Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов

Козакова Т.І.

Київський Національний Університет Внутрішніх Справ, Україна

Методичні та психологічні аспекти

в підвищенні якості вивчення іноземної мови

Мова завжди виступає засобом спілкування між суб’єктами суспільства, розуміння їх стану, поведінки та намірів. Людина формується як індивідуум за допомогою мови. Накопичення знань про навколишній світ забезпечується мовними засобами. Мова в житті людини є універсальним інструментом життєдіяльності. При чому універсальність її не тільки в задовільнені інформаційних потреб, а і відносно застосування. Це стосується розуміння друкованої інформації або використання мови для спілкування чи для виконання роботи за фахом. Кращим варіантом застосування є її повне засвоєння. До мотивації відноситься також зацікавленість до певної діяльності, бажання успіху, вплив подій та людей і таке інше. Формування різних проявів мотивації до оволодіння іноземною мовою сприяє особливості навчальної роботи, дій та відношення викладача.

Різна за сутністю мета вивчення іноземної мови визначально впливає на вимоги до оцінки ступеню досягнення тієї чи іншої мети, а також і до механізмів її досягнення. Відносно механізмів досягнення мети вивчення необхідно звернути увагу на наступне. Вивчення іноземної мови має носити чітко визначену мотивацію, ступінь її важливості для навчаємого. Ступінь мотивації впливає на характер та масштаб процесу вивчення, зацікавленість в якості його результатів. Мотивація конкретизує і мету вивчення.

Іншим головним принципом є принцип комунікативності. Ще в 60-х роках ХХ-го сторіччя виник свідомо-практичний метод навчання, який згодом модифікувався в комунікативний та передбачає навчання іноземній мові на базі спілкування і є сутністю віх інтенсивних методів в навчанні іноземних мов. при застосуванні мови в якості інструменту спілкування більш суттєвими механізмами досягнення мети вивчення іноземної мови є живе спілкування з носіями цієї мови, а при відсутності такої можливості використання діалогічного мовлення. При цьому мовлення є продуктивним різновидом мовної діяльності, за допомогою якої одночасно з аудіюванням здійснюється мовне спілкування суб‘єктів. Всі розмовні теми, які вивчаються в рамках програми, розподілені як ситуативно-тематичні цикли, які включають типові для молоді ситуації, які торкаються проблем соціально-культурної, професійно-трудової, сімейно-побутової сфер.

Такі діалоги сприяють розвитку умінь об‘єктивного сприймання людей, уміння спілкуватись в різних ситуаціях, уміння співробітничати в різних видах діяльності. Це формує потребу в спілкуванні і привчає до участі у вільному володінні мовою.

Студенти не тільки оволодівають певними граматичними, лексичними та фонетичними елементами мовної системи, а і вчаться використовувати їх в практичних життєвих ситуаціях.

Оволодіння іноземною мовою повинно давати студентам безпосередній доступ до культури інших народів, забезпечуючи уже в процесі навчання діалог культур. Культура спілкування на рідній мові виступає як основа для спілкування іноземною мовою. Студенти мають змогу порівняти образ світу, специфічний для кожної культури і для мови, яка її обслуговує.

Процес живого спілкування іноземною мовою має враховувати зміни розвитку мови, сучасний стан мови (така як є). Це не значить відходу від літературної мови, що спостерігається натепер в живому спілкуванні, переходу на сленгові варіанти. Кожний діалоговий процес має бути мотивованим, викликати зацікавленість навчаємих за сутністю, оригінальним за специфікою психологічних, соціальних та професійних якостей партнерів та відповідати рівню їх підготовки. При цьому роль вчителя (викладача) є визначальною як за якість підготовки навчальних матеріалів, так і відносно контролю процесу та його результатів.

Досить важливим аспектом при вивченні іноземної мови є вплив фахової направленості мети. Це вимагає не тільки вивчення спеціальних термінів за фахом, але і їх точного використання в контексті застосування. Складність їх використання обумовлена необхідністю їх розуміння на рідній мові та наявність точних аналогів на вивчаємій іноземній мові, що не завжди можливе. Ця теза актуальна для вищих навчальних закладах, особливо при визначені послідовності засвоєння фахової підготовки на рідній, а потім і на іноземній мовах.

Найбільш дієвим для оволодіння іноземною мовою є групова організація навчання. При цьому необхідно відзначити, що більш ефективною є робота в невеличких за складом групах. Для таки груп важливими є такі особливості: відчуття належності до неї; атмосфера взаємної довіри, співчуття, розуміння та підтримки; узгодження дій; впевнене самопочуття і поведінка членів групи, їх кооперація при виконанні завдань. В таких групах створюється сприятливі умови для здійснення комунікативної організації оволодіння мовою. Навчальна робота в них відбувається на фоні позитивного емоційного настрою навчаємих, підтримки та довіри, впевненості в себе, необхідної для іншомовної комунікації.

