Очеретяна В.В.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Державне регулювання інвестиційної діяльності: стратегії та напрями вдосконалення

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності за роки ринкових перетворень зазнав суттєвих змін внаслідок різкого зниження обсягів виробництва, капітального будівництва, притоку інвестицій, відтоку капіталу із країни, скорочення масштабів інноваційної діяльності, яка значною мірою визначає стратегічні пріоритети розвитку країни.

Сьогодні, внаслідок фінансово-економічної кризи ці проблеми проявляються ще в більш гострій формі, саме тому для комплексного вирішення зазначених проблем, а також посилення інвестиційно-інноваційної складової економічного зростання, необхідно розробити нові підходи до державного регулювання інвестиційного діяльності.

У світовій практиці за рівнем та формам підтримки інвестиційної діяльності з боку держави прийнято виділяти: державні стратегії активного втручання, децентралізованого регулювання та змішані. При цьому використовуються специфічні методи державного забезпечення інвестиційної діяльності: методи створення інвестиційного клімату, а також методи стимулювання попиту і пропозиції на інвестиції.

Стратегія активного втручання в інвестиційну діяльність передбачає визнання державою інвестиційної діяльності переважаючим фактором економічного зростання економіки різних країн та забезпечує провідну роль у визначенні масштабів, термінів і пріоритетів інноваційного розвитку. При цьому держава не тільки опосередковано бере участь у реалізації інвестиційних програм, але й сприяє активному їх фінансовому забезпеченню . Крім того активне втручання держави спостерігається у наданні суттєвих пільг як підприємницьким структурам, так і вищим освітнім закладам, котрі самостійно виконують НДДКР (Японія).

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Стратегія децентралізованого регулювання характеризується більш опосередкованою участю держави у інвестиційному розвитку окремих організацій та суб’єктів господарювання. Це означає менший ступінь централізації управління інвестиційними процесами з боку держави. Держава реалізує свою інвестиційну політику шляхом створення нововведень у державному секторі. З метою створення початкового попиту на нововведення державою виділяються відповідні ресурси. Для впровадження цієї стратегії передбачаються податкові пільги та інші преференції щодо інвестиційної діяльності.

Змішана стратегія розповсюджена у країнах із потужним державним сектором, відносно якого держава проводить активну інвестиційну політику, пряме та непряме регулювання. Що стосується приватного сектора, то переважаючою виступає стратегія децентралізованого регулювання, дана стратегія використовується у Франції та Швеції .

В Україні спостерігаються окремі риси кожної із наведених стратегій, але у чистому вигляді не можна з певним ступенем достовірності стверджувати про домінування якої-небудь із наведених стратегій. Держава здійснює управління інвестиційною діяльністю шляхом реалізації інвестиційної політики, яка базується на законодавчих, нормативних актах й заходах, сприяючих створенню позитивного інвестиційного клімату в країні.

В сучасних умовах економічного розвитку основними напрямами діяльності держави в сфері сприяння інвестиційної діяльності мають стати:

1.Інвестиційна діяльність із використанням єдиних критеріїв: економічних, екологічних, соціальних.

2.Чітке розмежування сфер використання централізованих державних і децентралізованих інвестицій у їх взаємозвязку.

3.Зменшення тривалості інвестиційного циклу.

4.Удосконалення структур капітальних вкладень, регулювання та управляння інвестиційною діяльністю в нових економічних умовах [2. с.55].

В Україні має бути розроблений власний, специфічний механізм державного регулювання інвестиційною діяльністю, в основу якого потрібно закласти:

Ø послідовну децентралізацію інвестиційного процесу;

Ø здійснення відповідними державними органами контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

Ø розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

Ø впровадження системи страхування інвестицій;

Ø вдосконалення існуючої та створення нової законодавчої бази, спрямованої на збільшення обсягів залучення інвестицій;

Таким чином, вподальшому пожвавлення інвестиційних процесів має бути зміцнене державними діями, спрямованими на стимулювання довострокового інвестування, адже подальше нарощування інвестиційної активності й надалі залишається вагомим чинником стабілізації економіки та вирішення основних соціальних завдань.

Література:

1. Денисенко М.П., Воронкова Т.Є. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Вісник ЖДТУ № 1(51)

2. Марцин В. Удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в економіці України / В. Марцин // Актуальні проблеми економіки . – 2007. – №5. – С. 47-59.