Филологические науки/3. Теоретические и методологические проблемы исследования языка.

Доцент Андреєва Т.В.

Первомайський факультет ХДУХТ

Функціонування часових форм тотивних предикатів у реченні

Значення тотивності на рівні речення формують як семантичні, так і граматичні особливості предиката. О.В. Бондарко з цього приводу слушно зауважує, що слова, окрім певного лексичного значення, у мові мають також специфічні граматичні функції, що виявляються здебільшого завдяки семантичній структурі слова [2]. Взаємодія категорій часу і виду є визначальною ознакою, що виражає значення тотивності на граматичному рівні, оскільки тотивний предикат є носієм часових і видових категорійних ознак.

Проблемі вивчення взаємодії основних граматичних категорій приділяли увагу В.М. Русанівський, К.Г. Городенська, І.Р. Вихованець, А.П. Загнітко, В.О. Горпинич та інші мовознавці. Різні аспекти дослідження проблеми висвітлені у праці В.О. Горпинича, який зазначає: „Категорія часу в українській мові підпорядкована категорії виду, яким і зумовлена система часових форм дієслова” [3, с. 200].

У п. 1.2.1. нами докладно проаналізовано специфіку функціонування тотивів як членів видових пар – корелятів дієслів НДВ; особливості уживання тотивних предикатів у формах минулого, теперішнього та майбутнього часів розглянемо зокрема [1].

Дієслова у формі минулого часу доконаного виду означають результативну дію, що передує моменту мовлення. Це значення може мати перфектний та аористний різновиди. На думку В.О. Горпинича, „перфектне значення доконаного виду минулого часу вказує на те, що сама дія завершилася в минулому, а її результат стосується теперішнього часового плану, він актуальний (важливий, значущий) і в момент мовлення” [3, с. 203]. Наприклад, у реченні Зарані прибули на вокзал (Василь Барка) тотивний предикат прибули має перфектне значення, оскільки результати цієї дії наявні в момент мовлення (прибули і знаходяться ще там). Це пов’язує часовий план минулого з часовим планом теперішнього, напр.: Дорогою серед лісу його застала ніч (Василь Скуратівський); З великими труднощами знайшов він там опис цих страхітливих місць (Іван Шаповал).

Аористне значення минулого часу доконаного виду вказує на те, що дія повністю вичерпала себе до моменту мовлення, напр.: У новому 1790 році Івана Котляревського прийняли на службу в Новоросійську канцелярію (Борис Левін); Минулої зими, якраз на Різдво, сотник надвірної сотні князя Василя Острозького Северин Наливайко з двома своїми товаришами приїхав з Острога додому в Гусятин (Микола Вінграновський); Два тижні тому благословив мене на престол богоподібний Ібрагім (Роман Іваничук). Результат, який виступає внутрішнім обмеженням дії, був актуальним у минулому, „а в момент мовлення сприймається як предмет спогадів” [3, с. 204].

Поряд із минулим часом, в українській мові обмежено, лише в розмовному і художньому стилях, уживаються залишки давноминулого (плюсквамперфекту), який означає дію, що повністю завершилася в доминулий час. У формі такого часу функціонують і тотивні предикати, напр.: Син виступив було вперед (Улас Самчук); І вже був рушив за прапорщиком та грузином, як раптом хтось шарпнув його за рукав (Андрій Головко); З’явився був одного разу, та й знову пропав.

Основною відмінністю давноминулого часу є те, що дія, яку називають предикати, не може продовжуватися під час мовлення (на відміну від минулого). Оскільки конструкції з давноминулим можуть у тексті замінюватися конструкціями з минулим часом, окремі мовознавці вважають давноминулий час факультативним явищем [3, с. 199].

Як було зазначено в п. 1.2.1. [1], для тотивних предикатів не є характерним функціонування в актуальному теперішньому часі, тому що вони не здатні виражати окрему дію в процесі її виконання. Лише інколи, якщо контекст вимагає вживання недоконаного виду, дієслова на зразок досягнути, знайти, прийти, промахнутися, які нами зараховано до так званих „тривіальних пар”, можуть уживатися в теперішньому часі, напр.: Наталка після тяжкої душевної драми досягає щастя (Іван Пільгук); Я знаходжу цифру 200 і зручніше вмощуюся в кріслі (Юрій Яновський); Нехотя й поволі приходить тиша (Улас Самчук), пор.: досягнула щастя, знайшов цифру, прийшла тиша.

Майбутній час дієслів в українській мові має три форми: аналітичну (складену), синтетичну (складну) і просту. У складеній і складній формах майбутнього часу тотивні предикати не вживаються, оскільки ці форми виражають дію недоконаного виду, а в простій формі тотиви функціонують досить часто, напр.: Він не раз нахвалявся знайомим українцям, що давно пише роботу, яку колись опублікує (Леонід Смілянський); Може, там знайдемо криївку, бо тут нас відразу знайдуть! Володимир Малик); Увечері з батьком приїде Короткевич ... (Микола Олійник).

Таким чином, у реченнях із семантикою тотивності продуктивними є предикати перфектного та аористного різновидів минулого часу й простої форми майбутнього часу, що підтверджується аналізованими прикладами.

Література:

1. Андреєва Т.В. Семантико-синтаксична структура речень із тотивними предикатами: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. – Кіровоград, 2008. – 188 с.

2. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола // Рус. яз. в нац. шк. – 1971. – № 2. – С. 6-18.

3. Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К.: Академія, 2004. – 335 с.