Важливу роль в формуванні комунікативних умінь та навичок відіграє індивідуальний підхід. Мова стає засобом самовираження, тобто мовою задоволення, де основною рушійною силою виступає дія як велика мета освіти. У процесі роботи над діалогами з усіх боків розкривається особливість студента. Ці особливості найбільш суттєво враховуються через реалізацію теорії множинного інтелекту, в якій використовуються постулати нейролінгвістичного програмування, але основу її складають сенсорні якості особистостей. Вона розглядає питання найбільш ефективного навчання, основу якого визначає психічна та інтелектуальна перевага людини до оволодіння розумовими діями та операціями. Це визначається особливостями розвитку лівої та правої півкуль головного мозку людини і надається природно. Ці функціональні особливості визначають тип інтелекту, а значить і можливості людини по оволодінню предметом діяльності. При цьому, ліва півкуля виконує операції по аналізу ситуацій, логіки побудов, вербалізації, послідовностей дій та явищ, а права – відповідає за інтуїцію, візуальні образи, емоції і т.д. Інформація, яка надходить до людини, обробляється обома півкулями одночасно і створює як результат мисленої діяльності голографічний образ відносно вхідних даних. Глибина та деталізація обробки, як і результат обробки, залежить від типу інтелекту. Існує, на погляд фахівців, вісім типів інтелекту:

логічно-математичний: визначає здібності логічно оперувати формалізованими образами та поняттями (притаманний вченим);

вербально-лінгвістичний: передбачає здібності логічного аналізу до явищ та проблем визначених вербально (притаманне гуманітаріям);

візульно-просторовий: виражає здібності до відображення засобами візуалізації реальної дійсності (притаманне артистам, художникам та іншим);

кінестетичний: здібності відображення своїм тілом дій та емоцій (притаманне спортсменам);

музикально-ритмічний: притаманний музикантам;

натуралістичний: прояв почуттів до природи, оточуючої дійсності (притаманне агрономам, ботанікам, зоологам);

екстравертний: передбачає схильність людини до спілкування, громадської роботи (політики, громадські діячі);

інтравертний: здібності до глибокого всебічного аналізу внутрішнього та внутрішнього світу, явищ в ньому, що більше притаманне філософам.

Студенти логіко-лінгвістичного інтелекту займаються вивченням іноземних мов з більшим зацікавленням, виконуючи завдання на порівняння явищ, заповнення пропущеної інформації, логічних побудов, графічному уявленню об‘єктів і т.д.

Вербально-лінгвістичний інтелект спонукає відповідну категорію студентів до логічних побудов змісту вивчємого, спроб переконання інших відносно своєї точки зору, чіткого викладення проблем, простого запам‘ятовування інформації, точного використання термінів та понять.

Аналогічно можливо надати характеристику і всім іншим типам інтелекту. Але при всьому цьому необхідно підкреслити одне: необхідно з існуючими змінами в усіх галузях людської діяльності, які відбуваються натепер, з урахуванням бурхливого розвитку інформаційних технологій обробки та використання інформації, впроваджувати нові підходи в освіті та удосконалювати професійні навички всіх учасників навчального процесу. Комплексне використання не тільки інформаційних технологій, а і урахування індивідуальних можливостей та здібностей навчаємих при вивченні іноземних мов, дозволяє збільшити ефективність роботи викладачів та навчального процесу в цілому.

Сучасні підходи до вивчення іноземної мови пропонують перехід на інтенсифікацію навчання в часі. Ергономічні дослідження відносно засвоєння навчального матеріалу показують, що за рівнем засвоєння знання за добу без повторення вивчаємого знижуються в середньому до рівня близько 30 %, а через п’ять – шість діб до 15 – 20% від необхідних для засвоєння. Якщо інтервал між заняттями становить один – два дні з урахуванням необхідності повторення вивченого напередодні, то рівень знань вже становить 50 – 60%. Тобто інтенсифікація за часом проведення занять суттєво впливає на результати засвоєння навчального матеріалу. Проблема інтенсифікації має і другу складову. Сутність її в підвищенні активності роботи навчаємих.

Підвищення якості вивчення іноземної мови на сучасному етапі розвитку підготовки фахівців в вищій школі не можливе без урахування наведених аспектів.

Література:

1. В. Н. Карпова. Гуманистические стратегии обучения: использование теории множественного интелекта на занятиях по иностранным языкам. – Київ: «Іноземні мови» №3, 2007.

2. Г. К. Селевко. Современные образовательные технологии. Учебное пособие. – М.: изд. «Народное образование», 1998.