Ірина Солійчук

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ВПЛИВ У ПРАКТИЦІ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ

Постановка проблеми. У всіх видах психологічної допомоги знаходиться аспект впливу – вона так чи інакше здійснюється у процесі спілкування і взаємодії особистості, яка допомагає, і тому, кому ця допомога надається[5 с.11]. М.Гуліна зосереджує увагу на тому факті, що всі відомі форми психологічної допомоги є не тільки практиками, в їх основі знаходиться дещо інший тип наукового психологічного пізнання про людину, де індивідуально-феноменологічне виходить на перший план і зміни проходять в актуальному часі й просторі психічних процесів, і тільки потім – в просторі станів, відношень, якостей особистості[1]. А це, в свою чергу, вказує на те, що процедури і техніки психоконсультативної та терапевтичної роботи здійснюються за допомогою різноманітних видів психотерапевтичного впливу.

Аналіз останніх досліджень. Теоретико-методологічною основою нашого дослідження були наукові праці з надання психологічної допомоги таких вітчизняних та зарубіжних учених-практиків як Г.Абрамова, Ю.Альошина, О.Бондаренко, С.Гледінг, Г.Колєснікова, Р.Нємов та інші; концептуальні моделі підготовки психологів-практиків до консультативної та терапевтичної взаємодії з особистістю таких науковців як С.Максименка, Р.Нємова, Н.Пророк, В.Рибалки, С.Шандрука та ін..

Мета статті зробити теоретико-методологічний аналіз використання психологічного впливу в основних теоретичних школах надання психологічної допомоги.

Виклад основного теоретичного матеріалу. Вплив у психології розуміється як цілеспрямований процес і результат змін консультантом поведінки, установок клієнта в ході взаємодії з ним. Виділяють вплив спрямований і не спрямований. Спрямований вплив здійснюється за допомогою застосування переконання і навіювання. При їх використанні консультант передбачає отримати певний результат від об’єкту впливу.

Переконання – метод впливу на свідомість клієнта через звернення до його власного критичного судження. Метод переконання складається із відбору, логічного упорядкування фактів і висновків відповідно до цілі впливу. Переконання є основою раціональної психотерапії. В.Бехтєрєв вважав корисним поєднання переконання і навіювання, особливо для клієнтів з низьким розвитком критики. Неможливо відмежувати від переконання сугестивний елемент, пов’язаний з авторитетом особистості консультанта, який впливає на результативність консультативного процесу взагалі. Переконання являється складовою частиною будь-якого виду психологічної допомоги незалежно від того, усвідомлюється воно спеціалістом чи ні.

Навіювання – це цілеспрямований процес прямого чи непрямого впливу на психічну сферу клієнта. Здійснюється за допомогою спеціально організованої інформації таким чином, щоб її сприйняття відбувалося без критичної оцінки і логічного опрацювання об’єкта впливу і сприяло впливу на нервово-психічні і соматичні процеси. Основним засобом навіювання являється мовлення консультанта. Невербальні фактори (жести, міміка, дії) являються доповнюючи ми.

Існують різноманітні класифікації навіювання: навіювання і самонавіювання; відкрите і закрите; контактне і дистанційне. Навіювання застосовується при різноманітних станах клієнта: бадьорості, стані природного сну, при гіпнотичному сні. У консультативній практиці навіювання на тому чи іншому рівні присутнє в кожній зустрічі консультанта з клієнтом, але може виступати і в якості самостійного методу психотерапевтичного впливу. Як самостійний психотерапевтичний вплив навіювання здійснюється за допомогою висловлювання певних формул з використанням спеціального тону з урахуванням стану клієнта і характеру його проблеми.

Не спрямований вплив за своїм змістом виникає непередбачено. Ефект впливу виникає, проявляючись у діях механізмів зараження (процес передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого) і наслідування (наслідування якому-небудь прикладу, зразку).

Виділяють також вплив прямий і непрямий. Прямий вплив полягає у відкритому представленні клієнту вимог консультанта (пряме повідомлення, Сократівський діалог). Непрямий вплив може проявлятися у двоїсто: по-перше, за ціллю спрямованості, у тому випадку, коли вплив має безпосередню спрямованість, але не на самого клієнта, а на його середовище і, по-друге, коли вплив спрямовано на клієнта, але не в прямих його способах (парадоксальні настанови, метафоричні повідомлення).

