Рибачок К. С., студентка групи МО-41
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ,Україна
К.
е.н., доцент Лозовський О. М.
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна
ОСНОВНІ ДЕТЕРМІНАНТИ КонкурентоспроможнОСТІ
підприємств У
сучасних умовах
У статті розкрито особливості формування
конкурентних переваг вітчизняних підприємств у сучасних умовах. Проведено
порівняльний аналіз основних підходів до визначення системи факторів
(детермінантів) конкурентоспроможності підприємств. Визначено основні напрями
підвищення конкурентоспроможності підприємств за рахунок факторів інноваційного
характеру.
Ключові слова: конкурентна
перевага, фактор конкурентоспроможності, конкурентоспроможність підприємства.
The
article exposed the competitive advantages of domestic enterprises in modern
terms. A comparative analysis of the main approaches to the definition of
factors (determinants of) competitiveness.
The main directions for increasing competitiveness through factors of
innovative activity.
Keywords: competitive advantage, a factor of competitiveness, competitiveness of
enterprises.
Актуальність
теми.
Ефективне функціонування ринкової системи неможливе без конкуренції суб’єктів
господарювання (підприємств, фірм тощо). Перемога в конкурентній боротьбі надає
можливість підприємству-переможцю збільшити свою присутність (частку) на ринку й
мати більшу прибутковість. Збільшення ринкової
частки підприємства, набуття ним вигідної конкурентної позиції можливе тільки
за наявності певних конкурентних переваг. Достатня сукупність цих переваг забезпечує
підприємству конкурентоспроможність, яка є гарантом збереження його позицій на
ринку навіть в умовах світової фінансово-економічної кризи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми
підвищення конкурентоспроможності підприємств вивчали як зарубіжні, так і
вітчизняні вчені-економісти: В. Дикань, П. Зав’ялов, М. Кастельс, Л.
Піддубна, М. Портер, Р. Фатхутдинов, О. Царенко, О. Шнипко, А. Юданов
та ін. Однак у більшості відомих нам праць недостатньо уваги приділяється
з’ясуванні ролі окремих факторів у формуванні конкурентних переваг підприємств
та їхньої конкурентоспроможності загалом.
Метою
статті є
виявлення системи чинників формування конкурентних переваг та
конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах глобальної фінансово-економічної
кризи. Чітке визначення цієї системи необхідне для розробки спеціальних заходів
щодо підвищення конкурентоспроможності підприємств.
Виклад
основного матеріалу дослідження. Будь-який бізнес базується
на можливості одержання прибутку. Це можливо за трьох обставин: 1) коли є попит
на товар, який виробляє суб’єкт бізнес-діяльності; 2) за наявності основних
факторів виробництва (матеріальних і фінансових ресурсів, кваліфікованого персоналу
тощо); 3) за умови з’єднання факторів виробництва в просторі й часі, тобто
трансформаційного процесу чи власне процесу виробництва над яким «стоїть»
(організовує) менеджер.
Одним з
основним критеріїв успішності бізнесу є його конкурентоспроможність. Конкурентоспроможність бізнесу (окремих
підприємств чи їх сукупностей в складі корпорацій, в т.ч. квазікорпорацій на
муніципальному і регіональному рівні, видів діяльності тощо) трактується фахівцями по-різному. Ми виходимо
з того, що конкурентоспроможність бізнесу – це його здатність до ефективної
господарської діяльності і забезпечення прибутковості в умовах конкурентного
ринку.
Конкурентоспроможність
окремо взятого підприємства передбачає його здатність забезпечити випуск і
реалізацію таких товарів, які мають суттєві конкурентні переваги порівняно з
товарами конкурентів. Отже, конкурентоспроможність підприємства можна визначити
як сукупність конкурентних переваг. Але при цьому варто додати, що конкурентоспроможність
підприємства не дорівнює простій сумі конкурентних переваг його товарів. Це
пояснюється тим, що конкурентні переваги підсилюють одна одну. В результаті ми можемо мати в наявності у підприємства
відому із системного підходу ознаку емерджентності, коли властивості цілого не
зводиться до суми властивостей його частин.
Варто зауважити, що підприємства можуть
мати конкурентні переваги не тільки за ціною та якістю їхніх товарів, але й за
умовами виробництва (наприклад, гнучкого, що має здатність швидко
переналагоджуватися на випуск інших типорозмірів продукції), реалізації (через
мережу фірмових магазинів тощо), післяпродажного обслуговування (через сервісні
центри тощо). Отже, в основі конкурентної переваги лежить все те, що відрізняє (в
позитивному плані) діяльність даного підприємства від конкурента за певною
градацією характеристик та показників (швидкість, зручність, матеріало- та
енергоємність, ціна тощо) його товарів.
Науковці виділяють величезну кількість факторів
(детермінантів) внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, які
впливають на формування його конкурентних переваг. Вони відрізняються один від
одного за своєю природою, характером впливу тощо. Дослідити всю сукупність цих факторів
досить складно, тому необхідно виявити ті з них, які найбільш суттєво впливають
на формування конкурентних переваг підприємств.
М. Портер [1] виділяє п’ять груп таких
факторів:
1.
Факторні умови, які передбачають наявність у
країні людських, природних і матеріальних, фінансових та інформаційних
ресурсів, об’єктів інфраструктури тощо. Вони, зазвичай, поділяються на численні
фактори (рис. 1).
