Право / 7. Экологическое, земельное и аграрное право

К. ю. н., доц. Багай Н.О.

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Аграрне право як комплексна галузь права

Сільське господарство - це особлива сфера економіки, що зумовлено органічним поєднанням в цій галузі сільськогосподарської праці із сільськогосподарським землевикористанням, її залежністю від природно-кліматичних факторів тощо.

Об’єктивна потреба комплексного підходу до правового регулювання відносин у сільському господарстві, яке би враховувало специфіку сільськогосподарського виробництва, зумовила формування комплексної спеціалізованої галузі сільськогосподарського (аграрного) законодавства та однойменної галузі права. Тому слушно відмітила Н.І.Титова, що правова спеціалізація та інтеграція сільського господарства має особливо глибокі корені, оскільки базується не лише на галузевій структурі господарства, але й на суттєвих особливостях самого сільськогосподарського виробництва як такого [1, с.72].

Комплексна галузь аграрного права регулює земельні, трудові, майнові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, що складаються в процесі сільськогосподарської виробничої діяльності. Таким чином, мова йде про регулювання не однорідних суспільних відносин, що є характерним для традиційних, основних галузей права, а “хоч і неоднорідних, але таких, що є органічним комплексом взаємопов’язаних суспільних відносин” [2, с.83].

Як справедливо відзначила Н.І.Титова, головним змістом комплексної галузі аграрного права є комплексні правові норми, які вже не можуть бути розподілені між нормами “батьківських” галузей права, так званий “нерозчинний осад”, для яких є характерними не лише особливості своєрідного предмета правового регулювання, але й методу, не властивого звичайним комплексним галузям [1, с.141-142].

Переконливо, на наш погляд, довів С.С.Алексєєв, аналізуючи комплексні галузі права, що комплексне утворення – не інкорпоративне зібрання різногалузевих норм, а юридично змістовне явище, що “формується завдяки цілеспрямованій законодавчій роботі і насамперед міжгалузевій кодифікації, яка насичує право міжгалузевими системними узагальненнями” [3, с.22]. Як справедливо відзначає М.І.Козирь, мова йде не про “механічне включення відповідних галузей або їх розділів у комплексну галузь сільськогосподарського права, а про формування на їх базі нової інтегрованої галузі сільськогосподарського права” [4, с.51]. Адже “ніякими новими поєднаннями старих норм не можна створити щось принципово нове” [1, с.121].

А тому слід погодитись з Н.І.Титовою, що “інтеграція хоч і означає суму певних малих складових частин, проте в процесі свого взаєморозвитку повинна скласти цілу величину” [1, с.117]. Така інтеграція здійснюється на глибоко спеціалізованій основі. Тому норми, що входять до складу комплексної галузі аграрного права, якісно відрізняються своїм “сільськогосподарським” змістом від норм основних галузей права, з якими вони генетично пов’язані.

В умовах реалізації аграрної реформи в Україні можна відмітити певну різницю між термінами “сільськогосподарський” і “аграрний”, зокрема, у зв’язку з розширенням змісту терміна “аграрний”. І, оскільки саме цей термін більш повно охоплює всі аспекти суспільних відносин (у тому числі сферу соціальних відносин на селі), що регулюються відповідною галуззю права, доцільніше вживати термін “аграрний” при характеристиці відповідної галузі права.

В сучасних умовах аграрне право можна визначити як комплексну, спеціалізовану та інтегровану галузь права, яка сформувалася на базі комплексної галузі сільськогосподарського (аграрного) законодавства, і є системою правових норм, що регулюють комплекс взаємозв’язаних суспільних відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських, соціальних та інших, які складаються в процесі здійснення сільськогосподарськими підприємствами та іншими аграрними суб’єктами виробничої сільськогосподарської і пов’язаної з нею іншої діяльності.

Визначальними характеристиками цієї галузі права є, таким чином, її комплексність, інтегрований та спеціалізований характер. Комплексність аграрного права, як зазначалося, зумовлена неоднорідним складом суспільних відносин, що входять до предмета його правового регулювання. У зв’язку з тим, що аграрне право регулює не однорідні суспільні відносини (як це відбувається в основних галузях права), а цілий комплекс суспільних відносин, що складаються у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, правові норми, які є складовими аграрного права, мають різний юридичний зміст. Разом з тим, між ними існує нерозривна єдність, що зумовлюється як органічним зв’язком суспільних відносин, які є предметом їх правового регулювання, так і спільним відображенням у них специфіки сільськогосподарського виробництва.

Саме комплексний підхід до регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки дозволяє максимально врахувати специфіку й особливості сільськогосподарського виробництва, що сприяє всебічному та ефективному врегулюванню суспільних відносин у сільському господарстві, а в кінцевому результаті - позначається і на ефективності функціонування аграрного сектора економіки та АПК у цілому.

Комплексність аграрного права нерозривно пов’язана з інтегрованим характером цієї галузі права. Адже множинність суспільних відносин, що утворюють предмет правового регулювання аграрного права, передбачає необхідність їх інтегрованого регулювання.

Інтегрованість аграрного права, перш за все, полягає у поєднанні аграрних відносин, що виникають в різних сільськогосподарських структурах, у системі єдиного предмета аграрного права. Об’єктивними причинами для інтеграції аграрних відносин у різних сільськогосподарських структурах, було й залишається існування у сфері сільськогосподарського виробництва специфічних особливостей, що однаково себе проявляють у всіх аграрних підприємствах, незалежно від форми власності та господарювання. Спільність специфіки сільськогосподарської виробничої діяльності є характерною і для існуючих у наш час багаточисленних аграрних суб’єктів (сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, фермерських господарств та інших). У зв’язку з цим відсутня необхідність відособленого правового регулювання суспільних відносин, що виникають у цій сфері.

Інтегрованість, як ознака аграрного права, передбачає наявність уніфікованих нормативно-правових актів аграрного законодавства. Слід відмітити, що нині інтеграція правового регулювання аграрних відносин має надзвичайно важливе значення для майбутньої кодифікації аграрного законодавства.

Як зазначає Н.І.Титова, інтеграція та спеціалізація правового регулювання – це не два послідовних процеси, а складний, багатогранний, єдиний процес, оскільки спеціалізація правового регулювання може поєднуватися із сумою органічно перероблених складових частин, що є в сукупності новим цілісним утворенням [1, с.138]. Тому однією з характерних відмінностей аграрно-правових норм від норм, що їх породжують, є якраз максимальне відображення специфіки сільськогосподарського виробництва, зумовленої поєднанням у цій сфері сільськогосподарської праці та сільськогосподарського землевикористання.

Література:

1. Титова Н.И. Материальная ответственность работников сельскохозяйственных предприятий. - М.: Юридическая литература, 1978. – 152 с.

2. Сельскохозяйственное право: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Правоведение» / Козырь М.И., Клюкин Б.Д., Быстров Г.Е., Петров В.В., Чубуков Г.В. и др. / Под ред. проф. М.И.Козыря, проф. В.В.Петрова. – М.: Юридическая литература, 1985. – 576 с.

3. Алексеев С.С. Отрасли советского права: проблемы, исходные положения // Советское государство и право. – 1979. - №9. - С.15-23.

4. Козырь М.И. Советское сельскохозяйственное право: тенденции становления и развития // Советское государство и право. – 1973. - N6. – С.43-51.