УДК 159.922:316.64:165. 242.2

Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ

Починаючим визначати істотні принципи розвиту української правової свідомості та культури як певної ієрархічної системи ідейно та нормативно спрямованих положень, визначаючих напрямок стратегічних її трансформацій у контексті її неформальної, ментально структурованої спадкоємності, спробуємо окреслити загальні, специфічні та інші підгрунття, що формують ці принципи. Виходчи з різноджерельної та різнолінійної природи процесів розвитку правової свідомості, презнтованих у артефактах і архетипах правової свідомості, наголошуємо на тому, що ці принципи, окрім того, що містять певні істотні положення щодо розвиткових процесів правової свідомості, формують основи для формування принципів становлення правової свідомості за умов природного становлення та розвитку правової свідомості, культури, процесуального і статичного права. Отож, давай те ж спробуємо їх визначити:

1. Принципи розвитку української правової свідомості як й будь-якої іншої як типово національної, - це принципи нелінійного і лінійного трансгресивного (із виходом за звичайні межі існування та функціонування) формування змісту, смислу та сенсу української правової свідомості, виходячи з її ідейно-світоглядної та нормативно-регулятивної природи. Як правило, домінують нелінійні принципи розвитку за більшості випадків рубіжного розвитку української правової свідомості (зміна циклу соціальної активності української правової свідомості, зміна національно-ментальної щільності української правової ідіоми, зміна форми, змісту правової свідомості та ін.).

2. Принципи розвитку української правової свідомості – це принципи формування найголовнішого системного її елементу – правової ідеї з першоджерелами правової емоції як несвідомої, маргінально-свідомої світоглядної реакції на різке або будь-яке помітне порушення ментальних прав первинних суб’єктів правової свідомості та культури (фізичні особи) вторинними та владними вторинними суб’єктами правової свідомості (юридичні особи).

3. Принципи розвитку української правової свідомості можуть бути нелінійними, різнолінійними та лінійними.

3. Серед принципів розвитку української правової свідомості, як правило, домінують більшою мірою нелінійні (початок певного хронологічного періоду розвитку правової свідомості), середньою мірою,– різнолінійні (середина певного хронологічного періоду розвитку правової свідомості), та меншою мірою –лінійні (закінчення певного хронологічного періоду розвитку правової свідомості).

4. Принципи розвитку на початку певного хронологічного періоду розвитку правової свідомості презентують та характеризують глибокий, системно-кризовий правовий стан трансформацій норм правової свідомості, культури, права, суспільства та держави, їх функцій, властивостей та детермінант. За такої правової ситуації механізмом правового регулювання є сама правова свідомість (норми правової культури, права відсутні або дизфункціональні), коли її норми (норми правової свідомості) є, як й норми Конституції, нормами правової дії (це так звані «закони військового, революційного часу», коли вироки здійснюють не судді, а здійснюють одноосібно, або колегіально (як правило, трійки, п’ятірки, неоприлюнено, ситуативно та, скоріш за все, законодавчо необрунтовано за вимогами вузькокорпоративної формами правової свідомості, конкретні владні персони, чиновники).

5. Принципи розвитку української правової свідомості – це лінійні принципи рівномірного її формування, коли разом з розвитковим збільшеннями циклів соціальної активності правової свідомості автентично збільшуються процеси її становлення, а саме цикли соціальної активності законодавчої свідомості та культури теж збільшуються (середина певного хронологічного періоду розвитку правової свідомості), що може бути тільки, щонайбільш, за рівномірного паралельного, або, щонайменш, перманентного становлення правової свідомості, культури, законодавчої свідомості та культури та тільки за природних шляхів її розвитку.

6. Принципи розвитку української правової свідомості - це нелінійні принципи різномірного її формування, коли разом з розвитковим збільшеннями циклів соціальної активності правової свідомості протилежно зменшуються процеси її становлення, а саме цикли соціальної активності законодавчої свідомості та культури теж зменшуються (середина певного хронологічного періоду розвитку правової свідомості), що може бути тільки, щонайбільш, за різконерівномірного паралельного, або, щонайменш, перманентного нерівномірного зменшення становлення правової свідомості, культури, законодавчої свідомості та культури та тільки за неприродних шляхів її розвитку. Це можуть бути також неспрогнозовані та об’єктивно неконтрольовані ситуативні зміни векторів та практик розвитку та становлення правової свідомості та культури.

