М.М. Радєва

к.е.н., доцент, Класичний приватний університет

КОРПОРАЦІЯ – ІНСТИТУТ КОРПОРАТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ

Підвищення ролі та наслідків діяльності корпорації в сучасній економіці, потребує подальшого вирішення проблеми пізнання сутності та функціональних і специфічних характеристик корпорації, що визначають її місце в економіці країни та відносини з економічними агентами.

Визначення корпорації як акціонерного товариства є загальноприйнятим та пріоритетним в економічній літературі: основна розмежувальна лінія між корпоративним і некорпоративним сектором полягає у жорсткому розмежуванні власників та управлінців (менеджерів), а також обмежені відповідальності. Найважливіші характерні ознаки корпорації як нової форми капіталістичних підприємств – концентрацію величезних капіталів та надання вирішальної ролі найманим управлінцям – визначили А. Берлі та Г. Мінз.

Корпорація існує як самостійний ринковий інститут із взаємопов’язаною сукупністю економічних, правових та соціальних відносин. Відповідно до цієї концепції пропонуємо усі підходи до визначенні „корпорації” поділити за класифікаційними ознаками: правовий статус, економічні цілі, соціальні цілі, інституціональне підґрунтя:

- перша група визначень акцентує увагу на правовій формі корпоративного бізнесу та визначає корпорацію як юридичну особу з розподіленими правами власності;

- наступна група визначень підкреслює економічну мету формування корпорації, як засобу збереження та підвищення вартості капіталу;

- соціальний аспект корпорації домінує у третій групі визначень, що характеризує корпорацію як людське товариство із загальними та індивідуальними інтересами;

- інституціональний аспект характеризує корпорацію як базисний, системоутворюючий елемент сучасної ринкової економіки, що в процесі нагромадження капіталу трансформує інституціональну структуру суспільства: власність, владу, управління, працю.

Крупна корпорація є соціальним і політичним інститутом, економічна діяльність якого спричиняє різні соціальні наслідки. Дослідження інституціоналістів та теза А.Берлі й Г. Мінза про „корпоративну революцію” поставили інститут корпорації у центр наукових досліджень трансформації відносин приватної власності. Дж. Коммонс розглядає корпорацію як персоніфікований колективний інститут з виключно правовим регулюванням відносин. Концептуальні ідеї Шумпетера стосовно ролі великих корпорацій сприяли розробці інституціоналістами „теорії великої корпорації” як основного агента ринкового процесу, що формує власну економічну політику й здійснює довгострокову стратегію розвитку. Ділова корпорація є тим соціальним інститутом, у якому через різноманітні корпоративні норми ”знімається” – зовні виключається й водночас відтворюється на іншому рівні – протиріччя між приватною (капіталістичною) та колективною (асоційованою) основою.

Поєднання різних ознак, дозволяє здійснювати аналіз поняття “корпорація” з урахуванням економічного аспекту (визначає місце та роль корпорації у національному та міжнародному економічному процесі), правового аспекту (регулює правові питання власності та діяльності корпорацій за національними та міжнародними законами), соціального аспекту (визначає роль корпорації у розвитку суспільства), інституціонального аспекту (виступає системоутворюючим елементом, що трансформує інститути ринкової економіки).

Усі вищенаведені поняття розкривають певні аспекти одного й того ж суспільного явища, взаємодоповнюють одне одного, та дають змогу визначити характеристики корпоративної форми бізнесу, відповідно до означених аспектів.

Правові характеристики: самостійність корпорації як юридичної особи; відокремлення відповідальності корпорації від відповідальності її членів, що обмежена обсягом їх внеску до корпорації; відокремлення функцій володіння та управління; можливість передачі акцій іншим особам; розпорошення прав власності; визначення прав учасників відповідно до законодавства; втрата індивідуальними інвесторами частини контролю над корпорацією.

