Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

К.е.н., доцент Покатаєва О.В.

Класичний приватний університет, Україна

Податкове регулювання галузей економіки

Державне регулювання економіки являє собою організуючий та регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці, адже саме податки є не тільки основним джерелом поповнення Державного бюджету, але й здатні здійснювати вплив на суб’єктів господарювання на їх роботу та поведінку, вони можуть відновлювати окремі галузі економіки та підтримувати діяльність окремих – особливо важливих для економіці країни підприємств.

Сутність податкового регулювання полягає у встановлені податкових ставок, призначенні податкових пільг, визначенні об’єктів та бази оподаткування.

Українську податкову систему не можна назвати досконалою, бо вона потребує значних перетворень, сутність яких перш за все полягає у оптимізації податкового навантаження на суб’єктів господарювання.

Податкове навантаження на українського платника податків досить низьке порівняно з показникам розвинутих держав, де співвідношення частки податкових надходжень до валового внутрішнього продукту дорівнює: У США – 30%, у Великобританії – 37%, у Франції – 44%, у Данії – 52%, та у Швеції – 61% [1]. Різниця у показниках співвідношення свідчить про відмінності у існуванні податкових систем цих країн, у різноманітності форм та методів державного регулювання. В Україні досить низьке співвідношення цих показників може бути наслідком декількох причин, і одна з них (найбільш вірогідна) - високий рівень ухилення від сплати податків, тобто розвиток тіньових схем роботи підприємств. Однією з причин є достатньо високі ставки податків на фонд оплати праці (розмір яких складає у середньому близько 40%). У багатьох країнах світу, навіть у країнах СНД ці збори відсутні, тому як, урядом введено єдиний соціальний збір, що призвело до зменшення податкового навантаження. Так, ставка єдиного соціального збору у Грузії становить 20%, у Казахстані – 21%, у Таджикистані – 25%, у Російській федерації – 26% [ 4 ].

Для збільшення ефективності податкової системи суттєвих змін потребує спрощення методів адміністрування податків і зборів, на обчислення яких платникові необхідно приділити близько 2085 годин на рік. Цей процес є дуже трудомістким та призводить до здійснення помилок, із-за чого платник ненавмисно приховує реальні доходи. Так, наприклад, у Великобританії платник податку витрачає на обчислення та сплату податків лише 105 годин на рік, у Швейцарії – 63 години, у Данії – 135 годин, у Швеції – 122 години, у Німеччині – 196 годин. [3].

Удосконалення та чіткого визначення потребує механізм надання податкових пільг, бо вони є інструментом, за допомогою якого держава здійснює функцію регулювання, але слід наголосити, що надання податкових пільг повинно мати системне обґрунтування, відсутність якого може призвести до негативних наслідків для економіки країни, а саме: викривлення конкурентного середовища, збереження неефективних та неприбуткових суб’єктів господарювання, що спостерігалося у часи адміністративно-командної системи, коли держава субсидіювала та надавала преференції економічно не рентабельним підприємствам, що призводило до отримання збитків та дефіциту бюджету. Відсутність обґрунтування може призвести до нерівномірного розподілу податкового тягаря між господарюючими суб’єктами, недоотримання доходів бюджету тощо.

Згідно з діючим законодавством в Україні передбачається декілька різновидів пільг, серед яких:

– встановлення неоподаткованого мінімуму;

– вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта оподаткування;

– звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників податків;

– зменшення податкових ставок.;

– застосування цільових податкових пільг, у т. ч. податкових кредитів.;

– застосування спеціальних методів податкового обліку;

– зменшення бази оподаткування.

Що стосується надання пільг торгівельним підприємствам, слід відзначити, що в Україні вони практично не надаються, у той час, як к країнах ЄС багато торгівельних підприємств користуються пільгами з податку на додану вартість, особливо це стосується торгівельних підприємств Великобританії та Данії.