7. Типовим принципом розвитку української правової свідомості та культури є принцип формування пріоритету ментальних прав первинних суб’єктів правової свідомості над ідеологічними та політичними правами вторинних суб’єктів правової свідомості або принцип формування асиметрії або тотожності правової свідомості та законодавчої свідомості за природних шляхів трансформації української правової свідомості, та принцип формування тотальної асиметрії метальних прав первинних суб’єктів правової свідомості над ідеологічними правами вторинних її суб’єктів за неприродних шляхів трансформації української правової свідомості.

8. Принципом розвитку української правової свідомості є принцип вільного ідейно-світоглядного збільшення національно-ментальної щільності до 100 % та більше україноцентричної складової пропорції української правової ідіоми-норми права-правової свідомості-культури та поступове контрольоване засобами правової науки, законодавчої техніки та технології зменшення ідейно-світоглядної щільності інших складових пропорцій та їх світоглядну асиміляцію в україноцентричній пропорції за природних шляхів трансформації української правової свідомості.

9. Принципом розвитку української правової свідомості є принцип, скоріш за все, але необов’язково конфліктного, не контрольованого засобами правової науки, законодавчої техніки та технології зменшення кількості складових пропорцій формули української правової ідіоми та асиміляції інших складових до єдиної складової пропорції – україноцентричної складової пропорції формули української правової ідіоми за неприродних шляхів трансформації української правової свідомості.

10. Нелінійним принципом розвитку української правової свідомості та культури є принцип корпоративного, локального та неконтрольованого вироблення ідейно-світоглядної та нормативно-регулятивної правової матерії принципового і непринципового формування структурно-системних елементів, компонентів і складових частин правової свідомості (правової психології та ідеології, з домінантою первинної) за неприродних шляхів її трансформації.

11. Лінійним принципом розвитку української правової свідомості та культури є принцип колегіального, суспільно репрезентативного та законодавчо-технічного і технологічного вироблення ідейно-світоглядної та нормативно-регулятивної правової матерії принципового формування структурно-системних елементів, компонентів і складових частин правової свідомості (правової психології та ідеології) за природних шляхів її трансформації.

12. Принцип узгодженої, технічно врегульованої та неконфліктної ідейно-світоглядної асиміляції укрїноцетричною складовою пропорцією неукраїноцентричних складових пропорцій української правової ідіоми за природного розвитку.

13. Принцип системно неузгодженої, технічно неврегульованої та конфліктної асиміляції укрїноцетричною складовою пропорцією неукраїноцентричних складових пропорцій української правової ідіоми за неприродного розвитку.

14. Принцип домінанти нелінійних форм спадкоємності в українській правовій свідомості (з можливістю повторного неконтрольованого повернення, перш за все, до тих чи інших колишніх формальних спадкоємностей, можлива їх нормативно-правова реанімація, повернення тих чи інших колишніх форм домінанти державно-правової свідомості та культури, колишньої правової традиції, ідіоми та ідеї доти, доки суспільно не виробиться адекватна модель формування природної системної спадкоємності правової свідомості за неприродних шляхів трансформації української правової свідомості.

15. Принцип домінанти лінійних форм спадкоємності в українській правовій свідомості (з неможливістю повторного неконтрольованого повернення, перш за все, до тих чи інших колишніх формальних спадкоємностей, неможлива їх ідейно-світоглядна реанімація, неможливо повернення тих чи інших колишніх форм домінанти державно-правової свідомості та культури, колишньої правової традиції, ідіоми та ідеї за природних шляхів трансформації української правової свідомості.

16. Принцип паралельного, одномірного формування соціальної активності правової свідомості, законодавчої свідомості та правової культури і законодавчої культури, коли цикли їх функціонування або співпадають, або цикли соціальної активності правової свідомості «на подих» формуються раніше циклів законодавчої свідомості та культури за природних шляхів трансформації правової свідомості.

