Трофіменко О.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Проблеми довгострокового банківського кредитування підприємств в Україні

Підприємства й організації України в обсягах, що постійно зростають, потребують придбання основних засобів, таких як виробничі, складські, офісні приміщення, високотехнологічне устаткування та ін. Важко сподіватись на гармонійний економічний розвиток країни за відсутності заходів стимулювання підприємств до збільшення основних засобів у вигляді нерухомого майна, технологічного устаткування, транспортної та спеціальної техніки, що вимагає довгострокових недорогих кредитів. Без капітальних вкладень, які вимагають кредитного важеля фінансових організацій з тривалими термінами вкладень і мінімальними процентними ставками неможливе довгострокове фінансове планування діяльності підприємств [2].

Довгостроковий банківський кредит в широкому розумінні це зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позички), які перейшли до складу довгострокових [3].

Проблеми довгострокового банківського кредитування підприємств досліджували такі вчені: І.О. Бланк, О.В. Васюренко, Д.М. Гриджук, О.А. Кириченко, В.О. Кунцевич , В.І. Зимовець, О.А Любунь, А.М. Мороз, Н.В. Жукова, та ін.

Довгострокові кредити залучаються підприємствами в основному для фінансування довгострокових активів, зокрема основних засобів (їх придбання, реконструкція, модернізація), нового будівництва, інших видів необоротних активів, а також окремих видів оборотних активів, в яких кошти заморожуються на тривалий період.

Кредит є обов'язковою умовою розширеного відтворення, важливою складовою діяльності державних, акціонерних, та малих підприємств, надійним інструментом, який опосередковує процес виробництва і реалізації продукції. Кредит сприяє технічному прогресу, стає джерелом капітальних вкладень, виступає інструментом стимулювання виробництва. Кредит сприяє зміцненню господарської діяльності підприємств, так як він є необхідною умовою кругообігу виробничих фондів і фондів обігу [1].

В умовах розширеного відтворення кредит дає можливість безперервно здійснювати процес обігу і, отже сприяє виробництву і реалізації продукції. Завдяки кредитним відносинам відпадає необхідність обов'язкового накопичення власних коштів і відбувається більш швидке залучення ресурсів в господарський оборот за рахунок економії часу при закупівлі сировини, матеріалів, таке інше. Таким чином, сприяючи безперервності відтворювального процесу на підприємстві, кредит поряд з тим є фактором його прискорення. Звісно, кредит не може прямо вплинути на скорочення часу виробництва товарів, так як він має свої об'єктивні межі, обумовлені факторами неекономічного характеру, зокрема технологією виробництва. Його вплив на прискорення процесу відтворення реалізується за рахунок скорочення часу, що витрачається на зміну функціональних форм продукту, що в кінцевому випадку збільшує швидкість обороту фондів. Крім того кредит, в силу своїх стимуляційних характеристик виступає в якості фактора прискорення відтворювального процесу. Необхідність повернення взятих в тимчасове користування коштів примушує підприємство приймати заходи до підвищення ефективності виробництва і, отже, прискорення відтворювального процесу.

У ринковій економіці роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою також виробничу й невиробничу сфери, різні галузі виробництва й різні регіони. Отже, кредит певною мірою впливає на структурну перебудову економіки, на формування нових важливих пропорцій в економічній системі співвідношення між фондами відшкодовування, нагромадження і споживання. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків [3].

На даний час в Україні довгострокове кредитування має ряд проблем. Основною проблемою для банків та інших фінансових організацій є відсутність пасивів відповідної строковості. Нині в Україні стандартними строками для депозитів є 1, 3, 6, 9 і 12 місяців. Стає очевидним, що за можливості залучення пасивів на 1 рік і менше, видача кредитів у значних обсягах, на 10 років і більше, має підвищені ризики, оскільки не гарантує повернення залучених депозитів у зазначені терміни (виникає ризик ліквідності). На перший погляд за відсутності забезпечення рефінансування активних операцій українських фінансових установ на міжнародних ринках капіталу, де є можливість рефінансування на терміни від п'яти років і більше, проблема взагалі не має вирішення. Саме цей шлях обрали деякі українські банки (АКБ "Надра", ВАТ "Укр-ексімбанк" та ін.). Проте такі ресурси доступні далеко не всім, і до того ж дістатися необхідного рівня кредитного рейтингу на міжнародних ринках коштує недешево [2] .

Частина операторів ринку кредитування борються за ринок довгострокових вкладень за рахунок збільшення капіталу, основним джерелом поповнення якого вважають міжнародні фінансові організації. За таким принципом діють АКБ "Укрсоцбанк", АППБ "Аваль" та ін. Проте за таких умов поруч з позитивними моментами, є низка негативних, таких як втрата самостійності, робота в жорстких рамках методологічної бази інвестора та ін.

Проблемним питанням на сьогоднішній день є висока ціна на позичковий капітал. Практика показує, що проценти на позичковий капітал в декілька разів перевищують рівень рентабельності виробництва позичальників. Звичайно, в умовах ринкових відносин ціна на запозичений капітал формується під впливом попиту та пропозиції на кредитні ресурси. Нажаль, попит на кредитні ресурси перевищує пропозицію. Це обумовлено тим, що крім підприємств різних галузей народного господарства до запозичень вдалася держава [4].

Ще однією причиною не надання банками довгострокових кредитів є проблема кредитних ризиків щодо неповернення кредитів. Неповернення кредитів тягне за собою погіршення показників фінансового стану як комерційного банку, так і позичальників. Найбільшу питому вагу в загальній сумі наданих кредитів займає такий вид забезпечення повернення кредитів як застава. Звичайно, застава є найбільш надійним видом забезпечення повернення кредитів. Але з іншого боку звужений перелік видів забезпечення повернення кредитів зменшує кількість потенційних позичальників кредиту.

З метою поліпшення економічного середовища та інвестиційного клімату в Україні необхідно запровадити Державний реєстр майна позичальників. Державний реєстр майна позичальників має забезпечити переважне право комерційних банків задовольняти вимоги за рахунок майна боржника перед іншими одержувачами незареєстрованих або зареєстрованих пізніше застав майна. Цей крок прискорить розвиток забезпечення кредитів в Україні, бо завдяки Державному реєстру застав майна позичальників підвищиться надійність застави, що сприятиме стимулюванню процесу надання позик комерційними банками суб’єктам господарювання [2].

Вирішити проблеми довгострокового банківського кредитування можливе шляхом аналізу практики країн із розвинутою економікою, потужними кредитно-грошовими системами та великим досвідом довгострокового кредитування. Посилаючись на їх досвід можна буде сформувати виважену кредитну політику в сфері довгострокового банківського кредитування, яка буде відповідати вимогам банків і задовольняти потреби підприємств.

Література:

1. Жукова Н. Особливості кредитування комерційними банками суб’єктів господарювання в Україні // Банківська справа. – 2006. - №2. – С.65-72.

2. Зимовець В., Шелудько Н. Макроекономічні аспекти активізації банківського кредитування в Україні // Вісник НБУ . – 2006. - №11. – С.54-58.

3. Кунцевич В.О. Аналіз сучасного методологічного забезпечення оцінки ризиків, пов’язаних із кредитуванням підприємств // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №11. – С.80-85.

4. Любунь О. Фінансова стратегія банків з довгострокового кредитування підприємств // Банківська справа. – 2006. - №3. – С.80-82