Экономические науки/ 4. Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

Токовий Ю. В., Сорока Д.В., Поліщук О.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут (КНТЕУ)

Механізми державного регулювання інвестиційного ринку України

Після періоду зростання впродовж 2004-2007 років економіки України протягом 2009 року намітилась негативна тенденція в економічному розвитку країни, а саме: уповільнення темпів ВВП, падіння промислового виробництва, падіння курсу національної валюти, погіршення інвестиційного клімату. Різке уповільнення позитивної динаміки в інвестиційній сфері частково спричинене недостатнім рівнем регулювання інвестиційного ринку.

Питаннями державного регулювання інвестиційного ринку займалися вітчизняні науковці, серед яких В. М. Опаріна, А. С. Гальчинський, С. В. Захарін, В. В. Корнєєв, С. В. Кульпінський, О. М. Мозговий. Однак у контексті поглиблення кризи в 2008-2009 рр. детального аналізу державного регулювання інвестиційного ринку проведено не було. Актуальність теми зумовлена розробкою заходів щодо подолання наслідків світової фінансової кризи на вітчизняному інвестиційному ринку.

Інвестиційний ринок є сегментом ринкового середовища, на якому формується інвестиційні пропозиція та попит на об’єкти вкладень різних форм капіталу, головними діючими особами виступають інвестори, вкладники, замовники та інші учасники інвестиційної діяльності, що забезпечують просування інвестиційних намірів.

Держава прагне залучати іноземні інвестиції та зберігати національних інвесторів, тому державне регулювання інвестиційного ринку – одне з найважливіших завдань державної політики. Створення дієвого національного інвестиційного ринку, що перерозподіляє потужні інвестиційні ресурси, є головним підґрунтям для створення сильної національної економіки. Враховуючи ту ситуацію, яка склалася на міжнародних інвестиційних ринках, і ті негативні наслідки, що мали вплив на вітчизняний ринок інвестицій, виникає необхідність в системному та послідовному регулюванні цього ринку та контролі інституцій, що функціонують на ньому. [1, 258]

Окреслимо основні причини державного регулювання інвестиційного ринку на сучасному етапі:

1) одним із головних джерел формування інвестиційних ресурсів виступають заощадження населення, яке не володіє достатніми правовими інструментами в сфері фінансів, тому виникає необхідність захисту зі сторони держави;

2) завдяки реалізації інвестиційних програм, держава реалізує значущі проекти, що в подальшому призводить до структурних перебудов в державі;

3) в умовах світової фінансової кризи найактуальнішим питанням для держави є створення сприятливого інвестиційного клімату та недопущення відтоку капіталу з країни.

4) внутрішні негативні тенденції та неадекватність регулювання економічними процесами в 2008- 2009 роках призвели до стагнаційних процесів на фінансовому ринку, загалом, та на інвестиційному, зокрема.

Для проведення державної регулятивної політики потрібно усвідомлювати, що інвестиційний ринок представляє собою складний економічний механізм щодо фінансових відносин з приводу обігу різних фінансових інструментів. Тому його можна розділити ринки, де представлені різні інструменти, а саме:

1. Ринок цінних паперів, де відбувається залучення фінансових інвестицій в виробництво, обслуговування інвестиційних потреб реального сектору. Інструментами на цьому ринку виступають боргові цінні папери, акції та похідні фінансові інструменти.

2. Кредитний ринок – сегмент ринку, що регулює відношення між позичальником та кредитором щодо руху коштів на умовах платності, повернення, строковості та цільового використання. Важливим елементом даного ринку є кредитний процент, при цьому інструментами виступають позика, корпоративні довгострокові облігації та середньострокові векселя. Джерелом фінансування інвестицій є довгострокові кредити.

3. Валютний ринок – сфера економічних відносин, що регулює операції по купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, а також операцій по інвестуванню.

В Україні найбільшого поширення набув кредитний ринок, тому висока вартість кредитного ресурсу для підприємств та населення, дефіцит ліквідності, рекапіталізація банків, скорочення припливу інвестиційних ресурсів на кредитний ринок призвели до уповільнення процесів економічного зростання. Отже, інвестиційний ринок став підсумком прорахунків в державній регулятивній політиці в країні.

Регулятивна політика визначається як сукупність правил, механізмів та інструментів, що встановлюються державою, щоб досягти певних цілей. До регулятивної політики відносяться: монетарна політика; політика банківського нагляду; фіскальна політика; політика регулювання ринку цінних паперів.

Розглянемо детально зазначені інструменти регулятивної політики.

1. Так, монетарна політика НБУ протягом 2008 року призвела до безпрецедентного падіння національної валюти та виведення інвестиційного капіталу нерезидентами. Хаотичне планування контролю над золотовалютними резервами, відплив вільних грошових ресурсів з депозитів в банківській сфері, припинення програм кредитування призвели до неспроможності НБУ як головного регулятора грошового ринку впливати на обмінний курс.

2. Політика пруденційного нагляду, яку проводив активно НБУ у 2007 та 2008 роках призвела до того, що приплив боргового капіталу протягом цих років склав майже 30 млрд. дол. Внаслідок цього на початок 2009 року зовнішній борг банків збільшився до 42,1 млрд. дол., що склало 37 % від їхніх активів.

З причини недостатнього контролю з боку НБУ відбулося значне збільшення боргового капіталу в банківській системі, що спочатку призвело до збільшення кредитних ресурсів, а потім обернулося різким скороченням вільних грошових коштів, яке на даний момент значно знизило пропозиції інвестиційних ресурсів на вітчизняному банківському ринку.

3. Через інструменти фіскальної політики держава має забезпечувати сприятливий інвестиційний клімат та інвестиційну привабливість національної економіки. Так, через податкові пільги, пільгові кредити і державні субсидії держава може намагатися залучати вітчизняних і зарубіжних інвесторів. 3 цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

4. Щодо політики контролю над фондовим ринком, то вона повинна бути спрямована на підвищення інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів та стимулювання тих емітентів, які готові виводити значні обсяги акцій у вільне котирування. Це дозволить вітчизняним підприємствам залучати додаткові джерела фінансування та спонукати фондовий ринок до зростання. Так, згідно з даними ПФТС, обсяг акцій у вільному обсязі на початок 2009 року складав усього 8,5 млрд. грн., що становить 4,7% від загальної капіталізації ринку.

Література:

1. Луців Б. Л. Кредитно-інвестиційні діяльність банків України : дис. ... д-ра екон. наук : 08.04.01 / Луців Богдан Любомирович. – К., 2004. – 467 с.

2. Основні макроекономічні показники за 2009 рік [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України.

3. Прямі іноземні інвестиції [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України.

4. Процентні ставки за кредитами в економіку та депозитами за даними статистичної звітності банків України [Електронний ресурс] / Національний банк України.

5. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні : закон України : [прийнято ВР 30.

10. 1996 № 448/96-ВР] [ Електронний ресурс] / Верховна Рада України.