17. Принцип непаралельного, різномірного формування соціальної активності правової свідомості, законодавчої свідомості та правової культури і законодавчої культури, коли цикли їх функціонування не співпадають, а навпаки, цикли соціальної активності правової свідомості збільшуються, а цикли законодавчої свідомості зменшуються або вона відсутня у зв’язку з кризовим становленням статичної правової системи за неприродного розвиту правової свідомості.

18 Принцип розвитку української правової свідомості - це принцип зменшення самостійності правової свідомості від абсолютної самостійності до відносної (паралельного зменшення циклу соціальної активності законодавчої свідомості), коли правова свідомість (разом з законодавчою свідомістю) стає повним механізмом правового регулювання кризових суспільних відносин (закони революційного, військового часу) з найголовнішим функціональним системним елементом правовою ідеєю (він співпадає водночас з законодавчою, що є найголовнішою системною ідеєю майбутньої нової Конституції країни), що має форму правової (водночас законодавчої) емоції, яка на початку періоду розвитку правосвідомості виконує ідейно-світоглядні функції, та з середини цього ж періоду – нормативно-регулятивні, котрі поступово еволюціонують у норми різногалузевого писаного статичного права з поступовою трансформацією правової свідомості як єдиного повного механізму регулювання суспільних відносин за кризового правостановлення (за революційних, військових, посттоталітарних зокрема, часів) у основу або стержневий елемент нового, більш повного механізму правового регулювання за некризового правостановлення з моменту з’явлення нової Конституції Країни – за природної трансформації правової свідомості.

19. Принцип розвитку української правової свідомості - це принцип зменшення самостійності правової свідомості від абсолютної самостійності до відносної (але паралельного збільшення циклу соціальної активності законодавчої свідомості), коли правова свідомість (що конкурує з неприродним збільшенням циклу соціальної активності законодавчої свідомості) стає неповним механізмом правового регулювання кризових суспільних відносин (закони революційного, військового часу здійснюються маргінально та неповно) з найголовнішим функціональним системним елементом правовою ідеєю (він водночас не співпадає з законодавчою, що є найголовнішим структурним елементом – нормативно-правовою ідеєю майбутньої нової Конституції країни), що має форму правової (але не законодавчої) емоції, яка на початку періоду розвитку правосвідомості виконує ідейно-світоглядні функції, а найголовніший структурний елемент – нормативно-регулятивні функції, котрі природним чином неконфліктно не еволюціонують у норми різногалузевого писаного статичного права з поступовою трансформацією правової свідомості як єдиного повного механізму регулювання суспільних відносин за кризового правостановлення (за революційних, військових, посттоталітарних зокрема, часів) у основу або стержневий елемент нового, більш повного механізму правового регулювання за некризового правостановлення з моменту з’явлення нової Конституції Країни, а такий розвиток відбувається досить системно кризово, з частою підміною правової ідеї політичною, ідеологічною, іншою штучною, що призводить до численного дроблення зазначеного періоду розвитку української правової свідомості, перманентної зміни на період становлення, знову на період розвитку та таке інше, з можливістю переутворитися остаточно, решта-врешт, у модель типового маргінально-правового та неправового розвитку правової свідомості, за законодавчо видимого як правового - за типово неприродної трансформації правової свідомості. За такого неприродного розвитку правової свідомості законодавча свідомість та законодавча культура остаточно можуть підмінити правову свідомість та культуру на будь-якій стадії (початок, середина або закінчення періоду розвитку) та змусити суспільну та правову свідомість примусово переутворитись у іллюзорну, маргінальну, девіантну та делінквентну, котрі набувають відповідного структурно кризового правового стану. Цей неповноправовій стан є маргінально-функціональний та нефункціональний правовий водночас. Правова культура теж занаходиться у кризовому стані, а законодавча має високий та найвищий цикл соціальної активності, не дивлячись на те, що вона є або маргіанльно-правовою, або неправовою. Сутність маргінально-правової та неправової законодавчої свідомості полягає у тому, що вона необ’єктивно або маргінально-об’єктивно відбиває правовий світ у нормах чинного права, тобто неістинно та невірно повністю або частково.

