Литвіцька Наталія Юріївна

Науковий керівник Кравчук І. П.

Буковинська державна фінансова академія

Сутність та значення мережевої економіки

До кінця двадцятого сторіччя достатньо ясно визначилися деякі риси, які стануть домінуючими ознаками економіки наступного століття. Розвиток глобальних інформаційних і комунікаційних технологій дає можливість формуванню нового глобального електронного середовища для економічної діяльності. Одна з назв цього нового середовища є «мережева економіка». У доповіді Європейської Комісії, метою «мережевої економіки» є визначення середовища в якому будь-яка компанія або індивід, що знаходиться в різних точках економічної системи, можуть контактувати легко із мінімальними витратами з будь-якою іншою компанією або індивідом  спільної роботи для торгівлі, для обміну ідеями і ноу-хау або просто для задоволення[6].

У мережевій економіці цінність продуктів праці витікає з їх можливості, подібно до того, як цінність факс-машин росте при збільшенні кількості людей, які ними володіють. Поява в мережі не багатьох додаткових об’єктів може істотно збільшити позитивний ефект для всіх користувачів. Основний закон мереж відомий як закон зростаючої віддачі. Але на відміну від індустріальної економіки, де зростання віддачі є результатом титанічних зусиль окремих компаній і їм же дістаються всі вигоди від цього, мережеве збільшення віддачі створюється всією мережею і розподіляється в ній між усіма.

Дослідженнями значень «мереженої економіки» займалися такі іноземні вчені як О. Дюсуше, М. Кастельс, А. Ламанов, Т. Меррінер, Б. Мільнер, Р. Патюрель,

Д. Реут, та інші. У вітчизняній науці дана проблема розібрана та проаналізована в загальному плані у Т. Носова, Д. Русак, І. Бесєдіна, В. Андрусіва, І. Жиляєва, О. Шнипко. У даних роботах проблематика впровадження мережевої економіки досі не розглядається на належному рівні та потребує більш детального розгляду, а саме з точки зору підходу до питання перспектив розвитку мережевої економіки в Україні.

Агенти, користувачі, конкуренти разом створюють цінність  мережі, хоча результати збільшення віддачі можуть бути розподілені нерівно. Настання мережевої економіки виглядає як неминучість, оскільки в своїй екологічній ніші вона виглядає ефективнішою, ніж інші форми управління.

М.Кастельс виділяє різні види мереж, як-от: мережа глобальних фінансових потоків, мережа засобів масової інформації тощо. Розширюючи свої погляди, вчений формулює специфічний закон мережевих структур, згідно якого відстань (або інтенсивність і частота взаємодії) між двома точками (або соціальними станами) коротша, коли вони обоє виступають в якості вузлів в тій чи іншій структурі, ніж тоді, коли вони не належать до однієї і тієї ж мережі[8].

Сучасні тенденції домінування мережевої економіки на фінансових ринках реалізуються у вигляді розвитку електронних банків та бірж, виникнення альтернативних торгівельних систем. Класичні біржі відмирають або трансформуються в електронні[2]. Мережеву економіку слід сприймати як особливу форму економічної діяльності, що базується на горизонтальних зв’язках, глобальній електронній середі, з переважанням в якості важливих елементів продуктивних сил знань, інформації та взаємовідношень, що забезпечують миттєву реакцію на попит та пропозицію, оскільки природа мережевої економіки заснована на багатоманітних зв’язках між суб’єктами відносин[3]. Доля кожного окремого осередку залежить від того, що відбувається з найближчим оточенням. Мережі не тільки дозволяють перевести на якісно нову основу управління компанією, але й створити підґрунтя для переходу від ієрархічних та ринкових систем управління до прямих горизонтальних зв’язків[5] .

Основним чинником, який фактично визначатиме формування сучасної моделі корпоративного управління буде фактор мережевої економіки (networked economy), риси якої є чітко визначеними, і які стануть домінуючими ознаками економіки наступного століття. Сучасні досягнення в розвитку глобальних інформаційних та телекомунікаційних технологій, привели до формування глобального електронного середовища для економічної діяльності[8].

