Смолянюк Н.М.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Напрями творчого використання практичного досвіду природничої освіти в сучасній початковій школі

Вивчення архівних джерел, психолого-педагогічної спадщини (К.Гончарова, В.Горощенко, Ф.Кисельов, Г.Ковальчук, Л.Мельчаков, Л.Нарочна) [1-4] дав можливість зробити висновок про те, що питання, які розглядалися й розв’язувалися педагогами протягом другої половини ХХ століття, залишаються найактуальнішими питаннями сучасної природничої освіти в початковій школі. Тому теоретичний доробок та практичний досвід початкової природничої освіти минулого можуть бути творче використані для оптимізації й удосконалення навчання й виховання молодших школярів в сучасних умовах у таких основних напрямах:

забезпечення матеріальної (наявність й обладнання кабінетів з природознавства, організація «кутків живої природи» тощо) та науково-методичної (розробка авторських навчальних програм, підручників, робочих зошитів, щоденників спостережень, навчальних посібників для вчителів) бази природничої освіти;

дотримання вимог наступності й безперервності освіти – від дошкільної ланки до повної загальної освіти;

постійне врахування спорідненості молодшого школяра з природним середовищем (через проведення екскурсій, спостережень, організацію самостійної роботи дітей на природі, залучення їх до природоохоронної діяльності тощо);

розширення варіативного складника навчальних планів початкової школи за рахунок уведення факультативних занять з питань природознавства (присвячених екології, астрономії, сільському господарству тощо);

використання організаційних форм, методів, засобів природничої освіти, спрямованих на активізацію навчально-пізнавальної діяльності школярів, їхньої самостійності та творчості (предметні уроки на основі методів проблемного навчання із застосуванням різноманітних дослідів, спостережень, практичних робіт, демонстрації природних об’єктів, залучення художньо-естетичних елементів; екскурсії та походи; посилення ролі самостійної роботи учнів у здобутті знань, набутті природознавчого досвіду).

Окрім цього, вчитель-природознавець повинен добре знати і застосовувати різноманітні засоби навчання, особливо технічні засоби навчання, які допомагають унаочнювати навчально-пізнавальний процес, сприяють підвищенню зацікавленості школярів у пізнанні, а також полегшують їхнє запам’ятовування нового матеріалу;

врахування як позитивного, так і негативного досвіду шкільної природничої освіти попередніх років. Наприклад, серед позитивних елементів в організації природничої освіти у другій половині ХХ століття можна визначити такі: популяризація на сторінках періодичної преси необхідності вивчення молодшими учнями природознавства як засобу всебічного розвитку особистості, ідей видатних представників педагогічної думки минулого про цілісність і різноманітність природи, єдність людини з навколишнім світом; застосування різних підходів до реалізації природничої освіти (міждисциплінарного, проблемного, екологічного, етнографічного, краєзнавчого); розробка і використання нових організаційних форм, методів і засобів здійснення природничої освіти в початковій школі тощо. Урахування цього досвіду сприятиме більш ефективній організації вивчення природничих дисциплін у початковій школі;

посилення вимог до особистості вчителя-природознавця. Необхідно зазначити, що у другій половині ХХ століття величезного значення в організації природничої освіти учнів надавалось особистості вчителя, вдосконаленню його професійної майстерності. На це було спрямовано: активне обговорення питань природничої освіти молодших школярів на сторінках тогочасних періодичних видань, а також під час педагогічних читань, нарад, з’їздів, наукових конференцій; випуск науково-методичної літератури для вчителя і різноманітних допоміжних навчальних посібників і засобів (карт, альбомів, таблиць, лабораторного обладнання); науково-методична діяльність шкільних педагогічних рад, під час засідань яких обговорювалось широке коло природознавчих питань початкової школи (проблеми ефективності засвоєння школярами змісту природничої освіти, використання оптимальних організаційних форм, методів та засобів навчання тощо).

Отже, теорія і досвід викладання дисциплін природничого циклу в минулому має велике значення для сучасної школи, особливо коли це близьке минуле. На сьогодні актуальними залишаються тогочасні положення про вимоги до змісту природничої освіти, про підготовку вчителя, використання різноманітних засобів, організаційних форм, методів та засобів навчання, що забезпечують активізацію навчально-пізнавальної діяльності молодших учнів, сприяють розвитку їхніх розумових здібностей, практичних умінь та навичок, підвищують рівень самостійності, творчості, якість засвоєння навчального матеріалу тощо.

Література:

1. Горощенко В.П. Методика преподавания природоведения: [учебное пособие для учащихся педагогических училищ по специальности № 2001] / В.П.Горощенко. – М.: Просвещение, 1984. – 159 с.

2. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах: [навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів факультетів підготовки вчителів початкових класів] / Ф.С.Кисельов. – К.: Вища школа, 1975. – 173 с.

3. Мельчаков Л.Ф. Учить первоклассников наблюдать природу / Л.Ф.Мельчаков // Начальная школа. – 1969. - № 1. – С. 68-69.

4. Нарочна Л.К. Методика викладання природознавства: [навчальний посібник для педагогічних училищ] / Л.К.Нарочна, К.Д.Гончарова, Г.В.Ковальчук. – К.: Вища школа, 1981. – 200 с.