Ян Чаплак,

Яна Ібрагімова

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ЗАВЕРШЕННЯ КОНСУЛЬТАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

Постановка проблеми. Термін «завершення» у консультуванні означає рішення, про завершення психотерапевтичних стосунків. Завершення консультативної взаємодії являється найменш дослідженим аспектом психологічного консультування. Як правило, психологи-дослідники припускають, що завершення повинне відбуватися природним шляхом, а клієнт і консультант – залишаються задоволеними досягнутими результатами. У реальності завершення психотерапевтичних стосунків впливає на всіх учасників психоконсультативної взаємодії і дуже часто буває важким і болісним. Воно може викликати змішані почуття як і в консультанта, так і в клієнта[1,2,3,4].

Аналіз останніх публікацій. Методологічну основу дослідження складають: сукупність положень та ідей психологічної допомоги, що розроблені О.Бондаренком, С.Васьківською, П.Горностаєм, С.Гледінгом, М.Гуліною, Л.Карамушкою, Дж.Котлером та ін. принципи психоконсультування, що представлені у працях Г.Абрамовою, А.Айві, Б.Карвасарського, В.Панка та ін.

Мета статті полягає в аналізі стадії завершення консультативної взаємодії та завершення сесій психоконсультативного процесу.

Виклад основного матеріалу. Історично звернення безпосередньо до процесу завершення не завжди вважається етичним у консультативній взаємодії через певні причини[3]. По-перше, завершення асоціюється з втратою – традиційним предметом табу в усіх рівнях суспільства. Не дивлячись на те, що втрата може супроводжуватися створенням чогось нового, вдосконаленням кращого знання себе і новими відкриттями, консультування, в більшості випадків, усю увагу приділяє росту і розвитку, не акцентуючись на завершенні. По-друге, уміння завершити консультативний процес не відносять безпосередньо до навиків, що полегшують взаємостосунки консультування. Внаслідок цього завершення не являється таким процесом, якому приділяють увагу при навчанні майбутніх психологів-практиків. Все ж його значення почало усвідомлюватися у зв’язку з різноманітними соціальними тенденціями[5,с.214].

Малюнок №1 Функції завершення консультативного процесу за С.Гледдінгом

Завершення виконує декілька важливих функцій. С.Гледдінг виділяє наступні: завершення сигналізує про те, що дещо закінчилося; завершення є засобом збереження вже досягнутих змін і генералізації здобутих у процесі консультування навиків вирішення завдань; завершення слугує нагадуванням про те, що клієнт став більш психічно зрілою особистістю (малюнок №1)

Коли завершувати стосунки – питання, яке не має однозначної відповіді. Якщо стосунки закінчуються надто швидко, клієнти можуть втратити основу, яку вони отримали в процесі консультування, і повернутися до попередньої поведінки. З іншого боку, коли час завершення ніяк не визначений, клієнти можуть стати залежними від консультантів і терпіти невдачі в розв’язанні проблемних ситуації та в особистісному рості. Існує декілька поглядів з приводу вибору часу завершення консультативного процесу(малюнок №2) [5, с.216].

Малюнок № 2 Вибір часу завершення консультування

Завершення окремих сесій. Завершення – це проблема, яка зберігає актуальність протягом всіх сесій індивідуального консультування. Часові межі зустрічей повинні бути чітко визначені вже на початкових сесіях. Адекватною для сесій індивідуального консультування, у більшості випадків, вважається тривалість 45-50 хв. І, як правило, консультанту потрібно 5-10хв., щоб адаптуватися до клієнта і його проблемам. Сесії консультування, які закінчуються дуже швидко, як і занадто тривалі сесії, можуть бути непродуктивними.

Бенджамін пропонує дві важливі ознаки, що дозволяють визначити момент завершення сесії[2]: і клієнт, і консультант – вважають, що сесію потрібно завершувати; протягом часу, який залишився не очікується розгляд чи обговорення будь-якого нового матеріалу.

Якщо клієнт повідомляє нові факти, консультанту необхідно їх проаналізувати, щоб зробити предметом розгляду на наступній сесії. У виключених випадках консультант повинен приймати рішення з наданих фактів оперативно, без підготовки (діяльність психолога-практика в екстремальній психологічної служби).

Консультант може ефективно завершити сесію декількома способами. Один з них – це просто коротко заявити, що час вичерпаний. Чим простіше повідомлення, тим краще. Якщо клієнт безкінечно довго розповідає про якийсь факт в кінці сесії, консультант повинен нагадати клієнту, що в їхньому розпорядженні залишається тільки 5-10 хв. Після цього клієнт може зосередити увагу на важливих питаннях. В якості альтернативи чи як доповнення до прямої заяви консультант може використати невербальні сигнали, щоб дати клієнту зрозуміти, що сесія завершується. Це може бути погляд на годинник. Невербальні сигнали краще використовувати з вербальними поясненнями. Одне підкріплює інше[5,с.217].

У процесі завершення сесії доречно підвести підсумки всього, що відбувалося у процесі консультативної взаємодії. Це підведення підсумків може бути розпочате як консультантом, так і клієнтом. Ефективне підведення підсумків має конкретним, короткотривалим, зведене до суті і не повинно включати в себе інтерпретації. Спільне підведення підсумків дозволяє консультанту і клієнту зрозуміти, що кожен з них взяв для себе з цієї взаємодії, і надає можливість вияснити всі непорозуміння. Важливим елементом завершення будь-якої психоконсультативної сесії є призначення наступної зустрічі. Більшість проблем вимагають для свого вирішення тривалого проміжку часу[1].

Висновок. На основі теоретико-методологічного дослідження, можна зробити висновок, що етап завершення відіграє неабияке значення в результативності та ефективності всього консультативного процесу. Психолог-консультант, при цьому, має володіти специфічними особистіно-професійними утвореннями щодо ефективності завершення окремих сесій та консультативного процесу взагалі.

Література:

1. Абрамова Г.С. Практикум по психологическому консультированию. – 2-е издание. – М.: Издательский центр «Академия», 1996. – 128 с.

2. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. – 2-е издание. – М.: Независимая фирма «Класс», 2000. – 208 с.

3. Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности. – К.: КГПИИЯ, 1991. – 189 с.

4. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237 с.

5. Глэддинг С. Психологическое консультирование. 4-е изд. – СПб: Питер, 2002. – 736 с.