Проблема створення мережевого управління організаційними структурами пов’язана, що найменш, з двома аспектами. По-перше, мережева організація роботи порушує сталі принципи управління, що характеризується високим ступенем децентралізації та демократизації управлінського процесу. По-друге, формування принципів управління новими організаційними структурами обумовлене особливостями організаційно-управлінських форм майбутнього. Оскільки час організованих організацій пройшов і основна компетенція менеджерів полягає в усвідомленні важливості самоорганізації і всебічному її стимулюванні", то самоорганізацію можна розглядати як один із способів підвищення ефективності нових організаційно –управлінських форм.

Партнерство в рамках симетричної мережевої організації бізнесу набуває форми кросс-холдингу (взаємне володіння акціями), кластеру або стратегічного альянсу як форми науково-технічної кооперації між промисловими компаніями різних країн. Мета таких альянсів – розвиток і просування на ринку нових технологій. Особливого поширення набувають стратегічні альянси між конкуруючими фірмами, оскільки вони забезпечують їм можливість об’єднати зусилля для досягнення поставлених цілей, у результаті чого знижуються затрати на реалізацію проектів щодо впровадження у виробництво нових товарів; мінімізуються ризики; є можливість взаємного користування перевагами партнерів; для спільної вигоди; скорочення строків освоєння нових технологій і виробництва нових товарів.

Мережева національна економіка стає потужним двигуном соціально- економічного зростання та й механізмом національної безпеки перед загрозою тотального корпоративного глобалізму. Кластери захищають національних виробників не від конкуренції, а від глобальних монополій. Відповідно, цим вони захищають і власні держави – нації.

Таким чином, інформаційно-технологічна революція останньої чверті ХХ ст. стала потужним імпульсом до змін економічної сфери суспільства і одночасно вагомим фактором збільшення невпевненості та невизначеності. Впровадження інформаційних технологій практично в усі сфери діяльності, стираючи національні та територіальні межі руху товарів, капіталів і робочої сили, прискорює трансформацію ринкових структур як у межах класичних форм, так і сприяє появі горизонтальних мережевих структур однотипних фірм, які конкурують у географічних межах. При чому цей процес відбувається як на національному, так на глобальному рівні, а його основними суб’єктами виступають як і окремі компанії, так і держави.

Перспективи подальшого розвитку у цій сфері повязані з дослідженнями особливостей між фірмових взаємодій у рамках мережевих структур в українській економіці з метою розробки обгрунтованих рекомендацій підвищення ефективності діяльності таких об’єднань для економіки і суспільства.

Отже, мережева економіка – це економічна діяльність, що здійснюється за допомогою електронних мереж. В основі мережевої економіки лежать мережеві організації, завдяки яким субєкти можуть вільно спілкуватися і співпрацювати по інтернету.

Список використаної літератури:

1. Заратьєгу Й.М. Промислові райони Альфреда Маршала. Повторний візит. Частина І// Проблеми й перспективи управління в економіці.-2004.-№2.

2. Михальски Т. Услуги как стратегический фактор глобально действуючих компаний// Проблемы теории и паратики управления.-1998.-№3.

3. Патюрель Р. Создание сетевых организационных структур// Проблемы теории и практики управления.-1997.-№3.

4. Ульянов К.Є. Мережеві форми взаємодії фірм в епоху глобалізації// Формування ринкових відносин в Україні.- 2010.-№8.

5. J. Bradford De Long, A. Michael Froomkin. The Next Economy. April,1997.

6. Status Report on European Telework: Telework 1997, European Comissin Report, 1997, p.18.

7. http://www.archipelag.ru/geoeconomics/soobshestva/power-identity/formation/

8. http://www.rusnauka.com/8._NPE_2007/Economics/20994.doc.htm