УДК 378.147

Сіняговська І.Ю.

Криворізький державний педагогічний університет,Україна

Пізнавальна діяльність як основа формування пізнавальної самостійності студентів педагогічного університету

Трактування людської діяльності різноманітні, її розглядають „і як соціальну форму руху матерії, і як феномен існування людства, і як путь відображення людиною предметного світу, і як можливість активного перетворення людиною дійсності” [1, c.5].

Виходячи з наведених положень, мета даної роботи полягає в тому, щоб проаналізувати основні підходи до визначення сутності, змісту й основних етапів здійснення пізнавальної діяльності у психолого-педагогічній літературі й показати її приоритетну роль у формуванні пізнавальної самостійності майбутнього вчителя.

Сучасні філософи і психологи визначають такі властивості діяльності як цілепокладання, предметність, осмислення, перетворюючий характер (Г. С. Батищев, О. С. Брушинський, Л. П. Буєва, В. П. Зінченко, О. М. Леонтьєв, В. С. Швирьов, Е. Г. Юдін). Ці властивості є суттєвими характеристиками діяльності любого виду. Вони виражають єдність об’єктивного і суб’єктивного в діяльності.

Г. І. Щукіна розглядає пізнавальну діяльність у якості фундаментальної, через те, що пізнання – історичний процес, який цілеспрямовано відображує у свідомості людей закони природи, суспільства і людської свідомості (Б. Г. Ананьєв), і в якості „необхіднішої діяльності зростаючої людини, завдяки якої не потрібно відкривати те, що вже відомо” [3, c.56]. Знання, набуті у процесі пізнавальної діяльності, є фундаментом для розкриття творчого потенціалу індивідуальності.

Погляди С. Л. Рубінштейна у значній мірі перекликаються з висновками О. М. Леонтьєва, який також визначає діяльність як активний процес взаємодії суб’єкта з об’єктом [2].

Дослідження проблеми самостійної пізнавальної діяльності проводяться у різних напрямках:

- пошук ефективних методів і засобів пізнавальної діяльності: Є. М. Кабанова-Меллер , Б. І. Коротяєв та ін.;

- активізація пізнавальної діяльності тих, хто навчається: Л. П. Аристова, Т. І. Шамова, Г. І. Щукіна;

- формування пізнавальних інтересів тих, хто навчається: Л. І. Божович, Г. І. Щукіна;

- розвиток творчо-пошукової пізнавальної самостійності: В. Г. Розумовський, А. В. Усова та ін.;

- організація самостійної пізнавальної діяльності: Б. П. Єсипов, П. І. Підкасистий, Н. О. Половникова, Т. І. Шамова.

Активність – це здатність і прагнення особистості до енергійного здійснення діяльності. Пізнавальна активність – діяльнісний стан особистості, що характеризується прагненням до енергійного оволодіння знаннями, що здобуваються за умови докладання наполегливих вольових зусиль.

Т. І. Шамова, розглядаючи активність не просто як діяльнісний стан індивідуума, а як якісну прояву відношення того, хто навчається, до змісту діяльності і досягненню пізнавальних цілей, виділяє три рівні пізнавальної активності: відтворююча активність як прагнення зрозуміти, запам’ятати і відтворити за зразком; інтерпретуюча активність як прагнення до виявлення суті явища, що вивчається, бажання зрозуміти взаємозв’язки між явищами і процесами; творча активність як інтерес знайти нові способи засвоєння дійсності.

На основі аналізу досліджень, що присвячені проблемі пізнавальної активності, можна виділити наступні умови її розвитку: індивідуалізація цілі навчання; аксіологізація змісту предмета; аксіологізація потреб і мотивів; оптимізація засобів навчання.

Пізнавальна самостійність розглядається як якість особистості, що виявляється у здатності того, хто навчається, самому організовувати свою пізнавальну діяльність для вирішення нової пізнавальної проблеми (І. Я. Лернер), як потребу і уміння оволодівати знаннями і способами діяльності, готовність вирішувати пізнавальні задачі без сторонньої допомоги, визначати цілі діяльності і своєчасно їх коригувати. (Г. Н. Кулагіна).

Вчений-дидакт М. А. Данилов, характеризуючи пізнавальну самостійність як якість особистості, розкриває її на основі наступних ознак: прагнення і уміння самостійно мислити; здатність орієнтуватися в новій ситуації, знайти свій підхід до нової задачі; бажання не лише зрозуміти знання, що засвоюються, але й способи їх набуття; критичний підхід до суджень інших; незалежність власних суджень.

На основі аналізу різних наукових підходів до пізнавальної самостійності ми робимо висновок, що пізнавальна самостійність – це якість особистості, основу якої складають інтелектуальні здібності і уміння, готовність і прагнення до самостійності, коригування діяльності, володіння прийомами пізнавальної діяльності, узагальнені методологічні знання, самоконтроль.

Література

1. Ксенофонтова А.Н. Педагогические основы речевой деятельности школьников. Монография / Алла Николаевна Ксенофонтова. – СПб., 1999. – 166 с.

2. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / Алексей Николаевич Леонтьев. – М. : Политиздат, 1977. – 303 с.

3. Щукина Г.И. Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся / Галина Ивановна Щукина. – М. : Педагогика, 1988. –203 с.