Вікторія Атаманчук

СНОВИДІННЯ ЯК ЕСТЕТИЧНА ЦІННІСТЬ

В ЕСЕ ГЕРМАНА ГЕССЕ «НІЧНІ ІГРИ»

Автор доносить до читача інформацію про його досвід тлумачення власних сновидінь. Це один із способів розширення обріїв сприймання у контексті тих вимірів реальності, які часто залишаються за кадром щоденного існування. Для Г.Гессе це є можливістю пошуку смислу самого процесу сновидіння. Проте зрозуміти чи застосувати його до чогось буває складно або й взагалі неможливо. Проте і саме простеження лінії розвитку самого сновидіння цікаве з точки зору імовірних підсвідомих проекцій у площину свідомості. Сновидіння для Германа Гессен є цікавою гранню, що дозволяє сфери свідомого і підсвідомого певним чином зблизити або принаймні накреслити точки їхнього взаємо перетину.

Посилання автора на психоаналітичний інструментарій свідчать про відкривання письменником нових можливостей інтерпретації: саме ці книги і практики постають перед Г.Гессе, за його ж словами, у вигляді реальних сил. Для нього сон є загадкою, здатною захоплювати і приголомшувати «невтомністю і невичерпністю їхньої творчої гри, їхньої фантазії» [1, с. 203]. Письменник звертає увагу на цікаву комбінаторику сновидінь, як на поєднання елементів блазнювання з певними логічними закономірностями, що творять цілком вмотивовану цілісність.

Варто згадати слова самого автора про художньо-естетичні пріоритети: «Мене цікавлять тільки ті кроки, які я зробив у своєму житті, щоби пробитися до самого себе» [2]. У такому розумінні аналіз сновидінь також представляє істотну цінність для виявлення, або, знову ж таки, наближення, до тих глибинних екзистенційних первнів, які становлять ядро людської особистості, і не завжди є виразно експлікованими. Сновидіння – це один із способів вираження сюрреалістичного світовідчуття, яке приваблює письменника мінливістю і багатогранною смисловою грою. Це джерело натхнення для художніх експериментів, що ні до чого не зобов’язують через цілковиту творчу свободу, але з іншого боку дають неймовірний простір для оприявлення фантастичних переживань і видінь. Проте, самі сни і споріднені з ними уявні конструкції, які вибудовував автор, і які він назвав творіннями, схожими «на мильні бульбашки», йшли паралельно до магістрального спрямування творчості письменника.

У своєму нарисі Г.Гессе пояснює, що описаний ним сон він подає без якихось далекосяжних цілей. В авторському відтворенні своїх і не своїх дивних снів, відчувається прагнення якщо не знайти пояснення, то принаймні відчути певну смислову динаміку сновидійних скупчень, що утворилися навколо нього. Перший з цих снів Герман Гессе називає «сном-художником» [1, с.205]. Пояснення цьому цілком прозоре – у сні доволі точно відобразилися елементи реальної для письменника дійсності у плані психо-фізичного стану і настрою, щоправда у дещо несподіваній ролі учня чи гостя якоїсь гімназії. Цікавим є цей сон з точки зору його трансформації у стан неспання: автор описує своє пробудження уві сні, що власне і слугує моментом відліку самого сновидіння. Проте завершення сновидіння його наміром заснути уві сні переносить письменника у реальний світ, де він пробуджується. Його сон відобразив ту, реальність, у якій він мав би знаходитися після пробудження. Цей сон представляє собою переплетення сну і дійсності у формі дзеркального відображення. Самого Г.Гессе він не надто надихнув у силу його, за висловом автора, непоетичності. Проте цей реалістичний і немальовничий сон, хоч і не явно, пов’язаний з іншим сном, з цілком іншою емоційною наснаженістю – сном незнайомки, описаним у листі до письменника. Спільним у цих снах є особа самого автора. Але якщо у своєму власному сні Г.Гессе бачить себе в атмосфері рутини, щоденної повторюваності і навіть безрадісності – доволі похмурий сон перетікає у таке ж не особливо веселе пробудження, – то у листі своєї читачки він постає дійовою особою сну-казки. Важливим в репрезентації сну цієї жінки є відтворення його емоційного заряду: радісні переживання є самодостатніми – не зумовлюються чимось (змістом самого сну), а є первинними і розгортання сну їх тільки посилює; уві сні зображена прекрасна місцевість; відтворено чудовий спів жар-птиці.

Для автора цей, відокремлений від нього сон, став джерелом естетичного задоволення, підсиленого відсутністю потреби у його тлумаченні. Дослівно процитований сон читачки, створює враження завершеної яскравої замальовки, цінної своєю простотою і легкістю у зображенні світлої казкової атмосфери. Свіжість і невимушеність в описі сновидіння не затьмарюється його дванадцятирічною давниною.

Цей сон є своєрідним містком до наступного сну самого Гессе, і на відміну від першого сну автора, є достатньо фантастичним. Якщо у першому сні відображена нічим особливим не відзначена рутинна обстановка, то у другому сні уже є перехід у сферу мистецтва. Театральна атмосфера сну, особливо у зв’язку із твором письменника «Степовий вовк», є особливо значимою, оскільки у Г.Гессе театралізованість, зміна ролей, безкінечний вибір і примірювання різнорідних реальностей є одним із способів існування і перетворення людської особистості, що підтверджує така цитата з роману Г.Гессе: «Тому, хто зазнав розпаду свого «я», ми показуємо, що куски його він завжди може у довільному порядку скласти наново і досягти тим самим безкінечного різноманіття у грі життя» [1, с.166]. Сновидіння, у якому відбувається театралізація «Степового вовка», є фантастичним переконструюванням художньої реальності, – принципи структурної побудови роману та його естетичні властивості проектуються на площину сновидіння, власне творять його основу. Але ця основа є позакадровою, бо автор не може побачити постановки, – від сцени він відділений дивовижними і незрозумілими конструкціями, які не може подолати. Прагнення побачити постановку, яка автору не подобається, якраз і підсилюється постійними перешкодами. Це опосередкований натяк на одночасну єдність зі своїм твором і на відокремленість від нього, на свободу творчої думки, уяви й натхнення і на залежність від чужих інтерпретацій, на паралельне існування реальності дійсної і реальності сновидіння та на їхні взаємопереходи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Гессе Г. Степной волк: Роман, рассказы, эссе. – М.: АСТ, 2003. – 340 с.

2. Майер Э. Психология Карла Юнга в работах Гессе // www.castalia/ru