Литвіцька Наталія ФК-24

Науковий керівник: Мельничук Г.І.

Буковинська державна фінансова академія

Стан та перспективи зовнішньоекономічної політики України

В період ринкової трансформації економіки України першочергове завдання має розробка на науковому фундаменті зовнішньоекономічної політики та механізму її реалізації з урахуванням світового досвіду. Водночас в Україні бракує фундаментальних, системних наукових досліджень щодо особливостей зовнішньоекономічної політики країн з перехідною економікою в умовах глобалізації світового господарства.

Важливість вибору правильних орієнтирів зовнішньоекономічної політики набуває особливої ваги в умовах посилення процесу глобалізації світового господарства та загострення конкуренції на світових ринках.

Дослідження зовнішньоекономічної політики присвятили чимало уваги українські вчені-економісти, серед яких необхідно виокремити дослідження В. Будкіна, І. Бурковський , Л. Кістерський, Г. Климка, В. Клочко, В. Новицького, В. Онищенка, А. Поручника та ін. Згадані автори більше зосереджувалися над проблематикою вдосконалення зовнішньоторговельного механізму інтеграції України, в той час як аналізу основних принципів формування сучасної зовнішньоекономічної політики України присвячено мало уваги.

Зовнішньоекономічна політика України являє собою комплекс заходів, спрямованих на регулювання зовнішньоекономічних зв’язків і включення країни в міжнародний поділ праці[4, с. 417].

Вона може бути успішною лише за умов системного та комплексного вирішення низки проблем, пов’язаних із її формування і реалізацією. Йдеться, зокрема, про такі системні перетворення, як формування економічних основ розвитку світогосподарських зв’язків країни, створення політичних передумов і правових засад формування зовнішньоекономічної політики. Системні інституціональні перетворення та їхній вплив на характер зовнішньоекономічної діяльності також повинні ретельно враховуватися[5, с. 49-50].

Необхідно відобразити завдання зовнішньоекономічної політики України у покращенні стану зовнішньої торгівлі на сучасному етапі розвитку:

- збільшення товарообігу за рахунок експорту;

- аналіз товарної структури зовнішньої торгівлі, виявлення недоліків і оптимізація її структури;

- збереження позитивних тенденцій сальдо зовнішньої торгівлі;

- підвищення конкурентоспроможності українських товарів;

- розробка нових товарів і вихід з ними на зовнішні ринки;

- диверсифікація постачань енергоносіїв;

- створення сприятливого інвестиційного клімату;

- захист внутрішнього ринку[2, с. 32].

Основною стратегією розвитку зовнішньоекономічної діяльності України був визначений європейський вибір і, зокрема, інтеграція в перспективі до Європейського Союзу. Такий вибір, безумовно, має об’єктивну основу. Україна є однією з найбільших європейських країн, яка вигідно розташована в центрі Європи, унаслідок чого може виступати як сполучна ланка між Заходом і Сходом. Уже зараз серед регіонів світу, з країнами яких Україна здійснює торгівлю, перше місце посідає Європа, питома вага країн якої займає 22,8% у вітчизняному зовнішньоторговельному обороті, у тому числі 22,1% в експорті й 23, 4% в імпорті[3, с. 42-43].

Вступ України до СОТ є одним з головних пріоритетів зовнішньоекономічної політики Президента та Уряду України і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки.

Світова організація торгівлі (СОТ) — це міжнародна економічна організація, членами якої вже нині є 148 країн, частка яких в обсягах світової торгівлі становить близько 95%. Після приєднання низки країн, які нині є кандидатами на вступ, СОТ здійснюватиме майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка нині далеко виходить за межі власне торговельних операцій. Вона є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало практично обов'язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство[7].

Процес вступу України до СОТ розпочався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ.

5 лютого 2008 року у Женеві відбулося засідання Генеральної Ради СОТ, на якому було підписано Протокол про вступ України до СОТ.

10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла законопроект „Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”. 16 квітня ц.р. Закон про ратифікацію був підписаний колишнім Президентом України В.А.Ющенком.

Згідно з процедурами СОТ, з 16 травня 2008 року Україна набула повноправного членства у цій організації[6].

Нині Україна має торговельні зв’язки з 40 країнами Європи. Однак подальший розвиток економічних відносин з європейськими країнами, особливо інтеграцію України до ЄС, стримує значне відставання її економічного розвитку[3, с. 43].

Формування багатофункціональної моделі зовнішньоекономічної діяльності України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з інтеграційними угрупуваннями. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД, і насамперед з Росією.

Аналіз зовнішньоекономічної політики України свідчить, що на даний час держава бере участь у формуванні Єдиного економічного простору (ЄЕП) з урахуванням застереження, висловленого в момент підписання і ратифікації Угоди про формування ЄЕП, яке обмежує участь в угодах, які суперечать Конституції України і міжнародним зобов’язанням України та Указу Президента України « Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2005р. «Про формування Єдиного економічного простору»[1].

Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних чинників виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішньоекономічна діяльність повинна формуватися як органічна складова національної економіки, яка пов’язує її з народними господарствами інших країн для розв’язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і в сфері споживання[5, с. 51].

Україна як самостійний суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності вийшла на міжнародну арену після проголошення незалежності в 1991р., але її зовнішньоекономічні зв’язки можна оцінити як досить розгалужені. Нині вона підтримує торговельно-економічні відносини з більше ніж 190 країнами світу. Відносини України з іноземними державами у галузі зовнішньоторговельної діяльності будуються на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й зобов’язань, які випливають із міжнародних договорів України[4, с. 419].

Зазначимо, що для повноцінного входження України до світового господарства потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, як це було в попередні роки, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключовими завданнями зовнішньоекономічної стратегії є забезпечення відповідно до світових стандартів і критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Список використаної літератури:

1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2005 року « Про формування Єдиного економічного простору»: Указ Президента України від 15.06.2005 «952/2005// zakon1.rada.gov.ua.

2. Бліхар М.М. Основні принципи формування сучасної зовнішньоекономічної політики України // Інвестиції: практика та досвід. - 2008 . - № 14. – с. 32.

3. Пилипенко С. Основні напрямки вдосконалення зовнішньоекономічної політики України // Вісник КНТЕУ. – 2004 . - № 3.- с. 42-43.

4. Романів К.М. Суть зовнішньоекономічної політики України та основні напрямки її вдосконалення // Держава та регіони. – 2006 . - № 6. – с. 417, 419.

5. Стеценко Ж.В. Аспекти зовнішньоекономічної політики України // Актуальні проблеми економіки. – 2008 . - № 8. – с. 49-51.

6. http:// www.mfa.gov.ua/

7. http://www.personal.in.ua/