Шаравара Т.О.

кандидат історичних наук, докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка

РЕФОРМА ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: ДОРАДЯНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ

У першій половині ХІХ ст. у Російській імперії існували такі види шкіл: парафіяльні, сільські приходські училища, «інородницькі школи», початкові училища церковного відомства, «вільні» селянські школи грамоти, приватні початкові училища. На середину ХІХ ст. далася в знаки низька якість початкового навчання, яка не відповідала вимогам часу. В умовах, коли праця перетворилася на капітал і суспільство потребувало кваліфікованих найманих працівників, майбутнє колишніх кріпосних залежало від рівня якості освітніх реформ. Громадські діячі оцінювали стан тогочасних початкових шкіл як найгірший з-поміж решти навчальних закладів й виступали за реформу [1].

Опубліковані джерела офіційного характеру дозволяють стверджувати, що в провладних колах не існувало чіткого бачення проблеми особливо щодо безоплатності та загальнообов’язковості початкового навчання. [2]. Тогочасний Міністр народної освіти Д.А. Толстой офіційно роз’яснював земським діячам, що впровадження обов’язкового навчання «у цей час неможливе» [3]. Розробка реформи знайшла висвітлення перш за все в офіційних джерелах, представлених постановами по МНО. Однак такий важливий складник реформи як її запровадження, висвітлювався в неофіційних джерелах, працях земських діячів та педагогічних виданнях.

Проаналізувавши різноманітні за характером та змістом праці в яких висвітлюється розвиток реформи, можна стверджувати, що урядова та громадська позиції не співпадали. Якщо урядовці виступали проти загальнообов’язковості початкової освіти, то освітяни й громадськість били на сполох, вимагаючи реформи початкової школи. Запропоновані земцями та громадськими діячами проекти засвідчують, що в тогочасному суспільстві також не існувало сформованого погляду на питання, пов’язані з фінансуванням реформи. Не розв’язаним тривалий час залишалося й питання змісту державних програм щодо початкового навчання. «Неможливість» запровадити безкоштовну початкову освіту була пов’язана з фінансовими труднощами держави, оскільки левову частку коштів уряд витрачав на модернізацію армії та флоту, фінансування російсько-турецької війни, а згодом – російсько-японської. У зв’язку з цим, історіографія поповнилася відвертими публікаціями про дефіцит коштів на освітню галузь, реформи в якій фінансувалися за залишковим принципом. Ці факти висвітлені в монографіях С. Рачинського [4], В. Гончаренка [5], Є. Звягінцева [6] та звітах комітетів народної освіти окремих земств [7]. Земські діячі наголошували, що уряд залишив реформу народної школи без фінансової підтримки, переклавши увесь тягар на населення та земства.

У виданнях з історії розвиту педагогічної думки [8] висвітлювалися етапи розвитку реформи й зазначалося, що перелом в цих питаннях настав лише на початку ХХ ст. Микола ІІ у відповіді Воронезькому губернському земству, яке виступало за всезагальну освіту висловив сподівання на «тверезий підхід земств до такого захоплення». Отже, цар не усвідомлював значимості проблеми. Цим зрештою пояснюється ставлення до реформи початкової школи решти чиновників.

Відомий педагог М. Корф виступав за загальнообов’язкове навчання та боротьбу з «темністю» народних мас й заявив, що після реформи 19 лютого поміщики, боячись залишитися без майстрів (дешевої ручної праці), почали насаджували «ремісничі школи», зводячи нанівець ідею загальноосвітньої школи. Порівнюючи рівень розвитку системи освіти Росії з європейськими державами [9], він зауважив, що саме реформа початкової школи зустріла безліч перешкод з боку поміщиків та урядовців, а тому на середину 1870- х рр. не відбулося значних зрушень у цьому питанні. Його погляди знайшли широку підтримку педагогів, які долучилися до боротьби за загальнообов’язкове початкове навчання. Освітяни заснували журнал «Учитель» [10], на сторінках якого висвітлювали найболючіші питання початкової та середньої освіти. Неодноразово у «редакційних статтях» вони критикували Міністра народної освіти Д.А. Толстого, характеризуючи його як реакціонера.

В.Я. Стоюнін, Н.Ф. Бунаков, Я. Абрамов, [11], висвітлюючи проблему розвитку мережі недільних шкіл для дорослих, гостро засудили політику влади в цьому питанні. Їхні погляди знайшли підтримку в пресі [12]. Громадські діячі та вчителі наголосили на тому, що, перебуваючи в пошуку прийнятної моделі навчання для дорослих вони не одержують підтримки від уряду. «Головною ілюзією» педагоги назвали погляди чиновників на вікову категорію учнів початкових шкіл.

Насамкінець окремої уваги потребують праці, автори яких підбивають підсумки проведеній реформі початкової школи. Офіційну позицію висвітлив В.І. Фармаковський [13], наголошуючи на успіхах МНО в цьому питанні та акцентуючи увагу на плідній праці урядовців, які зуміли на початок ХХ ст. досягти вагомих результатів у покращенні освітнього рівня населення. На відміну від такого погляду на проблему М.В. Чехов [14], характеризуючи різні види шкіл другої половини ХІХ ст. в Росії, зазначив, що докорінні зрушення в розбудові народної освіти почалися тільки тоді, коли активну підтримку почали надавати земства. Він підкреслює, що це відбулося не в 60-х рр., як стверджують офіційні джерела, а значно пізніше, оскільки на момент утворення земств «задачі на ниві освіти їм були ще не зрозумілі в силу відсутності будь-якого досвіду» [14, с. 49]. М.В. Чехов визначає головні недоліки початкових шкіл 1860-х рр.: низький рівень фахової підготовки вчителів та неможливість проведення кадрової політики на місцевому рівні, оскільки кадрові питання контролювали чиновники. 1860-ті рр. автор назвав переломними відносно питання кому порядкувати початковими школами на місцях. Як пише автор, перемога земств була очевидною і цілком передбачуваною, оскільки «сільські громади» були безсилими в цих питаннях [14, с. 51]. Стосовно народних училищ, то з його погляду, очевидний прогрес намітився тільки в 1890 – 1900-х рр.