Вплив може здійснюватися на вербальному і невербальному рівнях. Більшість методів і технік впливу важко віднести до якого-небудь одного виду внаслідок їх багатоаспектності.

Як зазначалося вище, одними із видів прямого впливу являються Сократівський діалог і прямі настанови (приписи). В основі Сократівського діалогу є логічна аргументація. У процесі бесіди консультант задає клієнту запитання таким чином, щоб він давав тільки позитивні відповіді, в результаті чого клієнт сам підходить до прийняття судження, яке спочатку не приймалося, було незрозумілим чи невідомим. Стійкий психотерапевтичний ефект, у більшості випадків, обумовлений тим, що клієнт робить припущення про те, що він «зробив відкриття» самостійно. Сократівський діалог може входити в якості складового елементу в різноманітні особистісно-орієнтовані методи. Настанови представляють собою завдання для клієнта (чи клієнтів, якщо на прийомі подружня пара чи сім’я), які він виконує між зустрічами з консультантом. Настанови відрізняються від поради тим, що консультант наполягає на їх виконанні.

Прямі настанови даються, коли у консультанта достатньо авторитету, щоб ці приписи були виконані. Хейлі виділяє наступні ситуації застосування настанов: настанови даються з метою здобуття клієнтом нового суб’єктивного досвіду; настанови використовуються для того, щоб зробити взаємостосунки між сім’єю і консультантом більш інтенсивними (весь термін, на який призначене виконання настанови, консультант є присутнім у житті клієнта); настанови слугують для збору інформації (реакції клієнта на саму настанову, її виконання чи невиконання).

Для того, щоб настанова була виконана, вона повинна бути висловлена у чіткій і зрозумілій для клієнта формі. Крім цього, перед тим, як давати настанову, необхідно мотивувати клієнта на її виконання. Для цього консультант повинен пояснити клієнту, що виконання настанови відповідає його цілям. Якщо настанова дається сім’ї й цілі членів сімейства неоднакові, то необхідно пояснити кожному, яким чином ця настанова пов’язана із досягненням саме їхньої цілі. У тому випадку, якщо завдання складне, то необхідно попросити клієнта повторити його, а також обговорити з ним, яким чином він буде нагадувати собі про його виконання.

«Перш за все консультанту потрібно враховувати, що важче за все наполягти на тому, щоб людина перестала робити те, що вона робить. Це можливо тільки у тому випадку, якщо авторитет консультанта дуже великий, а проблема незначна. Психолог досягає більшого, якщо зробить припис членам сім’ї поводити себе інакше, не так як вони себе поводили раніше. Наприклад, якщо психоконсультант у процесі сесії просить батька втрутитися і допомогти матері й дочці, то виконання цієї настанови протягом наступного тижня буде сприйматися просто як продовження.

Консультанту необхідно підібрати завдання, що підходять сім’ї. Наприклад, деяким сім’ям краще надати настанови, як дещо невелике та яке легко виконати. Це може підійти у випадку із сім’єю, яка чинить опір. Іншим сім’ям подобаються кризи, у них розвинуте почуття драматичного і їм потрібно представити настанову, як дещо велике і значуще.

У деяких випадках консультанту краще взагалі не давати ніяких мотивувань. Це подіє, якщо перед ним сім’я інтелектуалів, які чіпаються до кожного слова і розкручують будь-яку ідею. У цьому випадку спеціаліст може просто сказати: «Я хочу, щоб ви робили те-те і те-те, і в мене є свої причини для цієї настанови, але я надаю перевагу не обговоренню їх змісту. Я просто хочу, щоб ви це зробили протягом наступного тижня».

Крім цього, більшість людей готові виконати будь-які настанови, тільки щоб довести, що терапевт був не правий і його метод не подіяв»[6,с.21-22].

У кінці сесії призначається дата наступної зустрічі, яка починається з перевірки виконання настанов. Існують три можливі варіанти: виконання настанови, часткове виконання, невиконання. У тому випадку, якщо є два останні варіанти, то консультант, на думку Хейлі, повинен поставитися до цього серйозно. У залежності від ситуації, він може вибрати один із двох можливих способів поведінки у цій ситуації. «Приємний» для клієнта, що полягає у вибаченнях з боку консультанта: «Напевно, я неправильно зрозумів Вас чи Вашу ситуацію, інакше Ви б обов’язково виконали завдання». «Неприємний» для клієнта – консультант виражає своє невдоволення, осуджуючи його за те, що він «провалився», так як завдання було важливим для вирішення проблеми клієнта[5].