З числа факторів передусім виділяють основні
та розвинені. До основних відносяться: географічне положення, природні
умови і ресурси, людський потенціал; вони, зазвичай, є «даровими благами» і
тому вважається, що не потребують інвестицій. Водночас чимало факторів (нові
технології, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура) доводиться розвивати
протягом тривалого часу і, як правило, за рахунок великих капіталовкладень.
Тому в сучасних умовах для створення конкурентних переваг, особливо у
високотехнологічних секторах економіки, більше значення мають саме такі, розвинені
фактори [2, с. 31].
Рис. 1.4. Класифікація
факторних умов конкурентоспроможності
[Піддубна, 2007, с. 117]
Рис. 1.
Класифікація факторів конкурентоспроможності [3, с. 117]
За спеціалізацією фактори конкурентоспроможності
поділяються на загальні та спеціальні. І якщо перші з них (мережа
автомобільних шляхів, позичковий капітал, фахівці широкого профілю) впливають
на конкурентоспроможність підприємств більшості видів діяльності, то другі (венчурний
капітал, вузькоспеціалізовані бази даних, фахівці вузького профілю) – тільки на
конкурентоспроможність підприємств одного чи декількох видів діяльності. Причому
основні фактори зазвичай є загальними, а розвинені – спеціалізованими.
Конкурентні переваги, досягнуті на базі
основних і загальних факторів, це переваги нижчого порядку, що мають нетривалий
і нестійкий характер. А конкурентні переваги, досягнуті за рахунок розвинених і
спеціалізованих факторів, навпаки, мають тривалий і стійкий характер [4, с.
23].
За ступенем мобільності фактори конкурентоспроможності
поділяються на низько-, середньо- та
високомобільні. Причому основним факторам більше характерна властивість низької
мобільності, тоді як розвиненим – високої мобільності.
2.
Умови попиту також є визначальним фактором
конкурентоспроможності підприємств та видів діяльності. Загальновідомо, що інтенсивний
попит на певну продукцію стимулює розвиток його виробництва, спонукає
виробників до впровадження нових технологій, випуску нових товарів тощо.
3.
Пов’язані та підтримуючі галузі також суттєво впливають на конкурентоспроможність
підприємств. Наприклад, італійські ювелірні фірми процвітають тому, що
Італія виступає світовим лідером у виробництві машин для обробки дорогоцінного
каміння та металів [2, с. 32]. Крім того, наявність таких галузей є необхідною
умовою для формування регіональних кластерних формувань. Прикладом таких
формувань є індустріальні округи в Італії.
4. Стратегія виробника, його структура та конкуренти – це умови в
країні, що визначають процес створення та управління виробництвом, а також
характер конкуренції на внутрішньому ринку. Останній фактор М. Портер вважає
найбільш важливим, виходячи з його стимулюючого впливу на виробників (в плані
нововведень, підвищення якості продукції, зниження цін тощо) та на решту елементів.
5. До системи факторів конкурентоспроможності
підприємств безпосередньо не належать, проте здійснюють істотний вплив на неї, такі
фактори, як політика уряду та різноманітні випадкові обставини
(революційні інновації тощо).
Зазначені фактори, за М.
Портером [1], утворюють систему,
або середовище, в якому діють підприємства, галузі та кластери певної країни.
Таку систему він назвав «даймондом».
Близьких до
портерівських поглядів щодо факторної зумовленості конкурентоспроможності підприємств, галузей та
кластерів країни дотримується і М. Кастельс [5, с. 114-117]. Він
вважає, що ринкову успішність суб’єктів конкуренції визначають такі фактори, як:
1) технологічні потужності в системі «наука – технологія – виробництво –
суспільство» (цей фактор кореспондує з факторними умовами М. Портера); 2)
різниця між виробничими витратами у виробляючої сторони і цінами на цільовому
ринку (те ж саме); 3) доступ на великий, інтегрований і багатий ринок (це фактично умови попиту);
4) політичні можливості управляти стратегіями зростання країн або регіонів
(частково відповідає фактору прямої дії «Стратегія виробника, його структура та конкуренти» і повною мірою –
фактору опосередкованої дії «Політика уряду»).
Р.
Фатхутдінов [6, c. 892] до основних
факторів конкурентоспроможності підприємства відносить: 1) розвиток власних
науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, рівень витрат на них,
наявність передових технологій, забезпеченість висококваліфікованими кадрами
(тобто розвинені фактори, за М. Портером); 2) платоспроможність основних споживачів, наявність мережі збуту, реклама
та стимулювання збуту, забезпеченість інформацією (що за змістом відповідає
фактору попиту Портера); 3) стан технічного обслуговування, можливість
кредитування (що значною мірою визначається наявністю і можливостями пов’язаних
та підтримуючих галузей в трактуванні Портера), 4) фінансовий стан
суб’єкта господарювання (він з одного боку є результатом дії усіх факторів, в
т.ч. й четвертого та п’ятого, за Портером, а з іншого – відправною точкою
контуру зворотного зв’язку в системі управління конкурентоспроможністю
підприємства).
В.
Дикань усі фактори
конкурентоспроможності підприємства поділяє на дві великі групи:
зовнішні та внутрішні [7, с. 42-43]. При цьому конкретні фактори конкурентоспроможності,
виділені ним, доволі легко вкладаються в систему факторів М. Портера.
У
поглядах М.Портера та інших учених важливим є те, що вони значну роль відводять
поєднанню факторів конкурентоспроможності в просторі й часі, завдяки чому
посилюється ефект синергії від їхньої взаємодії.