Андрюшкіна М.І., ст. групи ЕП-07А

Керівник: Семерунь Л.В.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА: ПИТАННЯ ОБЛІКУ ТА ОЦІНКИ

Зміни, які відбулись і відбуваються протягом останніх років у світовій економіці, й економіці України, змінили пріоритети і підходи щодо логіки ведення бізнесу. Серед них можна виокремити і помітне зниження ролі матеріальних активів у забезпеченні успіху компанії на ринку. Якщо раніше конкуренцію за капітал вигравали в основному капіталомісткі галузі підприємства, то зараз «не капіталомісткі» галузі, які конкурують переважно за рахунок ефективного використання нематеріальних активів, зрівнялися в цьому питанні. Незважаючи на всебічне підвищення ролі інтелектуальної власності, до цього часу по-справжньому невирішене питання оцінки та обліку її об’єктів у цілісному майновому комплексі господарюючих суб’єктів.

Питанням оцінки нематеріальних активів, а саме прав та об’єктів інтелектуальної власності, займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені: О.Козирєв, Б.Леонтьєв, О.Бутнік-Сіверський, М.Галянтич, О.Святоцький. Питання щодо оподаткування нематеріальних активів є новим у вітчизняній економічній науці і тому ще недостатньо розроблене , хоча йому, зокрема, присвячені дослідження Є.Дерблала, В. Полякова, О. Святоцького, В.Хобта .

На сучасному етапі нематеріальні активи за вартістю перевищують матеріальні і стають основним ресурсом компанії. Більша частина ринкової вартості підприємства створюється внаслідок ефективного використання нематеріальних факторів. Вважається, що близько 75% ринкової вартості компанії Coca-Cola визначається сукупною вартістю торговельних марок, які їй належать. У 2005 році здійснено продаж 93,5% акцій банку «Аваль» Raiffeisen International Bank Holding за $1,028 млрд. Більше 20% сплаченої суми складає вартість бренду. Ринкова вартість українських брендів (МТС, ROSHEN, Nemiroff, Оболонь та ін.) оцінюється в мільярди доларів, але витрати на їх створення не капіталізуються і не визнаються нематеріальними активами [2].

Оцінка нематеріальних активів в Україні є проблемою, оскільки за вітчизняними та міжнародними стандартами їхня більшість не визнається активами. Так, відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» не визнаються активами (хоча й пов’язані з майбутніми економічними вигодами), а списуються на витрати звітного періоду, в якому вони були здійснені: витрати на дослідження, на підготовку та перепідготовку кадрів, на підвищення ділової репутації, на створення торгових марок тощо.

Проблемною також є оцінка об’єктів, створюваних підприємством самостійно. Вартість більшості прав на винаходи, корисні моделі, ноу-хау є сукупною, оскільки формується в результаті понесених витрат на дослідження і розробки. Віддача від зазначених об’єктів та витрат передбачається у майбутніх звітних періодах, тому оцінка активів і підприємства в цілому зростатиме. Однак встановити, на скільки збільшиться дохід від реалізації продукції чи послуг досить складно [1].

Окремі складові інтелектуального капіталу не відображаються в обліку через ряд причин.

1. Ділова репутація не є ідентифікованим і контрольованим активом і її вартість неможливо достовірно визначити.

2. Знання і кваліфікація персоналу невіддільні від носіїв (людей), а за очікуваними економічними вигодами немає достатнього контролю, тобто знання, не оформлені юридично, не можуть бути визнані активом.

3. Внутрішньо створені назви марок, назви клієнтів, бази даних не визнаються, оскільки витрати на їх створення не відрізняються від витрат на розвиток підприємства і оцінити їх неможливо.

В Україні зазначені питання не вирішені через такі причини:

· недостатня капіталізація українських підприємств;

· відсутність системи визначення ринкової ціни підприємства, в яку включаються об’єкти інтелектуальної власності;

· незначна кількість кваліфікованих спеціалістів з питань оцінки інтелектуальної власності [4].

Невизнання в обліку нематеріальних активів призводить до втрати релевантності бухгалтерської інформації, ознакою якої є різниця між балансовою і ринковою вартістю компанії, що постійно зростає. Про це свідчать такі приклади. У 1988 році Philips придбала фірму Kraft за $12,59 млрд. (сума, що в 4 рази перевищувала балансову вартість); Nestle купила Rowntree за $4,5 млрд. (що у 5 разів більше балансової вартості). Отже, традиційна модель обліку нездатна надати достовірну інформацію про нематеріальні фактори цінності компанії, оскільки вони не відображаються в обліку, а інвестиції в них списуються на витрати.

Залучення до господарського обороту необоротних активів підприємства – завдання стратегічної важливості, і вирішувати його треба негайно. Вирішення питання залучення до обороту необоротних активів складається з 3 етапів:

1. інвентаризація наявних на підприємстві необоротних активів, виявлення найцінніших з них;

2. проведення патентного пошуку і технічного оформлення прав на передбачувані об’єкти інтелектуальної власності й одержання охоронних документів;

3. проведення ринкової оцінки об’єктів інтелектуальної власності[1] .

Використання необоротних активів у господарському обороті викликає інтерес у будь-якого підприємства як легальний інструмент для оптимізації оподаткування. Якщо пошукова робота, оформлення та оцінка необоротних активів проведена компетентно, то використати результати цієї роботи з метою одержання максимального економічного ефекту можна кількома способами:

1. облік отриманих результатів на балансі підприємства й амортизація необоротних активів у ході господарської діяльності. Амортизація активів позначається на оподаткування і призводить до зменшення податків;

2. реєстрація необоротних активів на власників підприємства на менеджерів компанії. У цьому випадку власник необоротних активів зможе одержувати додатковий дохід, при мінімальному податковому навантаження. Цим вирішується ще одне завдання: легалізація одержання доходу;

3. реєстрація необоротних активів на нерезидентську компанію. У цьому випадку за умови грамотного вибору місця реєстрації компанії – власника необоротних активів, він податком не обкладається.

На підприємстві процес прийняття рішення про включення необоротних активів до складу капіталу звичайно починають з метою мінімізації оподаткування [3].

Таким чином, визначення вартості необоротних активів в умовах ринкових відносин необхідне для прогнозування податкових надходжень в державі, для макроекономічного регулювання економіки загалом. Ігнорування необоротних активів призводить до значного заниження вартості підприємства, зокрема при приватизації, оподаткування, купівлі та продажу.

Література:

1. Брукінг, Е. Інтелектуальний капітал / Брукінг Е. – Пітербург. – 2009. – 288с.

2. Дахно, І.І. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник./ Дахно І.І. - Київ: Либідь. - 2006. – 200 с.

3. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. НАН України Ужгородського державного інституту інформатики, економії і права; За заг. ред. Ю.С.Шемшученка, Ю.Бошицького.- К., 2008. -424 с.

4. Уманців, Г. Проблеми ідентифікації, оцінки та обліку інтелектуального капіталу підприємства / Уманців Г. // Інтелектуальна власність. – 2007. - №3. – С.29-33.