ст. викладач Колупаєва І.В.

Українська інженерно-педагогічна академія, Україна

Гуманізація як головний напрям трансформації людської діяльності

Тенденції гуманізації, що виникають у сучасному суспільстві, відображають зміну структури людської діяльності, що проявляється у переважанні частки сфери послуг і виробництва знань над часткою сфери матеріального виробництва, тобто виробничі відносини усе більше характеризуються як такі, у котрі вступають люди «у суспільному виробництві свого життя», де матеріальне виробництво «знімається», тобто поринає у основу, як говорять філософи, а актуальним стають відносини, що формують людину і забезпечують її розвиток [2]. А це актуалізує проблеми гуманізації продуктивних сил через надання творчого змісту праці, діяльності людини.

При цьому слід акцентувати увагу на тому, що гуманізація з необхідністю змінює головний критерій соціально-економічного розвитку і змісту людської діяльності: ним стає якість життя, котра включає можливості самоосвіти, розвиток своїх здібностей, збереження фізичного і духовного здоров’я у стані свободи і справедливості. При цьому також першочергово важливо, що якість життя, котра розуміється як сугубо індивідуальна характеристика стану людини, передбачає особливу важливість для людини таких унікальних благ як чисте навколишнє середовище, духовне здоров’я, можливості самоосвіти і засвоєння новітніх знань, розвиток власних здібностей.

Особливо актуального значення у процесі гуманізації набуває надання творчого характеру змісту праці, котрий пов’язаний з тим, що у діяльності людини починають домінувати відносини «людина – людина», набуває розвитку тенденція пріоритетності розумових можливостей, коли лімітуючим чинником виробництва в усе більшій мірі стає знання та інформація. Тому в діяльності людей спостерігається глибинна трансформація, бо «головне у нових відносинах – це контакт чи спілкування. Той факт, що індивіди спілкуються один з іншим більш охоче, ніж взаємодіють з машиною, стає фундаментальною особливістю праці у постіндустріальному суспільстві» [5].

Разом з тим слід особливо наголосити на тому, що тенденція гуманізації людської діяльності вимагає переходу від «економізованого» до «соціалізованого» принципів праці (Д. Белл). Це проявляється у необхідності наростання важливості «соціалізованих» цінностей і орієнтацій у процесі людської діяльності, що зумовлена, з одного боку, потребами сталого коеволюційного розвитку людини і природи, коли людина повинна залишити прийдешнім поколінням природу, не гіршу, ніж отримала сама на початку своєї свідомої діяльності; з іншого – різким зростанням ролі та значенні співробітництва і соціального капіталу. Останнє проявляється у виникненні нових сітьових реалій у сфері праці, де самі сіті відносяться до числа суспільних благ, що стають невід’ємною складовою економічної інфраструктури. Сітьова організація праці дозволяє у трудовий процес включати людей, що проживають у різних регіонах світу, відкриває нові необмежені можливості спілкування, підвищує трудову і професійну мобільність працівників, зменшує витрати на їх використання. У сітьовій економіці самі працівники займаються організацією своєї діяльності, вони постають у нових статусах, як-то телепрацівник, вільний працівник, мобільний працівник.

Головна перевага нової сітьової робочої сили зводиться до того, що вона залучає у свій обіг нові покоління працівників іншого, ніж раніше, виховання і навіть етнокультурного, цивілізаційного психологічного типу і моральності.

Формування сітьових організацій засновано на новому розумінні значення взаємодії людей щодо підвищення ефективності діяльності окремих фірм і компаній. При цьому провідні корпорації уже чітко усвідомили, що інвестиції «у ці взаємовідносини дають реальну вигоду, що відображається на результатах роботи», і вони (інвестиції) «не мають на увазі «золотих кайданів» - економічних стимулів, що подібні до кредитів на житло, котрі не дозволяють відмовитися від роботи, яку співробітники можуть сприймати як деморалізуючу» [2]. Компанії починають бачити у своїх працівниках не лише одну робочу силу, а ту творчу силу, що реалізує знання на основі загальних інтересів і створення соціальної спільноти.

Діяльність характерна і властива кожній окремій людині. Тому кожна людина повинна починати з перетворення себе і своєї діяльності. Повинна прагнути наповнити її духовною енергетикою, керуватися в ній моральними нормами і етичними принципами, які утворюють фундаментальну основу людського суспільства, джерело його розвитку. У сучасних умовах вплив духовних цінностей і культури на розвиток економіки і добробуту громадян визнається безсумнівним, тому що не можна все зводити до голих економічних факторів, не враховуючи величезної ролі культури і цінностей, що одухотворяють проект життя.

Для цього необхідним стає широкий світогляд і фундаментальна освіта, що озброює людину духовно-критичним мисленням, формує вміння реалізовувати індивідуальну свободу за допомогою персональної соціальної відповідальності за прийняті та реалізовані господарські рішення.

Література:

1. Антипина О.Н. Тенденции гуманизации экономики при переходе к постиндустриальному обществу. – М.: Экономический факультет, ТЕИС, 1998. – 84 с.

2. Как превратить знания в стоимость: Решения от IBM Institute for Business Value. – М.: Альпина Бізнес Букс, 2006. – 248 с.

3. Соболевская А.А., Попов А.К. Новые формы труда в современной экономике // Труд за рубежом, 2007, № 3(75). – С. 3- 22.

4. Ясин Е.Г. Модернизация экономики и система ценностей // Модернизация экономики России: Социальный контекст. – М.: ГУ-ВШЭ, 2004. – С. 48-65.

5. Bell D. The Coming of Post-Industrial Society. – N. Y.: Basic Books. - 1973. – 507 p.