Филология /3. Теоретические и методологические проблемы

исследования языка

Зайцева Л.С.

Технологічний інститут

Східноукраїнського національного університету імені В. Даля

(м. Сєвєродонецьк)

Білінгвізм як мовне та соціальне явище

Білінгвізм (двомовність) – специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави. Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Через те, що в сучасному світі практично немає етнічно „чистих” держав, білінгвізм як явище отримав велике поширення.

Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридично закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов. Серед типових прикладів країн з офіційним білінгвізмом: Канада, Бельгія, Фінляндія, Казахстан та інші.

Інтеграційні процеси сприяють перетворенню Європи в багатомовний простір, в якому всі національні мови мають рівні права. Адже з відкриттям кордонів між країнами Європи посилюється мобільність людей, установлюються та виходять на новий рівень підтримувані раніше контакти як усередині країни, так і із зарубіжними друзями та партнерами. Ці процеси значно посилюють мотивованість європейців до опанування іноземних мов.

Сьогодні двомовне навчання визнано багатьма вченими Європи однією з можливостей найбільш ефективного опанування іноземних мов і водночас є суттєвою складовою полі культурної освіти. Значний вплив на розвиток двомовної освіти в Європі здійснює політика Європейського Союзу – відмова від пріоритету якоїсь із мов та орієнтація на рівноправне використання мов-партнерів.

Як науковий феномен термін „білінгвізм” означає співіснування двох мов і в науковій літературі розглядається з двох позицій:

1) соціальне явище;

2) індивідуальна характеристика особистості.

Як соціальне явище білінгвізм – це специфічний стан суспільного життя, за якого спостерігається і визнається факт функціонування, співіснування двох мов у межах однієї держави.

На соціальному рівні в рамках двомовного навчання йдеться про взаємодію двох лінгвокультур, двох симбіозів мовного та культурного, які утворюють два різні лінгвокультурні коди. Мета такої взаємодії полягає у досягнення успішного між культурного спілкування, або здатності порозумітися за умови суттєвих відмінностей у сприйняття світу.

Розрізняють офіційний білінгвізм, термін, що відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою на рівні офіційних внаслідок юридично закріплених норм або законів.

Неофіційний білінгвізм відповідає ситуації, коли офіційно визнаною на законодавчому рівні є лише одна з двох мов, якою найчастіше послуговується населення цієї держави. Досить часто можна спостерігати явище, коли, будучи невизнаною на офіційному рівні як державна, друга мова широко використовується значною частиною населення.

Для України цінним є досвід європейських країн, де розвиток двомовної освіти пов’язаний не стільки з внутрішніми процесами, скільки із загальною тенденцією до інтеграції, прагненням до діалогу та між культурної комунікації. Розвиток теорії і практики двомовної освіти відкриває шлях до активного інноваційного пошуку в цьому напрямі.

У Канаді повною мірою реалізуються ідеї плюралізму та полікультурного виховання. Навчання з використанням двох офіційних мов – англійської та французької, гарантовано конституцією цієї країни.

Цікавим є досвід багатомовного Люксембургу, де в шкільній системі застосовують трилінгвальний дидактичний компонент, що передбачає поетапне введення у дошкільному та шкільному віці люксембурзької мови (розмовний варіант німецької), німецької мови з використанням її як засобу навчання і далі – французької мови, яка стає засобом вивчення інших предметів.

Цей варіант набув поширення в так званих європейських школах, де передбачено вивчення від 3 до 9 іноземних мов. У такому випаду радше говорити не про двомовну освіту, а про багатомовну. Адже чим більше мов знає кожен із потенційних учасників процесу міжкультурного спілкування, тим легше відбувається його інтеграція в інтернаціональне співтовариство.

У складі населення України спостерігається перевага двох етносів – українців (77,8%) та росіян (17,3%). Але в цілому в Україні зафіксовано представників більш як 130 етносів (згідно з переписом населення 2001 року).

Українську мову вважають рідною 67,5% населення, для 29,6% рідною є російська мова.

Чотири з двадцяти семи регіонів України переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина). Учні та студенти мають однаково глибоко опанувати мову своєї сім’ї та державну мову.

Вже давно ведуться дебати на вищому рівні щодо надання російської мови статусу другої державної. З огляду на європейський досвід ця проблема може бути вирішена, і вирішена безболісно.

Зважаючи на велику кількість варіантів, йдеться не про пряме перенесення зарубіжного досвіду, а про глибоке осмислення та використання найбільш продуктивних ідей в умовах української школи.

Актуальність цих ідей для України пов’язана з її прагнення до тісної взаємодії зі світовим співтовариством у вирішення глобальних проблем людства, здійсненні гуманітарних проектів та в інших галузях міжнародної співпраці. Ця взаємодія зумовила підвищений інтерес до вивчення мов, що відкриває можливість скористатися перевагами відкритого суспільства.

Література:

1. Рада Європи, 800 мільйонів європейців. Public Relation Service of the Council of Europe. Ukrainian Version. 2001. – 75 p.

2. Вайнрах У. Одноязычие и многоязычие: Новое в лингвистике. Языковые контакты. – М.: Прогресс, 1982.

3. Нікольська Н. Від розмаїття до взаєморозуміння. Іноземні мови в навчальних закладах //Педагогічна преса. – 2008. – 128 с.

4. Modern Language Learning. A Common European Framework of Reference. – Strasbourg: Council of Europe, Education Committee, 1998.