20. Принципом розвитку української правової свідомості є також принцип формування функціонального ядра правової свідомості (правова свідомість підвищує цикл соціальної активності з кризового до найвищого, але самостійність зменшує), та законосвідомості водночас (а законосвідомість збільшує цикл теж, але самостійність збільшує) , куди входять правова свідомість, самосвідомість, самоправосвідомість, правова та законодавча культура їх істотними матеріальними, процесуальними та духовними артефактами та архетипами, як той ідейно-світоглядний компендіум, де формується нова системна база виникнення нового конкретно-історичного Основого закону – Нової Конституції країни, соціальним субстратом котрої є нетрадиційне суспільство – за природного розвитку української правової свідомості.

21. Принципом розвитку української правової свідомості є також принцип нелінійного формування функціонального ядра правової свідомості (правова свідомість підвищує цикл соціальної активності з кризового до найвищого, але самостійність зменшує), та законосвідомості водночас (а законосвідомість зменшує цикл та функціональну самостійність) , куди входять правова свідомість, самосвідомість, самоправосвідомість, правова та законодавча культура їх істотними матеріальними, процесуальними та духовними артефактами та архетипами, як той ідейно-світоглядний та нормативно-правовой компендіум, де формується нова ідейна, структурна та системна база виникнення нового конкретно-історичного Основого закону – Нової Конституції країни, соціальним субстратом котрої є нетрадиційне суспільство – за неприродного розвитку української правової свідомості.

22. Принцип природного формування неформальної, ментально структурованої спадкоємності правової свідомості та культури та принцип формування неформальної спадкоємності правової свідомості та культури – це принцип розвитку ядра української правової свідомості за природних шляхів її трансформації.

23. Принцип неприродного формування неформальної, ментально структурованої спадкоємності правової свідомості та культури та принцип формування формальної спадкоємності правової свідомості та культури – це принцип розвитку ядра української правової свідомості за неприродних шляхів її трансформації.

24. Принципи розвитку правової свідомості можуть бути або керованими, або некерованими.

25. Керованими принципами розвитку української правової свідомості та культури вважаємо такі принципи їх розвитку, котрі формуються сучасною світовою, національною та регіональною правовою наукою на засадах загальнодемократичних міжнародно-правових правових цінностей, положень, вимог і потреб, коли ці цінності, положення, вимоги та потреби вітчизняною владною та правовою українською національною елітою не тільки сприймаються як такі на рівні правового знання про них та на рівні їх цитування, а коли ці правові знання втілюються у тіло чинного українського права дієво у вигляді істотних правових реформ та ці реформи відкрито обговорюються міжнародною, національною та регіональною спільнотою з метою їх можливої кореляції та внесення поправок, та вони змінюють кризовий розвиток сучасної девіантної української правової свідомості, права та дійсності цивілізаційним чином. При цьому формується злагода у суспільстві, права первинних і вторинних суб’єктів не порушуються, збільшується народжуваність, заробітна платня, пенсії, збільшується рівень життя у плані матеріальної, духовної та інтелектуальної забезпеченості всіх суб’єктів української правової свідомості та українського права.

26. Некерованими принципами розвитку української правової свідомості та культури вважаємо такі принципи їх розвитку, котрі формуються не сучасною світовою, національною та регіональною правовою наукою на засадах загальнодемократичних міжнародно-правових правових цінностей, положень, вимог і потреб, а, як правило, або одноосібно (монарх), або колегіально (владна та правова еліта), але без врахування світових правових цінностей, національних вимог і потреб. Світові цінності, положення, вимоги та потреби вітчизняною владною та правовою українською національною елітою тільки сприймаються як такі на рівні правового знання про них та на рівні їх цитування, ці правові знання не втілюються у тіло чинного українського права дієво у вигляді істотних правових реформ та ці реформи відкрито не обговорюються міжнародною, національною та регіональною спільнотою з метою їх можливої кореляції та внесення поправок, та вони не змінюють кризовий розвиток сучасної девіантної української правової свідомості, права та дійсності цивілізаційним чином [1].

Cписок використаних джерел:

1. Дмитрієнко Ю. М. Норми правової культури як якісної частини механізму правового регулювання / Ю. М. Дмитрієнко, І. В. Дмитрієнко // Форум права. – 2010. – № 3. – С. 83–91 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/ FP/2010-3/10djmmpr.pdf