Сасанчин П.П.
Буковинська державна фінансова
академія, Україна
Зарубіжний досвід державного регулювання патентно-правових відносин та
можливості його застосування в Україні
Однією з найважливіших
умов формування правової держави є визнання і гарантування прав і свобод людини
і громадянина. Проголосивши в Конституції гарантування свободи усіх видів
творчості, держава послідовно здійснює свою діяльність по встановленню належної
системи правових гарантій у сфері регулювання відносин з приводу
інтелектуальної власності. До таких заходів можна віднести прийняття
відповідних нормативних актів в області промислової власності, вступ у
міжнародні організації, створення умов для запобігання правопорушень у сфері
патентного права.
Проблематика питань
державного регулювання патентно-правових відносин постійно перебуває у полі
зору вітчизняної науково-дослідної еліти. Так, зокрема, науковці Ніколаєнко С.І.
та Орлюк О.Л. звернули увагу на сучасний рівень правового захисту прав
інтелектуальної власності. При цьому дослідження Прахова Б.М. спрямовані на виявлення рівня
державного регулювання і участі держави в патентно-правових відносинах у
сучасних умовах господарювання.
Метою даного
дослідження виступає комплексне дослідження зарубіжного досвіду державного
нагляду та регулювання патентно-правових відносин, а також можливості щодо його
застосування у вітчизняних реаліях становлення системи правового захисту
промислової власності.
Цивілізовані країни
сучасного світу вже давно сформували власні системи забезпечення правової охорони
інтелектуальної власності, складовою якої є і промислова власність, долучили до
неодмінних атрибутів державності. Патентні законодавства практично усіх країн
передбачають режим виняткових прав на винахід, підтверджених видачею автору
винаходу патенту компетентним державним органом чи відомством. Водночас право
на одержання патенту, а отже, і виняткових прав на винахід, за законодавством
деяких країн, належить як винахіднику, так і його правонаступнику (Румунія,
Франція) або винахіднику і його законним представникам (Канада) [3].
Окремі норми патентного
законодавства деяких країн спеціально
присвячено захисту національного і суспільного інтересів, і вони мають
послідовне закріплення в інституті ліцензій.
Ліцензії є формою
передачі прав патентовласником третім особам (Ст. Ст. 65, 66 Патентного Закону
Канади, Ст. 48 Патентного Закону Румунії). Відповідно до Ст. 48 румунського
Патентного Закону, права, які випливають із заявки на патент, так само як і з
патенту, можуть бути переданими іншій особі повністю або частково у вигляді
виключної ліцензії, причому будь-яка така передача має бути зареєстрованою у
Патентному відомстві [2].
В інтересах
національної оборони держава може здійснювати відчуження патенту. Наприклад,
згідно з французьким законодавством (Ст. L. 613-20 Кодексу про інтелектуальну
власність), це може бути виконано у будь-який час. Завдяки публікації
пропозиції продати ліцензію винахід стає доступним для використання
зацікавленими особами на підставі спеціально укладеного договору. Передбачено
також можливість використовувати винахід не лише у Франції, але й на території
однієї з країн ЄС [1].
Розглядаючи питання
участі держави в патентно-правових відносинах, необхідно звернути увагу на
винаходи, створені за сприяння федерального уряду у США. У Патентному Законі
США (параграф 209) містяться обмеження щодо передачі за ліцензією винаходів,
належних федеральному уряду: жоден федеральний орган не повинен надавати
ліцензію на патент чи заявку на патент на винахід, які належать Федерації, якщо
особа, котра клопочеться про ліцензію, не надала федеральному органу плану
розробки і/або збуту винаходу.
У разі надання
виключних або частково виключних ліцензій на винаходи, які є власністю
Федерації, пріоритетна перевага у Сполучених Штатах надається малим
підприємствам. Ліцензію має бути надано на умовах, які федеральний орган вважає
відповідними охороні інтересів федерального уряду і суспільства, включаючи такі
положення:
– періодична звітність
про використання або спроби використання винаходу;
– право федерального
органу припинити дію такої ліцензії повністю або частково, якщо ліцензіат
порушує угоду;
– право федерального
органу припинити дію такої ліцензії повністю або частково.
Така детальна правова
регламентація дає змогу органам федеральної влади США здійснювати контроль за
використанням винаходів і стежити за дотриманням державних і суспільних
інтересів.
Цілком очевидно, що
кожна країна мусить враховувати свою специфіку, регулюючи такий складний
різновид правовідносин, як патентно-правові. На сьогодні в Україні вкрай
необхідно створити і впровадити такі норми права і такий механізм регулювання
патентно-правових відносин, які б дали змогу активізувати якомога більше
економічних процесів, захистити права певної групи підприємств, зупинити
безповоротні втрати вітчизняних винаходів.
Література:
1. Ніколаєнко С.І.
Проблеми законодавчого
забезпечення та правозастосування щодо захисту прав інтелектуальної власності. // Інтелектуальна
власність. – 2007. - № 2. - С. 4-14.
2. Орлюк О.Л. Захист прав
інтелектуальної власності: проблеми
правозастосування //
Інтелектуальна власність. – 2007. -
№ 2. - С. 24-29.
3. Прахов Б.М. Питання
державного регулювання і участі держави в патентно-правових відносинах. //
Інтелектуальний капітал. – 2004. - № 2. - С. 22-30.