В.К. Чарнолуський, Г. Фальборн, В. Сагін [15] порушили проблемні питання, пов’язані з трансформацією системи освіти від 1860-их рр. до початку ХХ ст. Підкреслюючи прагнення більшості населення вибороти право на загальну початкову освіту, дослідники вказували на пряму протидію такій ідеї з боку урядових кіл. Також вони наголосили на низькій якості освіти та недостатньому рівні грамотності населення. В. Сагін вказував, що на початок ХХ ст. близько 100 млн. осіб були неграмотними. Освічених жінок та чоловіків «з найнижчого податного стану» було не більше 20%. Таким чином, він дійшов висновку про те, що реформу початкової школи було занедбано й суттєвих змін у системі початкової освіти не відбулося.

У праці «Основні питання організації шкіл в Росії» В. Чарнолуський охарактеризував місце та роль держави в організації народної освіти. Дослідник вказував, що «Росія ще не знала вільної від державного тиску школи» [16, c. 10]. Автор визначив дві задачі держави перед суспільством: надання права на освіту усім громадянам незалежно від походження та віросповідання й забезпечити одержання населенням мінімуму освіти на всіх територіях Росії. Автор обґрунтував необхідність реалізації такого права шляхом розвитку губернських земств та їхньої підтримки з боку держави. На початку ХХ ст. В. Чарнолуський [17], висловився за мінімальне втручання державних чиновників в освітню галузь. Автор порушує питання відокремлення церкви від освіти та облаштування останньої на безоплатній основі. Зібрані автором законопроекти громадських діячів та педагогів А. Овсяннікова, І. Душечкіна, І. Чехова, В. Самсонова та ін. дозволяють стверджувати, що впродовж 1905 – 1907 р. у провладних колах уже утвердилися погляди на обов’язковість початкової освіти для обох статей, однак про її безоплатність мова не йшла.

Проаналізовані видання дозволяють стверджувати, що реформа початкової школи була проведена в «дозволених» межах і полягала в запровадженні загальної освіти для обох статей, проте не було проголошено безоплатності навчання. Фінансові витрати на реформу чиновники переклали на органи самоврядування та місцеве населення, залишивши їх фактично без підтримки.

1. Внутреннее обозрение //Русская мысль, 1884. – октябрь.

2. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. – Т. 9. – СПб: Тип-я департамента Министерства народного просвещения, 1902. – 671 с. – С.103-127.; Сборник постановлений по Министерству народного просвещения.-Т.9.-СПб: Тип-я департамента Министерства народного просвещения, 1902. – 671 с. – С. 144 – 167.

3. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения (1869-1880). – СПб: Тип. Департамента Министерства народного просвещения, 1878. – Т. 6. – 711 с. – С. 60.

4. Рачинский С.А. Заметки о сельских школах // Сб-к «Сельская школа». – 5-е изд-е. – СПб., 1902. – С. 201 – 217.

5. Гончаренко В.Б. «Дырка в нашем кармане» (о финансировании начальной школы) // Русский статистический бюллетень. – Изд-е 11. СПб, 1911. – С. 113 – 137.

6. Звягинцев Е. Старый недуг народной школы // Педагогический вестник. – Вып. 27. – СПб, 1906. – С. 41 – 63.

7. // Отчет комитета народного образования Тверского земского присутствия. – Тверь, 1905.; // Отчет комитета народного образования Черниговского земства. – СПб, 1906.

8. // История русской педагогики /Под ред. П. Каптерева. – Т. 2. – СПб.: Тип-я Саблина, 1916. – 284 с.

9. Корф М. Итоги народного образования в европейских государствах. – СПб, 1879.

10. // Учитель, 1878 – 1880.

11. Стоюнин В.Я. Педагогические сочинения. – Изд-е 3-е, М., 1911. – С. 79.; Бунаков Н.Ф. Сельская школа и народная жизнь. – СПб., 1906. Моя жизнь в связи с общерусской жизнью преимущественно провинциальной (1837 – 1905). – СПб, 1909.; Абрамов Я. наши воскресные школы. – СПб., 1900;

12. Свободные либералы в движении за свободную школу // Вестник воспитания. – СПб, 1916. – № 18. – С. 43-61.

13. Фармаковский В.И. Начальная школа Министерства народного просвещения (по официальным источникам). – СПб.: Тип-я Министерства народного просвещения. – 1900. – С. 31, 65-66; 195.

14. Чехов Н.В. Народное образование в России с 60-х гг. ХІХ века. – М., 1912.

15. Чарнолусский В.К. Основные вопросы организации школ в России.- СПб, 1909. – 381 с.; Фальборн Г.А. Всеобщее образование в России. – М., 1908.; Сагин В.Н. К вопросу о количественной и качественной грамотности россиян //Вестник воспитания. – 1911. – № 4. – С. 34-41.

16. Чарнолусский В.К. Основные вопросы организации школ в России.- СПб, 1909. – 381 с.

17. Чаонолусский В. К школьной реформе. Проекты органического закона и временных правил по народному образованию (Проект Лиги образования и Московского отдела Лиги. Проекты школьной реформы А. Овсянникова, И. Душечкина, И. Чехова, В. Самсонова, Н. Сторожева, Г.Фальборна). – М.: Тип-я И.Д. Сытина, 1908.