Економічні науки/6.Маркетинг і менеджмент

К.е.н. Ткачова С.С.

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Україна

Види конкурентоспроможності:

наукові підходи та специфіка ресторанного бізнесу

Вивчення проблем змісту, оцінки, забезпечення, управління конкурентоспроможністю різних економічних об’єктів вважається перспективним науковим дослідженням. Важливе місце серед вищевказаних проблем займає класифікація видів конкурентоспроможності. Існуючі підходи представлено у наукових працях С. Клименко, Ю. Іванова, М. Гельвановського, Г. П’ятницької, Л. Балабанової, І. Смоліна, В. Рєутова, В. Абрамова, О. Ковтуна, В. Антонової [1-10] та ін. Вивчення наукових підходів дозволило систематизувати критерії класифікації та визначити види конкурентоспроможності.

За територіально-географічною ознакою виділяють міжнародну і внутрішньонаціональну конкурентоспроможність, конкурентоспроможність у межах окремих регіонів (районів) [1, с. 33].

Залежно від масштабності економічного об’єкту, за рівнями конкурентоспроможності, за критерієм суб’єктності схожі класифікаційні групи запропонували Ю. Іванов [2, с. 16], М. Гельвановський [3], Г. П’ятницька [4, с. 54], Л. Балабанова [5, с. 23], С. Клименко [1, с. 33]. За вказаним критерієм, що має різні інтерпретації, у всіх наведених підходах визначено конкурентоспроможність товару, підприємства, галузі, національної економіки. Іванов Ю. [2, с. 16] додає до цих видів конкурентоспроможність регіону, але, на наш погляд, цей вид конкурентоспроможності краще розглядати за територіально-географічною ознакою. Особливістю наукового підходу М. Гельвановського є визначення рівнів конкурентоспроможності: мікрорівня (товари), мезорівня (підприємства, корпорації, галузі, галузеві комплекси), макрорівня (народне господарство країни), гіпермакрорівня (декілька країн) [3]. Дискусійним є запропонований склад мезорівня, який, на наш погляд, містить власну ієрархію «підприємство – корпорація – галузь – галузеві комплекси». П’ятницька Г. [4, c. 54] в якості найвищого рівня конкурентоспроможності запропонувала конкурентоспроможність міждержавних економічних систем. Балабанова Л. класифікує конкурентоспроможність за наступними рівнями: конкурентоспроможність товару, конкурентної маркетингової політики, підприємства, країни, глобальна конкурентоспроможність [5, с. 23]. На наш погляд, серед визначених видів конкурентоспроможності дискусійним є конкурентоспроможність конкурентної маркетингової політики, яка, поряд з іншими політиками, є важливою складовою конкурентоспроможності підприємства.

Науковці зазначають, що на кожному рівні вирішуються свої завдання, досягаються свої цілі. Цілі різних рівнів відрізняються масштабами та часовими горизонтами. Так, на мікрорівні досягаються короткострокові цілі, на мезорівні – середньо та довгострокові цілі; на макрорівні – понаддовгострокові цілі (історичні) [3].

За критерієм, що у різних підходах визначається, як «формат існування», «часовий простір» або «часовий прояв», науковцями виділяються поточна, перспективна або потенційна, визначена на відповідну дату або досягнута конкурентоспроможність. У науковому підході [6], крім зазначених, пропонується динамічна конкурентоспроможність, яка порівнює стан конкурентоспроможності минулого та поточного періодів. Визначені види конкурентоспроможності обумовлені її характеристиками, зокрема порівняльністю, динамічністю, залежністю від багатьох чинників тощо.

За відповідними рівнями забезпечення або управління визначають оперативну, тактичну, стратегічну конкурентоспроможність [4; 7-9]. На кожному рівні вирішуються відповідні основні завдання: забезпечення конкурентоспроможності продукції; забезпечення конкурентоспроможності загального фінансово-господарського стану підприємства; забезпечення інвестиційної привабливості бізнесу відповідно [4, с. 82]. За науковим підходом В. Абрамова, розгляд конкурентоспроможності підприємства через призму конкурентоспроможності продукції можливий лише на оперативному або тактичному рівні управління, стратегічна ж конкурентоспроможність підприємства забезпечується стійкими конкурентними перевагами, на формування яких має бути спрямований весь комплекс бізнес-процесів [8, с. 19]. Вказані умови забезпечення стратегічної конкурентоспроможності забезпечать підвищення ринкової вартості бізнесу.

За науковим підходом О. Ковтуна [9, с. 89], показник вартості компанії поєднує в собі показники, що відображають внутрішнє становище підприємства і його зовнішнє оточення, дозволяє співставляти результати діяльності підприємства з іншими суб’єктами ринку. Цей параметр чутливо реагує на будь-які зміни ситуації – зниження або збільшення рентабельності випуску, погіршення або покращення платоспроможності, збільшення або зменшення інвестиційного ризику, втрату або зміцнення конкурентної переваги, - відповідно, зниженням або зростанням ринкової вартості компанії. Вартість бізнесу для його власників є єдиним критерієм оцінки їх фінансового благополуччя, який комплексно відображає ефективність управління бізнесом, а відтак, і його конкурентоспроможність та майбутні очікування. Для багатьох закордонних компаній та деяких крупних вітчизняних підприємств ринкова вартість бізнесу сьогодні виступає найважливішим об’єктом управління конкурентоспроможністю. Практично всі основні управлінські рішення щодо забезпечення конкурентоспроможності (зміна постачальників, оновлення продукції, інновації, реструктуризація виробництва, інвестування, ліквідація підрозділу тощо) на цих підприємствах приймаються з метою збільшення ринкової вартості підприємства [9, с. 90].

