Стадченко Надія Миколаївна

Стадченко Людмила Миколаївна

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Управління якістю на прикладі японських підприємств

Перехід до ринкової економіки потребує від українських організацій підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання й управління виробництвом, подолання безгосподарності. Успішність цього процесу потребує врахування світового досвіду. [3]

Важливим в цьому питанні є ознайомлення з японськими стандартами якості, підвищена цікавість до яких проявляється практично в усьому світі.[2]

В традиційній Японії стандарти продукції визначали приватні об'єднання, переважно ремісничо-промислові корпорації дза, однак на хвилі модернізації та шляху побудови національної держави, центральна влада Японії поступово стала перебрати їхні прерогативи на себе.

З кінця 19 століття століття, з постанням Японської імперії, держава стала повністю визначати стандарти у військовій сфері. У 1921 році її зусиллями в країні постала перша офіційна організація — Комітет стандартизації та уніфікації промислових товарів, який до 1941 року затвердив 520 стандартів. Ці стандарти отримали назву старих японських технологічних стандартів (旧JES)^[2] . Під час Другої світової війни цей комітет переглянув і встановив 931 тимчасові стандарти, метою яких було збереження ефективності продукції при зниженні її якості. Така політика була результатом дефіциту сировини та ресурсів в Японії під час конфлікту.[2]

Після війни питаннями стандартизації займався Комітет промислових стандартів, створений в лютому 1946 року. Він переглянув старі і тимчасові довоєнні стандарти і на їх основі затвердив 2 102 нових.

1 червня 1946 року в Японії було прийнято Закон про про промислову стандартизацію, який набув чинності з 1 липня того ж року. Комітет промислових стандартів було ліквідовано, а замість нього постав Комітет промислових стандартів Японії. 31 жовтня 1949 року він прийняв перший промисловий стандарт Японії — JIS C 0901 про запобігання вибухів електронних приладів, які використовуються в шахтах.

До кінця 60-х років ХХ століття продукція японських фірм на світовому ринку не відрізнялася високою якістю. Низька якість японської продукції позначалася на її конкурентноздатності, а, отже, на прибутках.

Тому, починаючи з цього часу, японська промисловість якнайактивніше почала впроваджувати два напрямки у сфері керування якістю. Обидва ці напрямки виявилися дуже плідними і дуже добре доповнювали один одного.

Перший напрямок пов'язаний з ім'ям американського фахівця з керування якістю - Е. Демінга. Був успішно впроваджений так званий цикл Демінга, що стосувався проектування, виробництва, збуту продукції, аналізу і змін щодо підвищення рівня якості - цикл PDCA "планування - виконання - перевірка - коригувальний вплив" (plan - do - check - action), які випливають з його (аналізу) результатів.

Другий напрямок пов'язано з розробкою функції якості (РФК) і був уведений наприкінці 60-х років професором Йоджи Акао. Застосовано більшістю з 135 японських виробників до кінця 80-х років двадцятого сторіччя.

РФК являє собою включення якості, надійності, технології і витрат таким чином, аби конструктивні параметри виробу надавали користувачам шукані вигоди та задоволення. В той же час РФК припускає використання визначення положення продукту у своєму секторі ринку і перетворює її на кінцевий товар чи послугу, що мають конкурентні переваги у порівнянні з аналогічними товарами й послугами. Природно, що РФК також припускає об'єднання якісних характеристик продукції зі специфікаціями відповідного виробничого процесу. [2]Тобто, на підставі вимог до якісних характеристик продукції визначаються вимоги до конструкції і технології виготовлення цієї продукції.
Тут необхідно додати, що істотні елементи цих двох напрямків керування якістю на виробництві ввійшли в основні положення Міжнародних стандартів ІСО серії 9000, прийнятих спочатку в Європі, а потім і в усьому світі.

Основними елементами японського підходу якості можна назвати:

ü орієнтація на постійне вдосконалювання процесів і поліпшення результатів праці у всіх підрозділах;

ü орієнтація (у першу чергу) на контроль якості процесів виробництва, а не якості продукції;

ü орієнтація на запобігання можливості допущення дефектів;

ü ретельне дослідження й аналіз проблем, які виникають, за принципом потоку, що піднімається, тобто від наступної операції до попередньої;

ü повне закріплення відповідальності за якість результатів праці за безпосереднім виконавцем;

Слід сказати, що прикладом колективної форми організації праці є гуртки якості, що існують в Японії з 1962 р.[1]. Ці невеличкі колективи з виконавців (робітників та службовців), створені на добровільних засадах, здійснюють управління якістю продукції безпосередньо на робочих місцях. Діяльність гуртків якості охоплює такі питання: виявлення всіх причин, що заважають працівнику більш ефективно виконувати свою роботу; колективне обговорення оптимальності технологічного процесу, а також методів виконання технологічних операцій, розробка пропозицій з питань удосконалення діяльності.

Гуртки якості розвивають ідеї управління із залученням працівників до обговорення і прийняття управлінських рішень.[1] Це зручно для вирішення як технічних, так і соціально-психологічних завдань. До 65% персоналу японських підприємств залучено до аналізу і вирішення виробничих проблем. Гуртки якості дозволяють підвищити індивідуальну майстерність, творчість і здібність працівників.

Японські гуртки ставлять за мету підвищення якості продукції через удосконалення процесу виробництва. Підвищення продуктивності праці розглядається як результат цих процесів.[1]

Створення сприятливого клімату у колективі вважають за головне приблизно 48% гуртків, а зростання особистого благополуччя - 12,6%.

Рис. З чиєї вини виникають перепони в роботі гуртків якості в Японії

Отже можна сказати, що приймаючи до уваги специфіку й особливості японської системи управління, ряд напрацювань і положень може бути застосований і в нашій країні, але з врахуванням специфічної менталітету українців.

Література

1. Пшенников В.В., Японский менеджмент. 27 уроков для нас. Г.: .«Япония сегодня» – 1997 г.

2. Досвід керування якістю в Японії. [Электронный ресурс].- http://www.vlasnasprava.info/ua/business_az/how_to_grow/quality_management.html?_m=publications&_t=rec&id=412

3. Стан впровадження систем управління якістю на підприємствах України. [Электронный ресурс].- http://www.quality.ua/ua/newsssq/show/22