Экономические науки: 14. Экономическая теория

К.е.н. Дашевська О. В.

Дніпропетровскьий університет економіки та права, Україна

Системний підхід в сучасному аналізі глобалізаційних процесів

 

Процес глобалізації є досить складним та неоднозначним, що значно ускладнює планування раціональної внутрішньої та зовнішньої політики України в цілому та обрання напрямів економічного розвитку. За цих обставин, наукове осмислення сутності, рушійних сил, закономірностей економічного розвитку та ролі держави в світовій економічній системі, виявлення траєкторій руху національної економіки в контексті глобальної соціально-економічної динаміки набувають важливого теоретико-практичного значення.

Головним фундаментом концепційних засад дослідження економічних систем є комплексний, системний підхід до їх розуміння як складних утворень, що визначають всю багатоелементну архітектуру суспільного ладу. Спроби дослідити економіку у широкому розумінні, тобто як суспільну систему, нині можна розцінювати найбільш конструктивними, оскільки вивчення економічної дійсності на основі її системної уяви дозволяє побудувати процес пізнання з урахуванням усіх аспектів, зв’язків та опосередкувань дійсності.

Дослідженню сучасних явищ глобального розвитку економіки присвячено багато праць відомих зарубіжних вчених: П.Бурд’є, Дж. Данінга, Е.Дюркгейма, М.Кіндле­бергера, Дж. Мілля, П.Самуельсона, Г.Спенсера, А.Тойнбі, Е.Хекшера та ін.. Необхідно відмітити, що сучасна західна економічна наука не розглядає економічні відносини на різних рівнях як систему. Серед українських вчених, які аналізують розвиток національної економіки під впливом глобалізації необхідно виділити В.Андрійчука, В.Будкіна, Д.Лук’яненка, Ю.Макогона, В.Новицького, А.Поручника, А.Румянцева, М.Румянцева, Г.Савіну, Г.Черніченка та ін.. Порівняно із західними економістами, українські вчені намагаються застосовувати принцип системності. Проте, найчастіше, принцип системності лише декларується, а вітчизняна економічна наука переходить на західні позиції. Так, як говорить професор А.С. Гальчинський «якщо б реформи проводили, керуючись власними теоріями, втрати були б значно меншими…» [1]. Такий стан справ не може не турбувати. Адже, лише системне уявлення дає детальну характеристику предмета і, головне, кожну категорію (підсистему, елемент, структурну одиницю) характеризує не відокремлено, а виводить з вже відомого. К.Маркс в своїй фундаментальній праці «Капітал» довів і наочно продемонстрував всі переваги системного підходу при розгляді економічних відносин на всіх рівнях [2].

Зважаючи на відсутність одностайності у тлумаченні терміна „економічна система”, автор вважає за необхідне запропонувати свій погляд на цю важливу методологічну проблему: економічна система – це певним чином складна впорядкована структура соціальних та природних інституцій, яка існує задля досягнення соціально-економічних цілей за допомогою розподілу ресурсів, організації виробництва й розподілу створених у суспільстві матеріальних і духовних благ, самоорганізації системи в цілому та її структурних елементів.

Однією з визначальних характеристик економічної системи є різні структурні рівні: І рівень - глобальний;      ІІ рівень - регіональний; ІІІ рівень – локальний (місцевий):  ситуаційний;  груповий;  двосторонній.

Всі рівні в сукупності складають ієрархію структури системи економічних відносин. Вони є одиницями аналізу цих відносин. Окрім того, така структура розвитку економічних систем враховує в собі як вертикальну, так і горизонтальну взаємодію на будь-якому рівні. Горизонтальна модель показує на можливість взаємодіяти економічним системам горизонтально на локальному рівні. Так, на будь-якому з вертикальних рівнів економічної системи може виникнути ситуація (ситуативний рівень), учасниками якої є групи структурних одиниць (елементів) системи, окремі елементи тощо.

Вертикальна модель характеризується такими ознаками: перший рівень - глобальний - визначається на рівні держави в цілому та її зовнішньоекономічних відносинах з іншими державами світу; другий рівень - регіональний – це відносини між національною економічною системою та її структурними елементами (адміністративними одиницями) та/або іншими національними економічними системами в рамках спільного географічного регіону. Третій рівень – місцевий - визначається учасниками однієї національної системи або в рамках одного галузевого ринку.

Горизонтальна модель є характеристикою економічних відносин: ситуаційний рівень – окремі економічні ситуації за участі структурних елементів економічних відносин (держави, регіонів, установ, організацій, підприємців, фізичних осіб тощо); груповий (коаліційний) рівень – поєднання інтересів окремих структурних одиниць системи задля вирішення поставленої задачі на будь-якому з рівнів економічної системи; двосторонній рівень – взаємодія двох окремих національних економічних систем або структурних елементів однієї системи.

Таким чином, національна економічна система – це пов’язані між собою соціальні та природні структурні елементи в межах однієї держави, дія яких спрямована на досягнення певної мети і які знаходяться в оточенні інших систем; глобальна економічна система – це взаємопов’язана дія національних економічних систем, міжнародних економічних інституцій (які також можуть виступати економічними системами) з метою досягнення певної цілі.

Література

1.     Гальчинський А.С. Суперечності реформ: в контексті цивілізаційного процесу. – К., 2001. – С.34.

2.     Маркс К. Экономические рукописи 1857—1859 годов. Т. 46. Ч. II. С. 123. Маркс К. Экономические рукописи 1857—1859 годов. Т. 46. Ч. II. С. 123.