Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність

Віщук В.М.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Управління зовнішнім боргом України

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятливим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого притоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам, прямих іноземних інвестицій у дану країну і використання валютних резервів держави.

Аналіз досліджень і публікацій. Державний борг є предметом дослідження і дискусій багатьох вчених, серед західних вчених особливої уваги заслуговують праці Д.Рікардо, Р.Барро, Дж.Кейнса, Д.Бьюкенена, Р.Девіса, А.Лернера, М.Карлберга, Ф.Модільяні, Ф.Фрідмана, Р.Масгрейв, Ш.Планкарта. Вагомий внесок у розробку фундаментальних питань державного боргу зробили російські вчені Б.Болдирев, Л.Красавіна, Ю.Осіпов, В.Сутоміна, В.Федоров. Теоретичним і практичним питанням державного боргу присвячено роботи українських дослідників: В.В. Козюка, В.А Андрущенка, О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В Онищук, Ю.К. Алексєєва. Відомими є праці А.Гальчинського, В.Гейця, Т.Вахненко, І.Луніної, Г.Кучера, Є.Новицького та ін. Проблеми боргової політики висвітлювалися в численних публікаціях ряду провідних зарубіжних авторів, зокрема Р.Бубеля, Р.Бьоттгера, А.Деміргук-Кунта, Е.Долана, Р.Лівайна, П.Кругмана, Ф.Мішкіна, А.Сантомеро, Е.Скелтона, Дж.Стігліца, У.Томпсона, Д.Ханс-Ульриха.

Щодо інституціональної структури апарату управління державним боргом, то одразу декілька нормативно-правових актів дають уявлення про неї. Це Постанова Кабміну «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу» від 5 травня 1997 р., Розпорядження Кабміну «Про ведення Мінфіном обліку грантів і кредитів, наданих міжнародними фінансовими організаціями та іноземними державами» від 25 січня 1995 р. та Постанова Кабміну «Про порядок підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» від 10 жовтня 2001 р. Згідно з цими документами, функції з управління держборгом розмежовуються між державними структурами таким чином.

Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов'язання перед нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нижча. [9]

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати відсотки по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями та державними доходами і видатками, а й відсотки по боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать від:

1) частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопиченим боргом);

2) процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного використання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування; розміщення (використання); погашення боргу.

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх запозичень безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

На сучасному етапі реструктуризація офіційного боргу є найпоширенішою в рамках "Паризького клубу". Згідно якого найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами "Паризького клубу". Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

Зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;

3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

Станом на 31 січня 2010 року за даними Міністерства фінансів України державний та гарантований державою борг України становив 301538747,28 тис.грн. або 37686690,45 тис.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 195286531,99 тис.грн. (64,76% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 24407155,45 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 106252215,29 тис.грн. (35,24%) або 13279535,00 тис.дол.США. Протягом січня 2010 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 26010,36 тис.грн. (0,01%) в основному, за рахунок перевищення надходження коштів від випуску облігацій внутрішньої державної позики над погашенням державного внутрішнього боргу. При цьому, державний зовнішній борг зменшився на 614278,69 тис.грн. (0,51%), державний внутрішній борг збільшився на 1123330,31 тис.грн. (1,23%). [11]

Література:

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси. – К.: Знання-Прес, 2006. – 494 с.

2. Доровська С.С., Шило В.П., Ільіна С.Б., Іванова Н.С. Міжнародні фінанси. – К.: Кондор, 2008. – 310 с.

3. Міжнародні фінанси / За ред.. О.І.Рогача. – К.: Либідь, 2003. – 785 с.

4. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений / Под ред. В.В.Круглова. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 432 с.

5. Оспіщев В.І. Міжнародні фінанси. – К.: Знання, 2006. – 335 с.

6. Рязанова Н.С. Міжнародні фінанси. – К.: КНЕУ, 2001. – 119 с.

7. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси / За заг. ред. А.А.Мазаракі. – К.: КНТЕУ, 2000. – 336 с.

8. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право : наук. журнал / МФУ, Укр. держ. ун-т фінансів та міжнар. торгівлі. - 2010-. - 2010. - , 1.

9. Аналіз впливу зовнішнього боргу на економічний розвиток держави [Текст] / В. В. Томарева, В. В. Георгішан // Держава та регіони. Серія: Економіка і підприємництво. - 2010. - №2. - С. 198-201.

10. Платіжний баланс і зовнішній борг України : аналітично-статистичне видання / НБУ. - 1995-. - 2009. - , 4.

11. www.minfin.gov.ua