Економічні науки/ 4.Інвестиційна діяльність та фондові ринки

Глотова Д.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Розвиток проектного фінансування в Україні

В умовах стрімкого розвитку середнього та великого бізнесу в нашій країні виникає необхідність у гнучкій системі зовнішнього залучення коштів. Особливо ця необхідність виявляється під час відкриття нових проектів або освоєння нових сфер діяльності в рамках проектів, що вже існують. Одним зі шляхів залучення спонсорських коштів є так зване проектне фінансування (ПФ), коли певна фінансова структура надає суб‘єктові підприємницької діяльності кошти з тим, щоб забезпечити отримувача початковою фінансовою підтримкою.

У промислово-розвинених країнах переважною тенденцією розвитку ПФ є використання всієї гами джерел і методів фінансування інвестиційних проектів. Проектне фінансування в розвиненій формі - це визначення та організація оптимального використання фінансового інструмента або їх комбінації з метою реалізації проектів розвитку на підприємствах. Основна перевага такого підходу полягає в пошуку найефективнішої ресурсної моделі проекту, і насамперед для підприємства - це зниження вартості збільшення терміну внутрішнього запозичення, диверсифікованість джерел та інструментів фінансування і вищий ступінь стійкості до ринкових коливань порівняно з конкурентами.

Проблемами проектного фінансування в Україні займалися такі вчені як Аптекар С.С., Пересада А. А., Вербицька Ю.В., Майорова Т. В., Ляхова О. О. та ін.

Під проектним фінансуванням, в широкому сенсі, розуміють фінансування інвестиційних витрат господарської одиниці, яка розпочинає економічну активність в тій чи іншій формі. При цьому основним критерієм доцільності надання кредитором коштів є очікувані витрати отримувача та можливі його прибутки.

Перевагами проектного фінансування можна вважати те, що з юридичної точки зору воно не веде до збільшення боргового навантаження безпосередньо на компанію; існування багатьох шляхів надання фінансування (придбання банком частки в статутному капіталі ініціатора проекту, створення нової спеціальної компанії з пайовою участю ініціатора проекту, випуск цільових облігаційних позик або залучення банком соінвесторів), можливості одержувати консультаційні послуги або використовувати банк як організатор проекту та можливості одержання доступу до більш дешевих іноземних ресурсів.

Однак у той же момент недоліками проектного фінансування можна вважати високі вимоги до якості проектів, прозорості бізнесу компанії, ніші клієнта на ринку й прибутковості його операцій; необхідність аналізу з боку банків грошових потоків клієнта; неможливість одержати проектне фінансування тільки під забезпечення/заставу; кредитор у рамках проектного фінансування оперує своїми моделями (не завжди побудованими за бізнес-планами клієнта), що може призвести до зміни первісної ідеї проекту; складність одержання фінансування під довгостроковий проект, під проект компанії, що має невеликий досвід роботи на ринку; необхідність наявності вільних коштів у клієнта для покриття форс-мажорних витрат по проекті; можливість розмивання частки власників компанії, ініціатора проекту.

Справді "класичну" схему ПФ (прийняття кредитуючим банком усіх ризиків, пов’язаних з реалізацією інвестиційного проекту) в Україні застосовують досить зрідка, тому переважають схеми ПФ з обмеженим регресом банку на позичальника.

Із наведених умов стає ясно, що підприємницькій структурі, яка сподівається на отримання інвестицій, необхідно зацікавити надавача і переконати його у доцільності вкладення грошей у проект, який на разі існує лише на папері. Методами такого «заохочення» є по-перше високі відсотки ( 14-17 % річних у валюті) та великий розмір внеску підприємства-отримувача (від 20 %), і по-друге – надання інвесторові можливості отримати долю в проекті (фактично – стати активним тримачем акцій, який впливатиме на фінансові рішення в рамках проекту). Звідси випливає декілька на перший погляд непомітних, але дуже важливих нюансів проектного фінансування.

Найважливішим є те, що отримувачем проектних інвестицій навряд чи може бути суб‘єкт середнього бізнесу або ж організація із неконкретизованими прибутками. Адже дослідження можливих інвестиційних ризиків, створення спеціального органу, який буде балансоутримувачем проекту, а також постійне експертне оцінювання прибутковості проекту вимагають від кредитора значних зусиль та витрат. І ці зусилля мають бути виправдані прибутками проекту. Тож банки найбільше орієнтуються на інвестування у проекти великих корпорацій, найпривабливішими з яких є, наприклад, діячі у сфері комерційної та житлової нерухомості.

