Рудюк Н.Г., Полєтаєва І.О.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Сутність суїцидальної поведінки та аспекти її діагностики серед підлітків

«…Якщо погано, в житті немає мети, бажань, прагненнь.

Просто взагалі немає нічого, тоді самогубство

стає головним питанням …»

Альбер Камю

Випадки самогубства відомі людству з глибокої давнини. Про них згадується у міфах та легендах світу, літературних пам'ятках більшості народів, на всіх континентах. Збереглися відомості про самогубства видатних діячів різних часів та народів. За даними А.Г. Амбрумової в СРСР за 1982-1989 рр. скоїли самогубство понад 500 тис. осіб. На сьогодні Україна ввійшла до групи країн з досить високим рівнем суїцидальної активності [1].

Але понад усе непокоять навіть не абсолютне значення кількості самогубств, а тенденція їх зростання в усьому світі.

Суїцид, як вважає А.Г. Абрумова, – це форма насилля, спрямованого на себе, це смерть, що наступає внаслідок довільного самоушкодження або самоотруєння. В правовому аспекті для реєстрації причини смерті суїцид визначають як самодеструктивну дію, що здійснюється особою, яка усвідомлює свої вчинки і їх можливі наслідки.

До суїцидальної поведінки відносять будь-які внутрішні чи зовнішні форми психічних актів, що мотивуються уявленнями про позбавлення себе життя.

Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидальні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, які поділяються на задуми та наміри. Серед антивітальних переживань є типові думки про відсутність змісту та цінності життя («Жити не варто», «Не живеш, а жеврієш» і таке інше). Тут ще немає чіткого уявлення про власну смерть, а присутнє лише заперечення життя.

Самогубство в загально–психологічному аспекті трактують як поведінку людини, спрямовану на її знищення. Проте не всі дії людини, які призводять до її смерті, можна вважати суїцидальними. Самогубством вважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок) [3].

Бек О.С виділяє складові суїцидальної поведінки [4]:

· пасивні суїцидальні думки – уявлення, фантазії на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як довільної активності («Добре було б померти», «От якби зі мною щось сталось»);

· антивітальні тенденції – ідеї, що спрямовані на негативне
ставлення до життя;

· суїцидальні задуми – це вже активна форма прояву суїцидальності, тобто тенденції до самогубства, глибина якої збільшується паралельно мірі розробки засобів її реалізації.

· суїцидальні наміри передбачають поєднання задуму, рішення і вольового компоненту, що спонукає до безпосереднього переходу у зовнішню поведінку [4].

Весь період – від виникнення думок про смерть до здійснення суїцидального наміру називається пресуїцидом. Його тривалість може коливатися від декількох хвилин (гострий) до декількох місяців(хронічний).

Як засвідчують дані А.Г. Амбрумової, найбільший відсоток суїцидентів складають підлітки. Вона визначила певні групи підлітків, які можуть покінчити життя самогубством [2]:

• підлітки, які вже намагалися покінчити з собою (підлітки, які один раз спробували, повторюють спробу декілька разів).

• підлітки із залежністю (алкоголь, наркотики, токсини), що призводить до запаморочення свідомості, порушенням психіки та дипресивним станам.

• підлітки, в родині яких є самогубці.

• фізично неповноцінні підлітки, діти, які хворіють невиліковними хворобами.

• психічно хворі підлітки, які страждають афективними розладами та тяжкими дипресіями.

• підлітки, які пережили важку втрату(смерть батьків)

Слуцкий О.С., та Занадворнов М.С до характерологічних особливостей молодих суїцидентів відносять [5] :

1. Підвищену напруженість потреб, що виражається в необхідності неодмінного досягнення поставленої мети.

2. Підвищену потребу в емоційній близькості, залежність від близької людини, коли власне «я» розчиняється і сприймається лише в парі «я – вона» або «я– він», а все життя будується на надзначимих стосунках.

3. Низьку здатність особи до утворення будь-якого роду компенсаторних механізмів, невміння ослабити фрустрацію.

4. Застрягання на власних невдачах, гостре їх переживання, песимістичний настрій на майбутнє.