До найбільш дієвим видам непрямого впливу відносяться парадоксальні настанови й метафори. Парадоксальні настанови застосовуються якщо цього потребують особистісні особливості клієнта чи консультант невпевнений у своєму авторитеті й у результаті цього потрібно працювати непрямими методами, щоб відбулися ті зміни, які він визначає як ефективні для клієнта.

Суть парадоксальних настанов полягає в тому, щоб клієнти їм опиралися і, опираючись, змінювались. Вони ефективні з клієнтами, які «ведуть боротьбу» з консультантом. У науковій літературі виділяють наступні етапи парадоксального підходу: консультант встановлює стосунки з клієнтом, визначаючи їх, як стосунки, що призводять до вирішення проблеми; консультант чітко визначає проблему і цілі; пропонує свій план роботи, пропонуючи розумне обґрунтування своєму плану і парадоксальним настановам; у випадку сімейного консультування дискваліфікує інших «експертів» з цієї проблеми (когось із членів сім’ї); консультант надає парадоксальні настанови; спостерігає за реакцією клієнта і спрямовує клієнта на продовження своєї проблемної поведінки чи висловлює сумнів з приводу стабільності змін; зміни стабілізуються, але консультант не визнає це своєю заслугою.

Крім цього, ми з народження, не помічаючи цього, заглиблені у метафоричний світ. Він представляється перед нами у вигляді казок, що навіюють у різних варіантах різноманітні істини реального світу. Самим відомим метафоричним збірником являється Біблія. Ісус навчав притчами. Будь-який вид мистецтва також представляє собою метафоричний світ певних істин чи ідей. Стиль метафор може бути чародійним, приваблюючим, гіпнотичним. Творчий підхід до використання метафор може зробити їх дорогоцінною прикрасою. Арістотель визначав метафору, як назву речей іменем, що належить іншому. Метафорична комунікація – розділ психології. Існує безліч різноманітних мовленнєвих шаблонів, які сприяють інтенсивному впливу на слухача.

Одним із перших психотерапевтів, який застосовував у практиці метафори, був М.Еріксон. Він використовував у своїй метафоричній моделі спілкування два типа шаблонів. Перший: вибіркові вимушені обмеження. Наприклад: сумна ріка, суровий захід сонця. Коли клієнт чує подібні висловлювання, його підсвідомість розуміє, що ріка не може бути сумною, а захід суровим і його свідомість робить висновок, що насправді це про нього самого, в той час, як підсвідомість активно сприймає істинний смисл висловлювання. Інший шаблон: цитування чи прийом «лапок».

Висновки. Таким чином, на основі проведенного аналізу, можна узагальнити те, що використання психологічного впливу у процесі консультування є невід᾽ємним компонентом психотерапевтичної взаємодії в кожній психоконсультативній процедурі та техніці. Перспективою наших подальших науково-практичних розвідок буде аналіз готовності психолога-практика до використання різноманітних методів та патернів різноманітних видів психологічного впливу в процесі надання психологічної допомоги, його рівень особистісно-професійних утворень.

Список використаної літератури:

1. Бадалова М. В. Тренинг интеллектуальных навыков консультирования. Практическое руководство. – Севастополь: Стрижак–пресс, 2003. – 214 с.

2. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237 с.

3. Гулина М. Терапевтическая и консультативная психология. − СПб: Речь, − 2001. – 352 с.

4. Кораблина Е.П. Психологическая помощь как профессиональная деятельность практического психолога // Психологические проблемы самореализации личности / Под ред. Г.С. Никифорова, Л.А. Коростылёвой. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – Вып. 5 – С. 171−182.

5. Кораблина Е, Акиндинова И, Баканова А, Родина А. Исскуство исцеления души. – Санкт-Петергбург, 2001. – 320с.

6. Коннер Р.В. Стратегическая семейная терапия, ч.І. – Новосибирск, 2001, С.21-22