Класифікація видів конкурентоспроможності, систематизована за вищенаведеними критеріями, є важливою для проведення подальших досліджень видів конкурентоспроможності таких особливих економічних об’єктів, як ресторанні групи та мережі.

Для обраного об’єкту дослідження за територіально-географічною ознакою актуальними є внутрішньонаціональна конкурентоспроможність та конкурентоспроможність регіонів. Залежно від масштабності економічного об’єкту (ресторанної групи або мережі) пропонується визначати: конкурентоспроможність продукції та послуг, підприємства, ресторанної групи або мережі, ресторанного бізнесу України, національної економіки. Щодо цілей – короткострокові цілі досягатимуться на рівні конкурентоспроможності продукції та послуг; середньострокові – на рівні окремого підприємства; довгострокові – на рівні ресторанної групи або мережі; стратегічні – на рівнях ресторанного бізнесу України та національної економіки. За часовим проявом для ресторанної групи або мережі актуальними є поточна, потенційна, досягнута та динамічна види конкурентоспроможності. За рівнями забезпечення або управління для ресторанного бізнесу прийнятним є загальноприйнятий підхід, тобто визначення оперативної, тактичної та стратегічної конкурентоспроможності. Інтерес представляє науковий підхід В. Антонової, в якому науковець уточнила зміст основних завдань кожного рівня, враховуючи специфіку ресторанного бізнесу: завданням оперативного рівня визначено забезпечення конкурентоспроможності продукції та послуг, тактичного – забезпечення конкурентоспроможності виробничо-обслуговуючого комплексу підприємства, стратегічного – забезпечення ринкової вартості ресторанного бізнесу [10, с. 70]. Принципово погоджуючись зі змістом завдання оперативного рівня, не можемо підтримати запропоноване завдання тактичного рівня щодо забезпечення конкурентоспроможності виробничо-обслуговуючого комплексу. Це завдання, на наш погляд, повинно вирішуватись на оперативному рівні, що дозволить забезпечити виробництво, реалізацію та організацію споживання конкурентоспроможної продукції та послуг. Розділяємо позиції науковців, які основним завданням тактичного рівня визначають забезпечення конкурентоспроможності загального стану підприємства [7, с. 65] або загального фінансово-господарського стану підприємства [4, с. 82]. Завдання стратегічного рівня, за нашим підходом, викликає доповнення. Крім підвищення ринкової вартості ресторанного бізнесу власникам та топ-менеджерам необхідно постійно підтримувати високий рівень якості діяльності (в широкому розумінні цієї категорії для ресторанного бізнесу).

Література:

1. Клименко, С. М. Управління конкурентоспроможністю підприємства [Текст] : навч. посіб. / С. М. Клименко, Т. В. Омельяненко, Д. О. Барабась, О. С. Дубцова, А. В. Вакуленко. – К.: КНЕУ, 2008. – 520 с.

2. Іванов, Ю. Б. Конкурентні переваги підприємства: оцінка, формування та розвиток [Текст] : монографія / Ю. Б. Іванов, П. А. Орлов, О. Ю. Іванова. – Х. : ІНЖЕК, 2008. – 352 с.

3. Гельвановский, М. Что такое конкурентоспособность? [Электронный ресурс]. – Режим доступа: <http://eifg.narod.ru/gelvanovsky5.htm>

4. П’ятницька, Г. Т. Управління підприємством в епоху глобалізму [Текст] : монографія / Г. Т. П’ятницька. – К. : Логос, 2006. – 568 с.

5. Балабанова, Л. В. Стратегічне маркетингове управління конкурентоспроможністю підприємств [Текст] : навчальний посібник / Л. В. Балабанова, В. В. Холод. – К. : ВД «Професіонал», 2006. – 448 с.

6. Смолін, І. В. Стратегічне планування розвитку організацій [Текст] : монографія / І. В. Смолін. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. – 344 с.

7. Реутов, В. Є. Конкурентоздатність підприємства: критерії, показники і методики оцінювання [Текст] / В. Є. Реутов. // Економіка та держава. - 2006. - №5. – С. 65-67.

8. Абрамов, В. Управление конкурентоспособностью экономических систем [Текст] / В. Абрамов // Маркетинг. – 2004. – № 5 (78). – С. 19–24.

9. Ковтун, О. І. Конкурентоспроможність підприємства: стратегічний контекст [Текст] : монографія / О. І. Ковтун – Львів : Видавництво Львівської комерційної академії, 2009. – 276 с.

10. Антонова, В. А. Ресторанный бизнес: механизм и эффективность управления стратегическим развитием [Текст] : монография / В. А. Антонова ; Донец. нац. ун-т экономики и торговли им. М. Туган-Барановского. – Донецк : [ДонНУЭТ], 2009. – 277 с.