5. Егоцентризм; зануреня підлітка в себе, зосередженість на своєму внутрішньому світі. Підлітки, з порушенням сфери міжособистісних стосунків. «Одинаки», замкнуті і нетовариські підлітки. Особливо з IQ вище середнього.

6. Аутоагрессивні підлітки – негативне відношення до себе, прагнення завдавати собі шкоди і заподіювати біль.

А.Є. Лічко, працюючи з підлітками, вказував на певний зв'язок суїциїдальної поведінки з типом акцентуації характеру.

За даними Лічко, при демонстративній суїциїдальній поведінці (без дійсного наміру убити себе), 50% підлітків мали істероїдний, істероїдно-нестійкий і гипертімно-істероїдний типи особистості. Підлітки з емоційними порушеннями також в деякій мірі можуть бути схильні до суїциду (особливо імпульсивному) [5].

Багато потенційних самовбивць звертаються по допомогу до психіатрів і в служби психологічної підтримки. Фахівці подібних служб і лікарі-психіатри володіють переліком методик, які допомагають з'ясувати, чи схильна людина до суїциду і наскільки сильні її наміри. Ці методики – в більшості випадків комплексні; до них входять опитувальники, що дозволяють визначити особистість пацієнта, його характер, особистісні властивості (тривожність, збудливість, рівень депресивного розладу, і так далі).

Стандартне обстеження підлітка включає: діагностичне інтерв'ю з родинним анамнезом: фахівець повинен з'ясувати, чи траплялися в сім'ї обстежуваного випадки суїциду; дізнатися подробиці про досліджуваного: як часто він роздумує про суїцид, що наштовхнуло його на подібні думки, і так далі.

Тест А.Є. Лічко «ПДО». Цей тест покликаний визначити, чи властивий обстежуваному нестійкий тип акцентуації, чи є поєднання його з гіпертимним, емоційно-лабільним, шизоїдним, епілептоїдним й істероїдним типом; подібні особливості, є прямим показником високого ризику соціальної дезадаптації і, внаслідок поглиблення конфлікту, ризик розвитку суїцидальної поведінки.

Тест фрустрационої толерантності Розенцвейга. Допомагає визначити, наскільки гостро обстежуваний реагує на фрустраційну ситуацію, як він сприймає свої невдачі і дозволяє зробити висновки про те, наскільки розвинені компенсаторні механізми психіки.

Тест визначення спрямованості особистості Басса-Дарки. Допомагає визначити спрямованість: на себе, на оточуючих, на створення, на руйнування, і так далі.

Тест тривожності Тэммл-Доркі-Амен. Допомагає зробити висновки про те, наскільки тривожний обстежуваний, чи легко вивести його з рівноваги.

На основі такої бази тестів, до яких, втім, можуть бути додані і інші методики, фахівець робить висновок про суїциїдальні схильності обстежуваного.

«Схильність до суїциду» – не вирок, не ярлик і не клеймо. Деколи для того, щоб позбавитися від цієї схильності, підліткові досить незначної уваги з боку інших людей. Але, як це неприкро, в більшості випадків запобігання суїциду – це делікатна і тривала робота з підлітком, який заплутався, знаходиться на межі відчаю. І фахівці, що працюють з такими підлітками, розробили ряд методик, що дозволяють допомогти дитині впоратися з бажанням покинути цей світ, вселити в нього надію на завтрашній день, пошану до себе і любов до життя.

Література:

1. Алимаханов Ж. А. Статистический анализ форм психических расстройств у населения, проживающего в районе Семипалатинского ядерного полигона. – В кн.: Актуальные и прогнозируемые нарушения здоровья населения, после ядерной катастрофы в Чернобыле.– К., 1995. – С. 88.

2. Амбрумова А.Г. Анализ состояний психологического кризиса и их динамика. / Психологический журнал, Том 6 №6 1985. – С. 107–115.

3. Амбрумова А.Г. Диагностика суицидального поведения // Методические рекомендации.– М., 1998.– С. 10.

4. Бек А.С. Методы роботы с суицидальним пациентом // Журнал практической психологии и психоанализа.–2003, №1.– C. 22–29.

5. Слуцкий А.С. Занадворнов М. С. Некоторые психологические и клинические аспекты поведения суицидентов // Психологический журнал. 1993. № 1. С. 77–85.