В Україні від оподаткування ПДВ звільнені підприємства, що здійснюють торгівлю продуктами дитячого харчування, медичними препаратами, але згідно переліку, встановленому Кабінетом Міністрів України, періодичними виданнями, журналами, книжками вітчизняного виробництва, товарами для інвалідів.

Так, у деяких країнах підприємства користуються пільгами з акцизного збору, та звільненні від оподаткування у разі здійснення торгівлі: безалкогольними напоями, кавою, шоколадом, сірниками, мінеральними добривами, чаєм та чайними екстрактами – це такі країни, як: Австрія, Великобританія, Греція, Іспанія, Ірландія, Люксембург, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

У Білорусії держава передбачила пільги для підприємств, що реалізують продукцію через роздрібну торговельну мережу, магазини з площею торговельного залу не більше 25 кв.м., та на ринках, ярмарках, виставках-продажах. Ці підприємства сплачують податок на прибуток у фіксованих сумах. Фіксовані суми податку диференціюються залежно від обсягу товарообігу, товарного асортименту, місця розташування об’єкта торгівлі та інших особливостей його діяльності [2]. На Україні не передбачені конкретні пільги з податку на прибуток для підприємств торговельної галузі. Якщо торговельне підприємство ставиться до розряду малих і підпадає під вимоги Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування», то воно може використати механізм сплати єдиного податку, за допомогою якого звільняється від сплати податку на прибуток – інші пільги законодавством не передбачено.

Взагалі українські торгівельні підприємства не користуються підтримкою держави. Навпаки, у той час, як багато підприємств інших галузей економіки знаходяться у більш вигідному податковому кліматі, торгівельні підприємства беруть весь податковий тягар на себе.

За результатами статті можна дістати висновків, що державне регулювання економіки потребує удосконалення. Особливу увагу необхідно приділити реформуванню податкової системи, що є важелем впливу на діяльність майже усіх галузей економіки, у тому числі і торгівлі. Основними напрямами реформування є:

–скасування неефективних податків і зборів;

–поетапне зменшення прямих податків, передусім податку на прибуток;

–формування ефективної системи акцизних зборів з використанням економічно обґрунтованого рівня і структури ставок;

– введення диференціації ставок податку з власників транспортних засобів залежно від типу транспортного засобу, строку його експлуатації;

–здійснення вирівнювання податкового навантаження на суб’єктів господарювання різних напрямів економічної діяльності шляхом скасування пільгових ставок плати за землю;

– удосконалення спрощеної системи оподаткування у частині полегшення ведення бухгалтерського обліку, перегляду діючих ставок для юридичних осіб, та фіксованих розмірів плати для фізичних осіб;

–спрощення адміністрування податків.

Розроблені пропозиції мають загальний характер і поширюються на усі галузі національної економіки. Реформування системи оподаткування торгівельних підприємств потребує особливого підходу до специфіки їх роботи та врахування тих обставин, що надмірне податкове навантаження на них негативно відображається на добробуті кінцевого споживача, тому як податки включаються до ціни реалізації товарів споживання.

Література:

1. Сутність та значення податкової політики для функціонування держави [Електронний ресурс]: – Режим доступу: <http://fma.by.ru/nayka/nayka2/nayka202.html>

2. Починок А. П. Налоги и налогообложение в СНГ: Учеб. пособие / Под ред. А.П. Починка, Л.П. Павловой. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 424 с.

3. Рейтинг стран по уровню сложности налоговых систем [Електронний ресурс]: ФБК.Рейтинг. – Режим доступу: <http://rating.rbc.ru/articles/2007/12/14/ 1753018_tbl.shtml?2007/12/14/31752908>

4. Бобоев М.Р., Мамбиталиев Н.Т., Тютюрюков Н.Н. Налоги и налогообложение в СНГ: Учеб. пособие / Под ред. А.П. Починка, Л.П. Павловой. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 424 с.