Економічні науки/ Економіка підприємства

К.е.н. Терешко Ю.В., Чернега Т.С.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С.Попова

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Питання захисту конкуренції є досить актуальним на сучасному етапі розвитку економіки України. Це пояснюється тим, що з одного боку, в Україні швидкими темпами розвиваються різноманітні форми підприємництва, що призводить до загострення конкурентних відносин, які самі по собі навряд чи можуть розвиватись в цивілізованому руслі, а з іншого боку в Україні майже повністю відсутня культура підприємництва, наявна в інших країнах. Власне споконвічні традиції ведення бізнесу, що розвивались історично, були майже повністю втрачені за роки існування адміністративно-командної системи і за той досить короткий термін, що пройшов з моменту утвердження незалежності України та початку становлення ринкових відносин, ці традиції чесного підприємництва навряд чи можна сформувати з нуля.

Крім того питання боротьби з недобросовісною конкуренцією набуває нового, більш широкого змісту в контексті глобалізації та інтеграції України в європейську економіку.

Досвід показав, що втручання держави у економіку у вигляді регулювання конкурентних відносин є невід'ємною і необхідною складовою сучасної ринкової економіки. У 1980-х - 1990-х роках відбувся справжній "бум" законодавства, спрямованого на захист підприємців від недобросовісної конкуренції - воно було прийнято у декількох десятках країн світу і зараз існує більше ніж у 60.

В Україні запровадження державного захисту добросовісної конкуренції практично співпало з початком переходу до ринкової економіки, що обумовило одну трохи парадоксальну ситуацію: фактично законодавство про захист економічної конкуренції та інструменти його реалізації з'явилися раніше, ніж сама конкуренція, і стали активними чинниками її становлення.

В результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в нашій державі створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції та недобросовісній конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання. Отже, створення конкурентної структури в основному здійснено (в основному - тому що доробки та переробки обов'язково будуть).

Незважаючи на вищесказане, дана проблема не є достатньо теоретично розробленою. Хоча навряд чи хтось буде оспорювати її теоретичну значимість.

Антиконкурентні узгоджені дії - це незаконні узгоджені дії суб'єктів господарювання, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.[2, 678] Ці дії стосуються встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринків або обмеження доступу на них інших суб'єктів господарювання, усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками.[6, 254]

Вчиненням антиконкурентних узгоджених дій їх учасники посягають на свободу господарської діяльності, порушують публічні інтереси держави та приватні інтереси фізичних та юридичних осіб. При цьому, антиконкурентні наслідки, як правило, мають місце не тільки на ринку, на якому відбувається правопорушення, але й на суміжних ринках, що в цілому впливає на розвиток економіки. [5, 417] Тому актуальним, на наш погляд, є перегляд змісту та обсягу правової, в тому числі організаційно-правової, охорони економічної конкуренції, тобто визначення меж дозволеної та забороненої поведінки суб'єктів господарювання при отриманні ними ринкових переваг.

Підґрунтям для теоретичних висновків та обґрунтування своєї позиції були праці таких вчених як Чистякової А.С., Cеменової Л.Н., Галянтича М.К., Грудницької С.М., Мельника М.І., Хавронюка М.І тощо.

До квітня 2003 року ст.228 КК України передбачала кримінальну відповідальність за змову про штучне підвищення та підтримання монопольних цін, тарифів, знижок, надбавок, націнок з метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності всупереч умовам антимонопольного законодавства. Після квітня 2003 року цю статтю КК України було змінено. [1, 125] У новій редакції кримінальним порушенням вважається лише примушування до антиконкурентних узгоджених дії, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди. Очевидно, що ці дві редакції статті кардинально відрізняються за своїм змістом. У першому випадку карається сам факт фіксування чи утримання цін. У другому — необхідною є дія примушування до таких вчинків одним суб’єктом діяльності іншого.

Відповідно, у сьогоднішній редакції дана стаття КК України є вкрай важкою для застосування. Вона придатна лише у досить малоймовірних ситуаціях примушування до такої змови, до того ж доказ такого факту примушування є надзвичайно складним. Фактично можна сказати, що кримінальної відповідальності за картельні змови в Україні немає.

Уже сьогодні існує чимало питань щодо введення такого механізму. Передусім це питання повноважень Антимонопольного комітету України як правоохоронного органу та повноважень під час розслідування картельних змов: можливості виїмки документів, проведення перевірок, доступу до певної інформації, можливості створення спеціального підрозділу, застосування певних заходів під час проведення розслідування тощо.[6, 164]

Наступним важливим питанням є відповідальність власника підприємства чи групи підприємств на противагу відповідальності, наприклад, посадової особи даного підприємства, зокрема директора, оскільки директор підприємства не завжди має змогу контролювати усі рішення. Подеколи до такої відповідальності повинен притягатися і власник, якщо він є посадовою особою на підприємстві. Адже цілком можливо, що змова відбувається саме на рівні власників, і, контролюючи своїх директорів, вони дають їм прямі накази виконувати ті чи інші дії. Якщо ж лише директор нестиме кримінальну відповідальність за такі дії, слід продумати механізм притягнення власника до кримінальної відповідальності як співучасника або продумати механізм повідомлення директором відповідного органу й уникнення відповідальності у разі співпраці.

Дуже цікавим є питання співпраці і розподілу компетенції між Антимонопольним комітетом України та іншими державними структурами, наприклад, прокуратурою. Адже відомі випадки непорозумінь між правоохоронними органами, скажімо, міліцією і прокуратурою, щодо відкриття чи закриття кримінальних справ, функції розслідування тощо. Відповідно компетенція Антимонопольного комітету є виключною в даному разі, і механізм співпраці цих двох органів мусить бути чітко продуманий заздалегідь. Співпраця з іншими органами, зокрема з органами дізнання, які можуть проводити розслідування, є надзвичайно важливою, адже при виявленні та розслідуванні картелю Антимонопольний комітет України міг би мати змогу користуватися допомогою інших державних органів. Однак у цьому контексті питання конфіденційності доступу до інформації, компетенції тих чи інших уповноважених є надзвичайно важливим і непростим для вирішення.

Таким чином, в регулюванні антиконкурентних узгоджених дій існує ряд недоліків, які потребують вирішення на законодавчому рівні. Сучасне господарювання неможливе без економічної конкуренції, яка розвивається швидкими темпами. Тому цінність правового регулювання полягає в його актуальності та реальності відносно суспільних відносин в даній сфері. Тому, на нашу думку, чинне законодавство про кримінальну відповідальність за антиконкурентні узгоджені дії не охоплює всі проблемні питання, зокрема відповідальність власника суб’єкта господарювання, обсяг самої відповідальності, коло антиконкурентних узгоджених дій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України – 6-те вид., переробл. Та доповн. За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2009. – 1236 с.

3. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України вiд 07.06.1996// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 36. - ст.164.

4. Про захист економічної конкуренції: Закон України вiд 11.01.2001// Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 12. - ст.64.

5. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. — К.: МАУП, 2005. — 424 с. — Бібліогр.: с. 417-419.

6. Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право: Курс лекцій. - К.: ЄУФІСМБ, 1999.