УДК 159.922:316.64:165. 242.2

Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

АКТУАЛЬНІ НОВІТНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У АСПЕКТІ ЇЇ АКТУАЛЬНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ. ЧАСТИНА 1.

За сучасних актуальних досліджень деякі психологи та правознавці проводять досі паралель щодо тотожності філософії діалектичного матеріалізму та вимоги західної академічної психології, побудованої на типових принципах позитивізму (О. М. Леонтьєв, О. М. Ткаченко, С. Л. Рубінштейн, М. Цвіг, В. Сташис, В. Чефранов та ін.). У цьому контексті виникає гостра потреба в уточненні методології (та її різновидів) правової свідомості як типово національної.

Методологія правової свідомості - це вчення про загальні точки зору, з яких повинен виходити дослідник, перш за все, ідейно-світоглядної та нормативно-правової основи правової свідомості, презентованої психічною природою «Я» людини як первинного її суб’єкта, про правила, яких він повинен дотримуватися в дослідженні, та про засоби, якими він має користуватись. Методологія правової свідомості базується на своєрідності предмета науки. Методологію правової свідомості поділяємо на технічну, філософську та синергетичну [1-2].

Технічна методологія правової свідомості вивчає зовнішні та спеціальні ознаки явищ правової свідомості, які потребують спеціальних прийомів дослідження. Технічна методологія правової свідомості, презентована нами у правовій психології, визначає процедурні особливості як методик ідейно-світоглядного, психологічного дослідження, так і методик ідейно-світоглядного, психологічного впливу на становлення процесуального і статичного права.

Філософська методологія правової свідомості пізнає загальні широкі властивості та співвідношення її явищ, які взагалі відрізняють одну науку від інших. Філософською методологією правової свідомості є філософія людини (філософська антропологія) як первинного суб’єкта правової свідомості та культур. Вона виявляє себе у принципах побудови, перш за все, її психологічного дослідження - тобто висхідних положеннях, які ідейно-світоглядно зумовлюють наукову взаємодію юриста як психолога із ідейно-світоглядно-змістовними явищами правової свідомості та світу.

Синергетична методологія правової свідомості є одним із найперспективніших напрямів постнекласичної методології (як новітній сучасний етап розвитку наукового правового знання), котрий можна вважати новим загальнонауковим правовий напрямом, що базується на синергетичній або самоорганізаційній правовій парадигмі або самоорганізаційній парадигмі правової свідомості. Предметом синергетики правосвідомості є процесами праворефлексивної самоорганізації, спонтанного виникнення нових нелінійних упорядкованостей її змістів, форм, елементів та комонентів, які відбуваються у відкритих, нелінійних, віддалених від правової стану рівноваги правових системах. Це надає можливість застосовувати її понятійно-категоріальний апарат окремо та сумісно з іншими, та вважати запропоновані підходи до її системної динаміки як такі, що мають потенціал найбільш адекватних осмислень кризових проблем її становлення та розвитку, а також загалом кризового становлення й розвитку правової сучасності. Зазначена ситуація кризовості праворозвитку породжує особливі очікування щодо соціально-правового знання, з новою гостротою актуалізуючи питання правовідносин людини і суспільства, людини і природи. Зростає потреба в новому осмисленні процесів правових і правоусвідомлених змін, механізмів цих змін, феноменів непередбачуваності і спонтанності, що супроводжують кризові ситуації правової історії. Уявлення про міру правоусвідомленої суб’єктності людини і різних соціальних груп у запуску механізмів соціально-правових змін також вимагає переосмислення, що в проекції на правозаконодавче проблемне поле формулюється як завдання прояснення правової міри і законодавчої форми пов’язаності мікро- та макрорівнів соціально-правової реальності та її трансформацій. Застосування до правової проблематики синергетичної методології правової свідомості основних принципів і положень синергетики дає змогу подивитися на процеси правоусвідомлених змін як на такі, що мають нелінійну, стрибкоподібну, біфуркаційну формову, структурну конфігурацію. Відсутність стійких правоусвідомлених тенденцій до розвитку міждисциплінарних дослідницьких практик у сфері правопізнання залишає цей потенціал синергетичної методології сьогодні малозатребуваним. Це актуалізує потребу як в активізації таких пошуків, так і в рефлексії з приводу проблемних ситуацій, що стають на заваді таким міждисциплінарним розробкам [3]. Правова методологія правової свідомості вивчає процеси нормативно-правової соціалізації людського організму-індивіда-особистості-соціуму-суспільства-держави на рівні чинного процесуального та статичного права, співвіднесення правової свідомості-правової культури та права на різних рівнях їх функціонаьно-ролевантної комунікаціїх та взаємодії. Найбільш повний виклад тих методологічних принципів, що були розроблені у колишній теорії радянської соціалістичної правової свідомості та радянської психології (які хоча й розроблені на засадах філософії діалектичного матеріалізму, але певним чином відповідають і вимогам західної академічної психології, побудованої на принципах позитивізму) дає український дослідник О. М. Ткаченко. Повертаючись до рівнів привласнюючого та відсилочного засвоєння суб'єктам правової свідомості дійсності ми їх цілепокладаємо у основу методологічних принципів становлення та розвитку української правової свідомості та культури (це рівні правового детермінізму, відображення, єдності свідомості та діяльності, розвитку, системно-структурного принципу та ін.).

Література:

1. Дмитрієнко Ю.М. Проблема методології девіантної правосвідомості як метатеорії управління: монархічної чи республіканської? (Постановка питання за І.О. Ільїним) // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Збірник наукових праць. Вип. 28. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2005. – С. 24-33

2. Дмитрієнко Ю.М. Відставання девіантної правосвідомості від перехідного правобуття як проблема // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. 3/2005. Право-Економіка-Управління. – Хмельницький:ХУУ, 2005. - С. 24-32

3. Дмитрієнко Ю.М. Проблема методології девіантної правосвідомості як метатеорії управління: монархічної чи республіканської? (стан вітчизняного виховання правосвідомості) // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Збірник наукових праць. Вип. 29. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2005. – С. 26-34