Токарева Д.Ю., МП-10м-2

Донецький державний університет управління, Україна

Проблеми інноваційної політики

в умовах реформування економіки

Актуальність дослідження проблем інноваційної економіки в Україні не викликає сумнівів, хоча формування інноваційної системи нового типу лише почалося. Але ці процеси носять стихійний характер, оскільки до цих пір не вирішено загальне питання переходу України до інноваційної моделі розвитку. Тому основною метою для нашої держави є створення і впровадження обґрунтованої стратегії розвитку інвестиційного та інноваційного сектора економіки України. [4]

Успіх інноваційного процесу не є гарантією успішності подальшої інноваційного політики. Інноваційна політика вимагає наявність стратегії - готовності до переходу з гребеня однієї інноваційної хвилі на гребінь другий. Ця хвильова властивість циклічності інновації пред'являє особливі вимоги до підготовки цих хвиль інноваційної активності, з одного боку, та відповідного мистецтва інноваційної політики - з іншого. [3]

Традиційна економіка формує неоднозначну основу для інновації. Протиборство інновації та традиції викликає циклічність в еволюційному просторі розвитку економіки і суспільства в цілому. Існує кілька негативних сценаріїв розвитку, коли інноваційний процес освоюється частково традиційним капіталом. У такому випадку відбувається посилення опору реальному інноваційному процесу, його гальмування. Як правило така ситуація виникає через слабкість традиційної економіки, коли вона не в змозі витримати фінансове навантаження всього інноваційного процесу. Інноваційний процес вимагає особливої підтримки, яка виражається в комплексному впливі і на інновацію, і на традиціоналізм. Як показує досвід країн-світових лідерів, найбільш ефективним інструментом такою підтримкою є Національна інноваційна система (НІС). НІС являє собою не тільки сприятливу для інновації інституційне середовище, бо тільки в рамках НІС органічно поєднуються всі складові частини інновації. Але, що найголовніше, в рамках НІС ефективно реалізується вся потужність державної фінансової підтримки фундаментальних наукових досліджень, а також можливість здійснення фінансування приватними фінансовими і не фінансовими корпораціями. Тому інноваційна політика може розглядатися як стратегія або набір стратегій реалізації інноваційних пріоритетів у рамках національних інноваційних систем. [1] Національна інноваційна система є важливою передумовою для успішного відродження національної економіки, її адаптації до умов міжнародної конкуренції. У разі вибору Україною стратегії на досягнення якісних та кількісних показників європейських лідерів, такий вибір політики повинні стати безальтернативним. [2]

Тим не менш, в Україні залишається невирішеним комплекс проблем, які перешкоджають швидкому переходу економіки на ефективну інноваційну політику. До цих проблем, зокрема, відносяться:

- порушення під час трансформаційного спаду 90-х рр. інноваційного потенціалу суспільства, яке виразилося в катастрофічному зменшенні доходів суб'єктів господарювання;

- занепаді на цій основі крупних наукових та науково-промислових комплексів, які не відновили свій потенціал і до теперішнього часу;

- відсутність розвиненого ринку прогнозів технологічного розвитку, відсутність відповідного фінансування фундаментальних наукових досліджень з боку держави;

- недосконалість податкової системи, яка виключає стимули для здійснення інноваційної діяльності;

- нерозвиненість фондового ринку.

Для побудови сучасної національної інноваційної системи уряд, наука, освіта, промисловість, фінансові та нефінансові корпорації повинні об'єднатися у стратегічний союз нового типу. Враховуючи реалії (домінування в Україні політичних інструментів над економічними), на першому етапі системним ядром цього стратегічного союзу, його ініціатором має стати держава з подальшим делегуванням цієї функції науці нового типу. Інноваційна стратегія структурної перебудови економіки передбачає пріоритет інновації як системного процесу у визначенні напрямів розвитку нових секторів економіки та виведення з обороту застарілих традиційних економічних структур. Згідно ознаками інновативності, які характеризують ступінь завершеності розвитку попередніх технологічних укладів, а також наявності елементів вищого технологічного укладу, українська економіка не може бути віднесена до категорії високорозвинених економік. Тому, з урахуванням її нинішнього стану, інноваційну політику можна розділити на три етапи: адаптивний, яка наздоганяє і проривний.

Перший етап - адаптивний. Необхідність у даному етапі виникає через майже повну відсутність у країні основних технологій та економічних структур, відповідних вищому технологічному укладу. На даному етапі інноваційна стратегія вибудовується на основі організації виробництв товарів-інновацій, продукції вищого технологічного укладу країн-лідерів, шляхом їх "копіювання" з використанням для цієї мети технологічної та виробничої бази, яка реально є в економіці, протягом достатньо тривалого часу.

Другий етап політики переслідує мету наздогнати світових інноваційних лідерів. На цьому етапі інноваційна політика має на меті нарощування потужностей виробництва нового технологічного укладу за рахунок створення нових ресурсних укладів та сприяння розвитку відповідних ринків, або / та тимчасового посилення політичного впливу на інституційний комплекс з метою посилення адаптивної спроможності національної економіки до інновації, більш стрімкого досягнення позицій світових лідерів.

Третій, інноваційний етап політики переслідує мету створення принципово нового високотехнологічного товару тривалого використання (радикальної інновації), який не має аналогів і вихід з ним на світовий ринок (прорив). Даний етап вимагатиме концентрації всього потенціалу стратегічного союзу, не лише фінансово-економічного, а й духовного, що неможливо зробити без патріотичного пориву і тому вимагає залучення всього гуманітарного національного комплексу та ЗМІ задля підтримки національної героїки. [5]

Висновки. Економіка України не має чіткої розробленої стратегії розвитку свого інноваційного потенціалу. Доцільно було б здійснити корінний перегляд існуючої інноваційної політики в нашій країні, яка, незважаючи на проголошення прийнятого курсу, на науково-технічне співробітництво у світовій економіці, продовжує ігнорувати його. Тому державі необхідно встановити жорсткий контроль над дотриманням усіх умов за виконання призначених курсів, так як саме це призведе до бажаного розвитку інвестиційної та інноваційної політики, а також української економіки в цілому.

Література

1. Гончаренко Л. Инновационная политика / Л. Гончаренко, Проспект, - 2009 г., 352 с.

2. Курносова О.А. Управление инновационным развитием предприятий Украины. / О.А. Курносова, Хмельницький, 2008. – Т.1. – № 4 – 201 с.

3. Чухрай Н.І. Організаційно-управлінські інновації в економіці, що спирається на знання / Н.І. Чухрай, Х.: «ІНЖЕК», 2006. – С. 107-133.;

4. [Електронний ресурс] Инвестиции в инновации в Украине в рамках мировой экономики. Режим доступу: http://e-com.dp.ua

5. Макаренко И.П Проблемы инновационной политики в условиях реформирования экономики [Електронний ресурс]. Режим доступа: http://iee.org.ua