Экономические науки/14. Экономическая теория

К.х.н. Мікуленко Л.І.

Інститут хімічних технологій, Україна (м. Рубіжне)

Сутність та система індикаторів економіки, заснованої на знаннях

Термін «економіка знань», введений у науковий обіг Фрицем Махлупом (1962 р.), був застосований лише до одного із секторів економіки. Зараз цей термін, поряд з термінами «економіка, що базується на знаннях», «інноваційна економіка», «нова економіка», «суспільство знань», «електронна економіка» тощо використовуються для визначення типу економіки, у якій знання відіграють вирішальну роль, а виробництво знань є джерелом економічного зростання. Нова економіка – це економіка знань та ідей, де основою створення нових робочих місць і вищого рівня життя населення є інновації, нові технології, інтегровані в продуктах і службах [1]. Кіхван К. характеризує нову економіку як економіку, в якій високе економічне зростання є наслідком екстенсивного використання інформаційних технологій. У сучасній економічній літературі найчастіше використовується визначення, запропоноване фахівцями Всесвітнього банку, які під економікою знань розуміють «економіку, що створює, поширює й використовує знання для прискорення власного росту й підвищення конкурентоспроможності». Тому, результатом якісного розвитку соціуму може стати ефективне застосування знання як найважливішого ресурсу соціально-економічного розвитку суспільства. У такому стані формується зовсім нова економіка з новими властивостями і якісними характеристиками – економіка інновацій, економіка знань. Нова якість економіки має незаперечні переваги [2]:

1) необмеженість ресурсної бази – знання безмежні на відміну від природних ресурсів;

2) неможливість локалізованості розвитку, оскільки взаємопроникнення економік іде за рахунок високотехнологічної продукції;

3) віртуалізація взаємодії покупців і продавців, що пов'язано зі зниженням витрат на обіг;

4) неефективність протекціонізму як форми підтримки власного виробника, оскільки інновації не можуть бути обмежені у своєму переміщенні;

5) формування та розвиток високотехнологічних ринків (визначну роль має науково-технологічний комплекс, який сприяє переходу з рентно-сировинного укладу у інноваційне суспільство);

6) зростання експорту інтелектуальних послуг і людського капіталу, що характеризується більшою цінністю освіти як ресурсу, що копіюється у людині, а не в природних ресурсах.

Обґрунтовані також і тенденції, що формують фундамент економіки знань [3]:

– перетворення знань у важливий фактор виробництва поряд з природними ресурсами, працею і капіталом;

– збільшення частки сфери послуг і випереджальне зростання «знання-містких» послуг для бізнесу;

– підвищення ваги інтелектуального капіталу й інвестицій у системі освіти й підготовки кадрів;

– розвиток і широкомасштабне використання нових інформаційно-комунікаційних технологій;

– перетворення інновацій в основне джерело економічного зростання й конкурентоспроможності підприємств, регіонів і національних економік;

– зростання усвідомлення у політичному та діловому середовищі важливості знання та інновацій для забезпечення конкурентоспроможності і економічного зростання.

В історичному контексті теоретичною основою обґрунтування економіки знань є ідея інновацій, яку в економічній науці пов'язували з нововведеннями й перетвореннями (науковими відкриттями й винаходами) у різних сферах суспільного виробництва. А. Сміт, К. Маркс «заклали» традицію, яку згодом розвили Р. Солоу, Е. Денісон, розглядати в якості одного з основних джерел інноваційного розвитку економіки й усього суспільства нове в науці й техніці. На сучасному етапі розвитку цивілізації ключовими елементами для розуміння інноваційного розвитку стають поняття «знання» і «інформація», інновації уявляються як злиття потоків у результаті цілеспрямованого розвитку науки, техніки й технологій, а інноваційна економіка – це, насамперед, економіка знань, де знання, включені в інновації, відіграють домінуючу роль в економічному розвитку.

У теперішній час в економіці знань особлива увага приділяється людському капіталу й створенню такої інфраструктури, що дозволила б оптимально використовувати накопичений суспільством досвід і знання у виробництві й споживанні. Для рішення цих завдань й дослідження нових процесів і явищ формується система індикаторів, що відображає рівень розвитку сектора підвищеного попиту на знання і у цілому до економіки, заснованої на знаннях. ОЕСР запропонувала систему індикаторів економіки, що базується на знаннях. У складі цієї системи можна виділити наступні групи індикаторів:

1. Інноваційна активність. Інноваційна активність (частка підприємств, які займаються інноваціями, %) в економіці України дуже низька, її рівень протягом 2005-2008 рр. коливався в межах 11,2–14,2% (13,0 % в 2008 р.). Для порівняння: в 2000 р. рівень інноваційної активності був вищій у 1,5 рази (18,0%). У 2008 р. проти попереднього року майже не збільшилися обсяги витрат на дослідження і розробки, а також на придбання машин та устаткування, які потрібні для упровадження інновацій. Показники інноваційної активності в Україні не відповідають сучасним світовим тенденціям: в розвинених країнах (Японія, Німеччина) статистика зафіксувала 50–80% (2005 р.), а в країнах Центральної і Східної Європи – 30% (2006 р.) [4].