Економічні характеристики: акумулює значні фінансові ресурси, необхідні при сучасних обсягах економіки, розв’язуючи протиріччя між потребою у нагромадженні капіталу та обмеженістю розмірів індивідуальних капіталів; дозволяє диверсифікувати ризик інвестування; бере на себе ризик, недосяжний для кожного індивідуального інвестора; створена для отримання прибутку від господарської діяльності та вкладених інвестицій; двоїстий характер власності: корпорація – це неподільний майновий комплекс, який, з іншого боку, у вартісній формі поділений на частки, пропорційні внескам.

Соціальні характеристики: метою є виживання та розвиток частин та всього суспільства в цілому; спостерігається конфлікт інтересів акціонерів та інтересів корпорації в особі менеджерів, що призводить до проблеми участі власника в управлінні та контролі над корпорацією; зміна складу акціонерів не впливає на розмір капіталу корпорації; високий рівень соціалізованості.

Аналіз функціональних та інституціональних особливостей корпоративних структур дозволяє обґрунтувати переваги цієї організаційної форми підприємництва:

– обмеження особистої відповідальності;

– можливість для власників корпорації демонструвати пасивну поведінку;

– розподіл комерційного ризику інвестування;

– можливість залучення широких верств населення та активізація інвестиційної діяльності завдяки вищеназваним перевагам;

– незалежність від кожного індивідуального власника, що забезпечує умови для стабільного розвитку корпорації;

– висока ліквідність корпоративних прав власності, проста процедура передачі прав власності [7];

– використання ефекту синергізму;

– використання переваг ефекту масштабу та спеціалізації;

– акумулювання значних фінансових ресурсів для проведення науково-дослідних робіт. науково-технічний прогрес та інновації;

– підвищення адаптаційних можливостей корпорації та зниження впливу нестабільності зовнішнього середовища;

– залучення до управління професійних менеджерів;

– прийняття корпораціями на себе правової, економічної та соціальної відповідальності;

– прозорість виробничо-фінансової діяльності;

– використання програм корпоратизації персоналу з передачею робітникам частки корпоративних прав;

– незалежність від прямого втручання уряду;

– можливості зменшення невизначеності зовнішнього середовища шляхом: лобіювання корпоративних інтересів; формування монополістичних тенденцій як економічної основи завоювання ринків; участь у торговельних альянсах та асоціаціях.

– використання переваг диверсифікації та глобалізації;

– стійкість до ринкових коливань, що забезпечується за рахунок двох попередніх факторів;

– підвищення конкурентоспроможності.

Разом з ти необхідно визначити і недоліки корпоративної форми підприємництва:

– складність механізмів корпоративного управління внаслідок співіснування колегіальних (збори акціонерів, наглядова рада) та звичайних (лінійних та апаратних) адміністративних органів;

– високі накладні витрати на забезпечення функціонування адміністративного апарату;

– встановлення високих монопольних цін;

– встановлена законодавством вимога публічної відкритості та обов’язкового аудиту;

– нівелювання ролі власника внаслідок розпорошення корпоративного капіталу, усунення його від керівництва компанією, ігнорування інтересів і прав дрібних акціонерів;

– наявність різновекторних інтересів різних груп власників;

– конфлікт інтересів менеджерів та власників корпорації;

– загроза опортуністичної поведінки менеджерів, протиставлення інтересам корпорації власних цілей найманих працівників;

– створення певних моделей індивідуальної поведінки;

– вірогідне зниження сумарної вартості корпорації;

– залежність економік регіону та країни від функціонування корпорації, що викликає занепокоєння громадськості багатьох країн;

– значна залежність поточної вартості корпорації від експертних оцінок, що ґрунтуються на аналізі теперішньої та майбутньої ефективності бізнесу.

Вказані недоліки одночасно стають проблемами, на вирішення яких мають бути направлені наукові зусилля. Причиною виникнення вказаних проблем стала зміна інституціонального статусу корпорації: зміна ролі корпорації як інституту глобальної економіки; зміна місця та ролі власника-акціонера; протиріччя між приватною та колективною основою корпорації. Вирішення вказаних проблем потребує створення ефективних механізмів взаємодії розрізнених інтересів учасників корпоративних відносин та знаходження способів розв’язання протиріч між ними.