Державне управління/2.Сучасні технології управління

Аспірант Малюська В.А.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Державно-церковні відносини в Україні в контексті формування нової парадигми державного управління

   Церква як боголюдський організм має не тільки таємничу суть, непідвладну стихіям миру, але і історичну складову, що входить в зіткнення і взаємодію із зовнішнім світом, зокрема з державою. Держава, яка існує для того, що влаштувало мирського життя, також стикається і взаємодіє з Церквою. Взаємовідношення держави і послідовників дійсної релігії змінювалися в ході історії. У стародавньому Ізраїлі до періоду Царств існувала єдина в історії справжня теократія, тобто богоправління. Проте у міру видалення суспільства від слухняності Богу як улаштовувачу мирських справ люди почали замислюватися про необхідність мати земного володаря. [1]. Господь, приймаючи вибір людей і санкціонуючи нову форму правління, в той же час жалкує про залишення ними богоправління: "І сказав Господь Самуїлу: послухай голоси народу у всьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними... Отже послухай голоси їх; (1 Цар. 8. 7,9). Падіння Адама принесло в світ гріхи і пороки, що потребували суспільної протидії, - першим з таких було вбивство Каїном Авеля (Побут. 4. 1-16). Люди, розуміючи це, у всіх відомих суспільствах почали встановлювати закони, що обмежують зло і що підтримують добро. Держава як необхідний елемент життя в зіпсованому гріхом світі, де особа і суспільство потребують огорожі від небезпечних проявів гріха, благословляється Богом. В той же час необхідність держави витікає не безпосередньо з волі Божієй про первозданного Адама, але з наслідків гріхопадіння і із згоди дій po обмеженню панування гріха в світі з Його волею. Церква не тільки наказує своїм чадам покорятися державній владі, незалежно від переконань і віросповідання її носіїв, але і молитися за неї, "щоб проводити нам життя тиху і безтурботну у всякому благочесті і чистоті" (1 Тім. 2. 2). Одночасно християни повинні ухилятися від абсолютизації влади, від невизнанні меж її чисто земній, часовій і скороминущій цінності, обумовленій наявністю в світі гріха і необхідністю його заборони. У взаємновідносинах між Церквою і державою повинна враховуватися відмінність їх природ. Церква заснована безпосередньо Самим Богом - Господом нашим Ісусом Христом; боговстановленість державної влади виявляє себе в історичному процесі опосередковано. Метою Церкви є вічний порятунок людей, мета держави полягає в їх земному благополуччі. "Царство Моє не від миру сього" - говорить Рятівник (Ін. 18. 36). "Цей мир" частково покоряється Богу, частково ж, і головним чином, відділяє себе від власного Творця. У тому ступені, в який світ не підкоряється Богу, він підкоряється "батькові брехні" сатані і "в злі лежить" (Ін. 8. 44; 1 Ін. 5. 19). Церква ж - "тіло Христове" (1 Кори. 12. 27), "стовп і затвердження Істини" (1 Тім. 3. 15) - в своїй таємничій суті не може мати в собі ніякого зла, ні тіні тьми. Оскільки держава є частина "миру цього", воно не має частини в Царстві Божієм, бо там, де Христос "все і у всьому" (Кол. 3. 11), немає місця примушенню, немає mesта зіставленню людського і Божія, а отже, немає там і держави. Держава при симфонічних відносинах з Церквою шукає у неї духовної підтримки, шукає молитви за себе і благословення на діяльність, направлену на досягнення мети, службовців благополуччю громадян, а Церкву одержує від держави допомогу в створенні умов, сприятливих для проповіді і для духовного обгодовування своїх чад, що є одночасно громадянами держави. [2]

Маючи різні природи, Церква і держава використовують різні засоби для досягнення своєї мети. Держава спирається в основному на матеріальну силу, включаючи силу примушення, а також на відповідні світські системи ідей. Церква ж має в своєму розпорядженні релігійно-етичні засоби для духовного керівництва і для придбання нових чад. Церква непогрішимо проповідує Христову Істину і викладає людям етичні заповіді, витікаючи від Самого Бога, а тому не владна зрадити що-небудь в своєму ученні. Не владна вона і замовкнути, припинити проповідування істини, які б інші учення ні наказували або ні розповсюджувалися державними інстанціями. У даному відношенні Церква абсолютно вільна від держави. Ради безперешкодного і внутрішньо вільного проповідування істини Церква не раз в історії терпіла гоніння від ворогів Христа. Але і гнана Церква покликана з терпінням переносити гоніння, не відмовляючи державі, переслідуючій її, в лояльності. Правовий суверенітет на території держави належить його владі. Отже, вони і визначають юридичний статус Помісної Церкви або її части, надаючи їм можливість необмеженого виконання церковної місії або обмежуючи таку можливість. Державна влада тим самим перед лицем Вічної Правди виносить суд про себе самій і врешті-решт передрікає свою долю. Церква зберігає лояльність державі, але вище за вимогу лояльності коштує Божественна заповідь: здійснювати справу порятунку людей в будь-яких умовах і за будь-яких обставин. Якщо влада примушує православних віруючих до відступу від Христа і Його Церкви, а також до гріховних, душешкідливим діянням, Церква повинна відмовити державі в покорі. Християнин, слідуючи велінню совісті, може не виконати веління влади, що примушує до тяжкого гріха. У разі неможливості покори державним законам і розпорядженням влади з боку церковної Повноти, церковне Священоначаліє після належного розгляду питання може зробити наступні дії: вступити в прямий діалог з владою з виниклої проблеми; призвати народ застосувати механізми народовладдя для зміни законодавства або перегляду рішення влади; звернутися в міжнародні інстанції і до світової громадської думки; звернутися до своїх чад із закликом до мирної громадянської непокори.

Список використаної літератури

1. Бондаренко В.Д., Єленський В.Є., Журавський В.С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. – К., 1996.

2. Єленський В.Є. Релігія і українське суспільство // Людина і світ. – 1996. – №12.

ЗАЯВКА

на участь у ІI міжнародній науково-практичній конференції

„Наука і технології: крок у майбутнє - 2010”

27.02.2010 – 05.03.2010

Прізвище Малюська

Ім’я Вікторія

По батькові Анатоліївна

Місце роботи Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ, кафедра державного управління

Посада аспірант кафедри державного управління, спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

Адреса для листування 03042 м. Київ, вул. Героїв Оборони, 11/308

Контактний телефон 097-56-555-96 Факс 527-86-48

E-mail: viktoria_mal@rambler.ru

Тема доповіді (повідомлення) Державно-церковні відносини в Україні в контексті формування нової парадигми державного управління

Номер секції Державне управління/2.Сучасні технології управління

Дата 17.02.2010 Підпис Малюська