Супрович Альона Вікторівна – студентка 4-го курсу юр. факультету

Національний університет державної податкової служби України

Поняття зустрічного позову в господарському судочинстві

Розгляд справи у господарському суді має характер спірного позовного провадження, що проходить у суворо визначеній процесуальній формі, для якої характерна наявність сторін, котрі сперечаються, законність та обґрунтованість вимог яких перевіряється у чітко визначених законом послідовності й порядку.

Позов займає важливе місце серед інших інститутів господарського процесу і є вимогою позивача до відповідача, процесуальним засобом захисту порушеного або оспорюваного права, який здійснюється шляхом подання позовної заяви та розгляду її по суті в засіданні господарського суду.

Господарське процесуальне законодавство містить норми, які визначають, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах змагальності й рівності учасників. Дані норми є передумовою для реалізації відповідачем права на захист від пред’явленого позову. Виділяють дві форми реалізації права відповідача на захист від пред’явленого позову: заперечення проти позову і зустрічний позов. При цьому заперечення проти позову – це пояснення відповідача, що стосуються правомірності виникнення і розвитку процесу у справі. Відповідач може стверджувати й доказувати, що справа не може бути розглянута господарським судом через обставини, які припиняють або роблять неможливим розгляд даної справи в суді. Наслідком успішного процесуально-правового захисту буде прийняття ухвали суду про припинення провадження по справі або залишення позову без розгляду.

Наявність подання зустрічного позову є одним з основних процесуальних засобів захисту прав відповідача в господарському процесі. Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для розгляду з первісним позовом (ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК).

Зустрічний позов — матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами по справі. Такий позов є не тільки засобом захисту відповідача проти первісного позову, а й процесуальним засобом задоволення його самостійних вимог.

Оскільки зустрічний позов має бути подано тільки в процесі, який вже виник, то сторони змінюють своє становище, яке у них було спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає позивачем, а первісний позивач перетворюється у відповідача у зустрічному позові. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.

Подання зустрічного позову проводиться за загальними правилами подання позовів у господарському процесі, які слід враховувати відповідачеві, якщо він обирає як процесуальний спосіб захисту заяву зустрічного позову. Отже, має додержуватися претензійний (досудовий) порядок врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, має бути сплачено державне мито, позовна заява подана за формою і змістом згідно з вимогами ст. 54 ГПК. На зустрічний позов поширюються й норми про відмову в прийнятті та поверненні позовної заяви.

У той же час зустрічний позов характеризується певною специфікою, що відрізняє його від інших видів позовів (у тому числі і від первісного). Мова йде про наступне: по-перше, право подання зустрічного позову має не всякий учасник господарського процесу, а лише відповідач за первісним позовом, подається він до первісного позивача; по-друге, подання зустрічного позову можливе лише до винесення рішення господарського суду за первісним позовом; по-третє, зустрічний позов має за мету захист від первісного позову шляхом спростування його в певній частині або повністю, чи розглядом в одному господарському процесі хоча і різних, але взаємопов'язаних вимог.

Для більш повного розуміння інституту зустрічного позову необхідно дати визначення права на зустрічний позов. Таке право, як і зустрічний позов загалом, має самостійний характер, оскільки поєднує в собі дві складові - матеріально-правову і процесуальну. Тому суд зобов’язаний у рішенні вказати результати розгляду кожного з позовів, тобто вирішити зустрічний позов і в тому випадку, якщо з первісного позову рішення не ухвалюється. Таким чином, у праві на зустрічний позов існують дві сторони: процесуальна сторона (право на пред’явлення зустрічного позову) і матеріально-правова сторона (право на задоволення зустрічного позову). При цьому відповідач самостійно вирішує, чи використовувати йому право на зустрічний позов, чи ні.

Право відповідача захищатися проти позову є складним і охоплює всі стадії процесу у справі, але, як і право на позов, включає ряд правомочностей і суб’єктивних прав. Правомочність забезпечує відповідачу активні дії із захисту проти позову. Маючи з моменту порушення справи право на захисні дії проти позову, відповідач може використовувати всі передбачені законом засоби для заперечування позову, але він також може визнати позов і укласти мирову угоду з позивачем.

Зустрічний позов має свою головну і відмінну ознаку – він повинен розглядатися спільно з первісним позовом. Значущість цього у тому, що вона дає можливість оперативно вирішити всі існуючі спільні й взаємопов’язані протиріччя. Роздільний розгляд позовів – це абсолютно інший процес.

Отже, право на зустрічний позов у конкретному господарському процесі реалізується як право на порушення паралельного провадження зі спору між сторонами і як право на позитивний результат процесу з цього спору. Зустрічний позов – це гарантована державою можливість юридично зацікавленого відповідача як суб’єкта господарського судочинства звернутися у певному процесуальному порядку до суду з проханням (вимогою) про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.