2. Розмір інвестицій у сектор знань (суспільний і приватний), що включає видатки на вищу освіту, наукові дослідження й дослідно-конструкторські розробки, а також у розробку програмного забезпечення. У 2002 році інвестиції в знання в окремих країнах ОЕСР складали майже 9 % ВВП, доля витрат на науку коливалася від 1,8 до 6,8 %. Самий низький рівень цього показника мали країни Південної Європи, а самий високий – країни Північної Європи, Південна Корея і США. До речі, США і Японія уже декілька десятиліть роблять ставку на економіку знань: з 1994 р. частка їх видатків на науку росла динамічніше, ніж в ЄС. Стаття 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачає бюджетне фінансування даної сфери в розмірі 1,7 % ВВП. За 2000-2005 рр. фінансування науки з цього джерела коливалося в межах 0,41-0,48 ВВП [5], а у 2007 р. – 0, 93% [6], а протягом 2008-2010 рр. в межах 0,3-0,5 %.

3. Розробка й випуск інформаційного й комунікаційного устаткування, програмного продукту й послуг. Так, у 2002 р. найвищими темпами комп’ютеризації характеризувалися Китай (42%), Індія (25%), країни Східної Європи – Польща (23,6), Німеччина (13,7%). В Україні прискорення темпів комп’ютеризації відбулося у 2003 р.: 18,1 % проти 3,4 % у 2002 р. За 2000-2004 рр. частка Інтернет-споживачів в розвинених країнах зменшилась з 73 до 57 %, а в країнах, що розвиваються, навпаки, збільшилася з 25 до 38 % [5]. В Україні у 2000 р. налічувалось 200 тис. Інтернет-споживачів (0,4% від загальної чисельності жителів); у 2007 р – 9 млн. ( 18,7%); на початку 2010 р – 16 млн.

4. Збільшення чисельності зайнятих у сфері науки й високих технологій. У 1999 р. в країнах OECР нараховувалося близько 38 млн. чоловік (25% трудових ресурсів), зайнятих висококваліфікованою працею в даній сфері. В Україні в 1990 р. із 1000 зайнятих працювало в науково-технічній сфері 11 фахівців, в 2000 р – 6, в 2005 р. – 5, [5], а 2008 р.– 4,5. В 1998 році Україна по кількості наукових і інженерно-технічних працівників, зайнятих у сфері НІОКР – 6761 чол. на 1 млн. жителів, – випереджувала Японію і США (відповідно, 5777 і 3732 чол.). В 2006 році цей показник в Україні складав 3495 чол. на 1 млн. жителів, позиції США і Японії не змінилися [7]. Інтелектуальний потенціал країни досить потужний і на теперішній час. По даним ЮНЕСКО, по інтелекту нації Україна займає 23 місце серед 192 країн, які є членами цієї організації.

5. Обсяг і структура венчурного капіталу. Він зберігає роль основного джерела фінансування нових високотехнологічних фірм. Частка венчурного капіталу у другій половині 1990-х років становила 0,21% ВВП у США й 0,16% ВВП у Канаді й Нідерландах. У країнах ЄС обсяг венчурного капіталу наприкінці ХХ століття перевищував 10 млрд. дол. Середній прибуток на цей капітал приблизно вдвічі перевищує величину середнього прибутку промислових компаній країни. На 1 жовтня 2009 р. в Україні діють 968 інститутів спільного інвестування, з них 730 (75,4%) венчурні фонди, загальний обсяг їх активів складає 58,7 млрд. грн.

6. Участь приватного капіталу у фінансуванні НІОКР (у більшості країн OECР його частка у 1990 роки зросла, зокрема, у країнах ЄЕС із 52% до 55%, у США з 57% до 67%). В Україні фінансування видатків на виконання наукових і науково-технічних робіт за рахунок бюджету за 9 місяців 2008 р. склало 2291,1 млн. грн., або 42,75 % від загальної суми (5367,4 млн. грн.), останні 57,3% фінансувалися за рахунок інших джерел (недержавних) [6].

7. Структура видатків на НІОКР по стадіях наукових досліджень. У структурі фінансування наукової діяльності в Україні перше місце займають наукові розробки, на які у 2007 р. приходилося 49,3% усього фінансування; 22,45% – спрямовувалися на фундаментальні дослідження; 16,9% – на прикладні та 11,35% на наукові послуги. Така структура фінансування в цілому відповідає світовим стандартам і сучасним потребам розвитку економіки країни [6].

8. Міжнародне співробітництво в галузі науки й інновацій. Експорт відповідних послуг в Україні з 2003 по 2005 р. збільшився з 52,9 до 98,3 млн. дол. Загальна кількість придбаних нових технологій за 2000-2007 рр. складає 5633. На власні дослідження і розробки за остання 7 років припадає в середньому 13,6% (764 технології) від загальної кількості отриманих. Угоди на придбання технологій склали 15,2% (859 одиниць) у 2007 р., придбано устаткування 44,5% (2504), усього – більше 59,7% від загального обсягу отриманих технологій.

