Викладач Ткаченко С.А.

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, Україна

Загальні питання

управління господарською діяльністю підприємства

Українська наука управління швидко розвивається. В порівняно короткі строки були створені наукові центри, які займаються дослідженням теоретичних і прикладних питань управління, сформовані кадри вчених, які працюють над різними проблемами науки управління, поставлені виробничо-економічні експерименти. Про успіх управління свідчить той факт, що була опублікована значна кількість робіт, присвячених самим різним аспектам управління.

Заслуговує на увагу той факт, що погляди більшості фахівців про основні положення науки управління суб’єктами господарської діяльності і оцінка її місця серед інших наук збігаються. Більшість вказує на необхідність і закономірність існування самостійного розділу – теорії управління, тому що в самому управлінні є загальні методологічні проблеми, які не доцільно розглядати в межах окремих напрямків науки управління.

Найбільш повно сутність управління може бути розкрита через його функції. Нажаль, трактовка самого поняття «функція управління» і визначення поняття «управління», що зустрічаються в спеціальній літературі різні.

Значно різняться погляди авторів при визначенні кількісного складу функцій управління.

Не переслідуючи мету вичерпного розгляду точок зору на функціональний склад управління з критичних позицій, зробимо обмеження на констатації найбільш принципових моментів:

- все ще допускають змішування функцій керуючої і керуємої підсистеми;

- обмежуються, як правило, тільки простим переліченням функцій управління або надають при цьому саму загальну характеристику їх сутності;

- мають місце випадки, коли по-різному визначають зміст одних і тих же функцій управління;

- нерідко до функцій управління включають організацію, хоча, на наш погляд, організація являє собою не що інше, як специфічні компоненти керуємої підсистеми, які знаходяться у певної взаємодії, внаслідок чого організація сама відчуває необхідність в управлінні;

- навряд чи можна визнати правомірним і включення до складу управлінських функцій стимулювання, які відносяться до методів управління, за допомогою яких забезпечується оптимальна взаємодія різних частин керуємої підсистеми;

- при виділенні в числі управлінських функцій контролю розглядають його на одному рівні з іншими функціями, не відрізняючи, що контроль є функцією, яка об’єднує в собі дві інші – облік і аналіз.

Найбільш правильним виступає підхід до визначення складу функцій управління, який ґрунтується на дослідженні управління в єдності двох його органічних сторін: сутності управління, для якої характерна універсальність управлінської діяльності, яка випливає із єдності законів процесів управління в різних об’єктах управління, і змісту управління, для якого характерна специфічність управління, яка виходить із конкретності законів розвитку того або іншого об’єкту управління. Ґрунтуючись на цієї посилці, в управлінні можна виділити чотири загальні функції: планування, облік, аналіз і регулювання. Кожна із функцій в процесі подальшого поділу і спеціалізації управлінської праці може бути диференційована на ряд складових. Наприклад, в плануванні можуть бути виділені перспективне, поточне та оперативне планування; функція обліку може бути диференційована на фінансовий, управлінський та податковий облік тощо.

Основне завдання обліку є у відображенні процесів, що фактично відбуваються і контролю за виконанням плану господарської діяльності в цілому, в кожній його частині і за кожний відрізок часу. Забезпечуючи постійний збір інформації про фактичний розвиток господарських процесів, її класифікацію і узагальнення, облік тим самим створює можливість виявлення різного роду відхилень від запланованих напрямків і параметрів розвитку. У цієї якості облік виступає як база аналізу, регулювання і забезпечення діяльності керуємих об’єктів.

Наступна важлива функція управління – аналіз. Отримання облікової інформації не ідентично отриманню знань про господарські процеси, що відбуваються. Знання, розуміння процесів, що відбуваються може бути досягнуто тільки в результаті усвідомлення інформації за допомогою аналізу отриманих даних. Аналіз дозволяє надати кількісну і якісну оцінку змін в процесах розвитку керуємих об’єктів відносно завданих параметрів, виявити закономірності розвитку керуємих об’єктів, виявити втрати і причини їх виникнення. У цьому зв’язку аналіз є базою для вироблення управлінських рішень.

Регулювання включає в себе вироблення і прийняття управлінських рішень. Найбільш активна частина функції регулювання – реалізація прийнятих рішень – заключна ланка управління. Головна задача регулювання є в тому, щоб усунути вплив небажаних факторів на процеси розвитку керуємих об’єктів і в різних ситуаціях утримувати параметри розвитку цих процесів в завданих або оптимальних межах. Функція регулювання здійснюється на базі економічного аналізу і проявляється в прийнятті рішень із коректування планів, удосконалення обліку, проведення технічних, економічних і організаційних заходів, які сприяють усуненню виявлених відхилень і оптимізації керуємого процесу. В реальних умовах діяльності підприємств одна частина рішень реалізується у функціональних підрозділах, інша – в лінійних, де чиниться безпосередній вплив на сам процес. Правильне рішення, яке приймається в тієї або іншої конкретної ситуації, передбачає всебічне врахування «керуємих» і «некеруємих» факторів і обмежень.

Із усього вище викладеного, можливо зробити висновок, що основні функції управління щільно взаємопов’язані і в сукупності організують процес управління із замкненим контуром. В контурі виділяються керуючі впливи, спрямовані від керуючої частини на об’єкт управління, і зворотний зв'язок, який здійснюється від об’єкта до керуючої частини.