В.І. Бурдаш, старший викладач

кафедри енергетичних засобів та енергопостачання

ВП НУБіП “Бережанський агротехнічний інститут”

У.Є.Бурдаш, асистент кафедри економічної теорії

ВП НУБіП “Бережанський агротехнічний інститут”

ПАЛИВНА АЛЬТЕРНАТИВА В УКРАЇНІ

Забезпечення енергоресурсами - одна з найбільш гострих проблем економічної стабільності та розвитку України. За даними Агентства промислових новин, Україна щороку споживає близько 200 млн. т умовного палива і є енергодефіцитною країною. Згідно з даними Держкомстату, щорічно в нашій країні споживається близько 5,5 млн. т дизпалива і 12 млн. т бензину. Для проведення сільськогосподарських робіт потрібно майже 1,9 млн. т дизельного палива та 620 тис. т бензину.

У світі відомо понад 150 видів рослин, з яких можна виробляти олію, що є підґрунтям для розв'язання регіональних енергетичних проблем. Найбільш перспективною культурою для виробництва пального на європейському континенті є ріпак [1].

Для повного забезпечення АПК дизпаливом необхідно виробити 2,147 млн. т ріпакового метилового ефіру (РМ Е). Залежно від якості сировини (вмісту олії) і технологічних можливостей для цього потрібно від 5,453 до 6,548 млн. т насіння ріпаку. Фактично в Україні обсяги валового збору значно менші, хоча й зросли з 50,9 тис. т у 2003/04 МР до 1053,4 тис. т у 2007/08 МР. У 2007 році під ріпак було відведено 802,7 тис. га. Середня врожайність становила 13,1 ц/га. Проте за аналізовані роки майже все насіння постачали за кордон, оскільки експортні ціни перевищували внутрішні [1] .

В Україні вже у 2006 році виробництво біодизеля здійснювали більше ніж 50 невеликих підприємств, головним чином на міні-заводах і дослідницьких установках. Одним із перших стало підприємство „Агромаш" Вінницької області. Загалом було вироблено приблизно 20 тис. т дизельного біопалива переважно для потреб АПК. Однак цю цифру досить важко підтвердити чи спростувати, адже достовірна інформація про стан виробництва відсутня. Але у промислових масштабах біодизель практично не випускали, за винятком кількох пілотних проектів із потужністю виробництва не більше 10 тис. т. Плани будівництва десятків великих заводів у життя поки що не втілюються. Така ситуація зумовлена тим, що нині виробництво біодизеля невигідне при його подальшій реалізації, однак економічно доцільне при споживанні самим виробником [2].

Отже, інтенсивне відкриття заводів з виробництва біопалива стримується наступними причинами: недостатній обсяг вирощування насіння ріпаку в Україні; експорт левової частки вітчизняного насіння; висока ціна на сировину (насіння); не створено систему державних стандартів у сфері виробництва і використання альтернативних видів палива.

Проте навіть за умови наявності достатньої сировинної бази актуальним залишається питання рентабельності українського виробництва біодизеля та його якість. Крім того, необхідно заінтересувати внутрішнього споживача у переході на РМЕ. А це вдасться лише тоді, коли вартість біодизеля в Україні буде нижчою від вартості дизельного палива. Нині ціна на дизельне паливо нижча ніж собівартість біодизеля [2]. Тому слід з'ясувати, які механізми спроможні стимулювати біодизельну промисловість.

Деякі дослідники пропонують наступні варіанти, які можуть також комбінуватись один із одним:

1. Податкові преференції. Цей інструмент активно застосовується в багатьох країнах, зокрема, через зниження ставки акцизного збору на біопаливо або сумішеве паливо.

2. Обов'язкові норми використання. У такому разі виробники сумішевих палив будуть змушені купувати РМЕ навіть за вищими цінами. Тому вартість відносно дорогого біодизеля спричинить збільшення ціни сумішевого палива. Отже, виробництво біопалив здійснюватиметься за рахунок споживачів.

3. Прямі бюджетні дотації. У випадку здійснення такого заходу виробництво і біодизельного палива оплачуватиме держава з бюджету.

4. Обмеження експорту (квота або експортне мито). У цій ситуації фінансувати програми виробництва біопалив будуть сільськогосподарські виробники через заниження цін реалізації.

Головною причиною високої ціни альтернативного палива є його висока собівартість. Остання залежить від технології виробництва, ціни сировини, витрат на маркетинг, логістику, зберігання тощо. Тому щоб виробництво ріпакового біопалива було рентабельним потрібно шукати шляхи зниження його собівартості.

Як показав проведений аналіз, проблему біодизельного виробництва не в змозі розв'язати міністерства чи окремі підприємства поодинці. Для цього необхідний системний інноваційний підхід, вдале втілення якого сприятиме розвитку ринку біодизеля. А це дасть змогу зменшити витрати валютних ресурсів, дефіцит яких так відчуває Україна, створити вкрай необхідні робочі місця в сільській місцевості, зменшити негативний вплив традиційного пального на навколишнє природне середовище.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кабанець В., Бердін С., Ільченко В. Паливо не закінчиться! // Агровісник України.-2006.-№3.-С.22-24.

2. Шаповалов В. Біовихід з енергетичного лабіринту // http://a7d.com.ua /agropolitika/863-bovikhd-z-energetichnogo-labrtntu.html/