9. Посилення кооперації між фірмами, науково-дослідними організаціями й університетами.

10. Міжнародний обмін результатами винахідницької діяльності (14% отриманих у країнах OECР патентів придбано іноземними резидентами, одночасно країни OECР придбали близько 15% патентів, отриманих за кордоном). Щорічно обсяги світової торгівлі ліцензіями на об’єкти інтелектуальної власності збільшується на 12% і на теперішній час перевищують 500 млрд. дол.

11. Мобільність учених і інженерів, особливо високої кваліфікації, а також студентів, що їдуть учитися в США, Англію, Німеччину й інші країни (в Англії більше 10% студентів-іноземці).

12. Збільшення обсягу фінансових операцій, у тому числі потоків прямих іноземних інвестицій. Прямі інвестиції в Україну складали у 1996 р. – 483,5 млн. дол. США; 1999 – 2063,6; 2000 – 2810,7; 2005 – 6794,4; 2007 – 16890,0; 2008 – 21607,3; 2009 – 29489,4. Прямі інвестиції з України: 1996 р. – 20,3 млн. дол. США; 1999 – 127,5; 2000 – 97,5; 2005 – 166,0; 2007 – 219,5; 2008 – 243,3; 2009 – 6196,1 (дані НБУ і Фонду держмайна України).

13. Частка високотехнологічних галузей обробної промисловості й високотехнологічних послуг. Частка валової доданої вартості галузей високих технологій високого й середнього рівня у ВВП наприкінці 1990-х років була особливо високою в Ірландії – понад 16%, Південній Кореї – 12,6%, Німеччині – 11,7% і Японії –10,7%. Сукупна частка низько і середньо-низькотехнологічних галузей в структурі виробництва обробної промисловості у 2008 р. в Україні склала 75%, середньо-високотехнологічних – 21,5%, високотехнологічних – лише 3,2% [4].

14. Рівень розвитку ринкових послуг з підвищеним попитом на знання у країнах OECР – близько 18% ВВП, а разом з неринковими – освітою і охороною здоров'я – приблизно 29%.

15. Зростання частки високотехнологічної продукції в товарообміні між країнами, позитивне сальдо провідних країн у торгівлі високотехнологічною продукцією. За останні 20 років обсяг продажів в наукомісткому секторі розвинених країн збільшувався в 1,7 рази швидше, ніж в обробній промисловості. США щорічно отримує від експорту наукомісткої продукції приблизно 700 млрд. дол., Німеччина – 530, Японія – 400. Попит на наукомістку продукцію у 2010 р. прогнозується на рівні 3,5 – 4 трлн. дол.

16. Прискорення патентування результатів нових розробок і винаходів в області високих технологій. За останні роки зростає швидкість матеріалізації та упровадження знань. Так, час між винаходом та його упровадженням складало для: фотографії – 100 років, парової машини – 80, телефону – 50, літака – 20, атомної бомби – 6, лазера – 2 роки, факсу – 3 місяця [8].

Отже, інноваційна економіка стає ключовим фактором економічного зростання та підвищення наукомісткості і конкурентоспроможності продукції, потужнім імпульсом прискорення інноваційного розвитку країн, економіка яких заснована на знаннях.

Література

1. Ткаченко Т.О. Інвестиції у вищу освіту – модуль «нової економіки»: матеріали Міжнародного семінару «Нова економіка і вища освіта», (16-17 січня 2003 р.). / Міністерство освіти і науки України, Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. – Донецьк, 2003. – С. 155-158.

2. Грузков И.В. От индустриальной экономики к экономике знаний: теоретические аспекты, условия и возможности перехода / И.В. Грузков // Вестник Северо-Кавказкого государственного технического университета. – 2008. – № 3. С. 16-22.

3. Хохлов Ю.Е., Шапошник С.Б. Экономика, основанная на знании: социально-экономические тенденции и политические цели / Ю.Е. Хохлов, С.Б. Шапошник // Информационное общество. – 2002. – № 4. – С. 4-7.

4. Мамонтова Н. Тенденции и особенности формирования и использования интеллектуального капитала в Украине / Н. Мамонтова // Экономика Украины. – 2010. – № 8. – С. 30-39.

5. Гончаров Ю., Касич А. Научный потенциал как фактор развития инновационно-инвестиционной системы Украины / Ю. Гончаров, А. Касич // Экономика Украины. – 2007. – №3. – С. 42-51.

6. Другов А. Направления совершенствования финансового обеспечения сферы науки в Украине / А. Другов // Экономика Украины. – 2010. – №7. – С. 69-77.

7. Ильяшенко С. Сущность, структура и методические основы оценки интеллектуального капитала предприятия / С. Ильяшенко // Экономика Украины. – 2008. – № 11. – С. 16-26.

8. Мильнер Б. Управление интеллектуальными ресурсами / Б. Мильнер // Вопросы экономики. – 2008. – № 7. – С. 129-141.