Політологія / 3.Теорія політичних систем

к. політ. н., доцент Скомаровський В. О.

Європейський університет Уманська філія

УТВЕРДЖЕННЯ СВОБОДИ, РІВНОСТІ І СПРАВЕДЛИВОСТІ В УМОВАХ СУЧАНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Чи порівнюється з ідеалами рівності і справедливості свобода? Дослідники не раз зауважували, що особливо на ранній стадії свого розвитку лібералізм ставить індивіда вище за суспільство. Вважалося, що суспільство – це ніщо інше, як загальна сума його членів, чиї права та інтереси надійно захищені його інституціями. Таке суспільство не розглядалось історично і не еволюціонувало в часі. Людські взаємозв’язки вважалися незмінними. У пізньому лібералізмі наголос робиться на тому, що свобода, добробут та справедливість особистості залежить від чітко визначених і надійно забезпечених правових відносин між усіма його членами. Свобода закладена в самій сутності людини. Людина свідомо володіє своїми діями, а тому на власний роздум обирає напрямок своєї діяльності завдяки якій з’являється і поступово накопичується приватна власність, яка, за припущенням лібералів, на початкових своїх етапах була результатом власної праці. Щоб добробут кожного зростав разом з здобутою власністю, необхідно її захистити. Найбільша загроза свободі людини розглядалася у формі насильства над особою і насильницького позбавлення власності. Захистити перше і друге міг тільки закон. «Адже свобода полягає в тому, аби бути вільним від обмежень та насильства з боку інших, а цього не може бути там, де немає закону…» [1; 159]. Таким чином, лібералізм як вчення, щиро віддане ідеалам свободи, може мати стабільність і розвиток, при умові, якщо чітко буде стояти на захисті не тільки прав і свобод людини, а й приватної власності. Свобода твориться правовими обмеженнями. Вона існує там, де конституційний закон у визначеному порядку обмежує дії уряду, а цивільний і кримінальний закон – дії приватного громадянина. Разом вони запобігають свавільному втручанню однієї людини в справи іншої. У цьому розумінні свобода – це не влада над іншими. Свобода – це захист від втручання. Саме з цієї причини у ліберальній думці свобода тісно пов’язана з приватною власністю. Надмірна концентрація влади і багатства, які концентрують ці ресурси у власних інтересах, також несуть загрозу свободі. Вільне суспільство здатне виробити інтелектуальну і моральну енергію, достатню для того, щоб збільшити свої власні можливості.

Суспільство має бути відкритим устроєм, у тому сенсі, що його механізм й принципи повинні бути добре відомими і досяжними для загального розуміння та критичного розгляду. Люди мають знати й розуміти причини основного розподілу багатства, могутності, влади і свободи. Суспільство не повинно бути оповите таємницею, а його механізми – залежати від міфології, містифікації, чи виправдані політичною доцільністю, яка веде до брехні, політичних і кримінальних злочинів. Водночас, багато лібералів вважає, що повинна бути відмінність між публічними і приватними сторонами життя. Ліберальна особа протистоїть своєму суспільному устрою, вимагаючи поваги до своєї автономії, свого розуму і своєї діяльності. Міркування про свободу хоч і почалися з дослідження праці і приватної власності, проте, постійно перебуває в безпосередній близькості до дуалістичного утвердження незаперечності індивідуалізму. Індивід має право розпоряджатися собою, власним життям, розумом. Але вільний розвиток індивідуальності є однією з головних умов його успішного життя. Іншими словами, питання ставиться таким чином: чи сприяє суспільне середовище, в якому перебуває індивід його власному розвитку, чи ні? Якщо сприяє, як воно політично визначається? Важливість непорушності власності полягає в захисті індивідуального способу життя в основу якого, було покладено у праві на власність. Але концентрація багатства, проблеми бідності, породження надмірної приватної власності, знищує одну із головних сутнісних характеристик людини, її свободу. Особи, які зосередили в своїх руках велику приватну власність (олігархи) намагаються обійти закон, порушити його, або підкорити закон собі. За ради необмежених прибутків великий капітал нав’язує суспільству владу грошей, замість влади закону. Нищаться не тільки справедливі стосунки між людьми: зростає корупція до небачених розмирів, відбувається майже на легітимному рівні підкуп чиновників, суддів, правоохоронних органів тощо. Разом з деградацією суспільства, громадяни втрачають свободу, яка якісно відрізняє людину від всіх живих істот, мешкаючих на землі.

Отже, головна функція вільного суспільства не дати «великим грошам» панувати в суспільстві, натомість, постійно зміцнювати правову систему. Всі мають бути рівні перед законом. І ні для кого не повинно бути виключення. При таких умовах починає відігравати друга найважливіша функція у вільному суспільстві: створення умов, за яких її громадяни власними зусиллями спроможні досягнути всього необхідного для повної громадянської активності. Справедливість як чесність є справедливою і раціональною концепцією у якій можливе утвердження свободи людської особистості. Кожна особа має рівне право на повноту рівних базових прав і свобод, розраховану на всіх громадян, без виключення. Не можна створювати в суспільстві і державі окрему касту недоторканих, будь-то депутати, судді, чи навіть президент країни. Політики, які не здатні нести на собі тягар справедливих відносин в суспільстві, на основі яких створені умови для вільного і творчого розвитку кожного повинні піти з своїх посад або бути усунуті суспільством. Хочеться ще зауважити – сучасний лібералізм, як теорія людської свободи не суперечить ні принципу справедливості, ні сучасній концепції рівності. Більше того, «ліберальна концепція рівності – це той принцип політичної організації, якого вимагає справедливість» [2; 847], а не спосіб існування окремих скоробагатьків.

Література:

1. Лок, Джон. Два трактати про правління. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 265 с.

2. Лібералізм: Антологія. 2-е вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: ВД «Простір», «Смолоскип», 2009. – 1128 с.