У зв‘язку з цим українські банки навіть виставляють певну планку для мінімальної суми проектного фінансування – в 1 мільйон доларів США (банк «Хрещатик»). При цьому оптимальною сумою вартості проекту в стані економічної активності є 10-20 мільйонів доларів – більш дрібні проекти не можуть забезпечити кредитора належним грошовим потоком.
Крім того, терміни проектного фінансування є дещо коротшими за терміни звичайного кредитування бізнесу – 10 років є максимально допустимим терміном. Пояснити це можна тим, що банк-кредитор хоче отримати прибуток від інвестиції якнайскоріше. Тому підприємцям, які відкривають проекти із довгостроковими перспективами, на прихильність вітчизняних інвесторів сподіватися не варто.

Цікаво і те, що більшість банків не зацікавлені вкладати кошти у те, що потім буде продано. Тобто, залучити кошти в будівництво жилого комплексу набагато складніше, ніж у будівництво готелю чи торгового центру, тому що банк розраховує на грошовий потік, а не на відносини на кшталт «віддав-забрав». Адже діяльність банків ґрунтується саме на участі у грошовому обороті активів, тож набагато цікавіше отримувати частку від, скажімо, здачі в оренду торгових площ отримувача, участі у зарплатних проектах працівників проекту або ж від розміщення на площі підприємства POS-терміналів банку тощо. Деякі банки навіть наполягають на наданні їм контрольного пакету акцій проекту (ПриватБанк).

Варто також зазначити, що Нацбанк України вимагає від банків-інвесторів ведення жорсткої політики погашення кредиту – підприємство-отримувач зобов‘язане виплачувати щомісяця як мінімум відсотки по кредиту. Тож на першому етапі, коли проект не приносить прибутку, підприємству доводиться платити із власних ресурсів. Таким чином, роль отримувача проектного фінансування все одно не дає підприємцеві «розслабитися».

На сьогоднішній день банками, що надають послуги проектного фінансування є УкрЕксімБанк, Райффайзен банк Аваль, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, Банк Надра, ТАС-Iнвестбанк, Альфа-Банк, Банк Кредит-Дніпро, VAB, Укрпромбанк, UniCredit Bank.

Проблеми й розвиток проектного фінансування в Україні пов'язані з динамікою інвестиційних процесів в Україні та роллю банківських інститутів. Для розвитку механізмів проектного фінансування в Україні потрібні:

¾ політична стабільність і визначеність у політику державного регулювання економіки;

¾ формування законодавчої бази проектного фінансування;

¾ створення державної системи підтримки механізмів (у тому числі й фінансових) проектного фінансування;

¾ створення державної системи інформування потенційних інвесторів про національні інвестиційні проекти й програми;

¾ підготовка менеджерських кадрів і накопичення ними практичного досвіду;

¾ створення спеціалізованих інститутів довгострокового фінансування;

¾ подальший розвиток ринку капіталів і похідних фінансових інструментів.

Розвиток інструментарію проектного фінансування окремими приватними компаніями й партнерськими мережами сприяє реалізації всіх вищезгаданих умов. Необхідно створити сприятливе інвестиційне середовище проектного фінансування, основними елементами якого повинні бути:

¾ інформаційне й маркетингове середовища відбору перспективних галузевих і регіональних ринків, первинного вибору ефективних інвестиційних проектів і програм, здобувачів інвестицій;

¾ технологічна, екологічна й фінансова експертизи інвестиційних проектів і програм для цілей прийняття інвестиційних рішень;

¾ оцінка активів здобувачів інвестицій;

¾ оцінка ефективності проектів;

¾ страхове обслуговування проекту й інвестора, мінімізація ризиків;

¾ комплексне фінансове обслуговування процесу реалізації проекту;

¾ управління проектом, контроль його розвитку й забезпечення повернення інвестицій.

Таким чином, організація проектного фінансування - справа структурована, але трудомістка. Сприятлива інвестиційна схема організації фінансування проектів детермінована, але вимагає значних зусиль по створенню. При цьому без одного з вищезгаданих елементів такого середовища для будь-якого інвестиційного проекту його практична реалізація неможлива.

А це робить актуальним завдання концентрації зусиль всіх зацікавлених операторів і учасників фінансового ринку на формуванні економіко-правового, організаційної й інструментального середовища, що враховує й захищає їхні інтереси.