УДК 159.922:316.64:165.
242.2
Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня
доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса
Шевченко
АКТУАЛЬНІ НОВІТНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ
СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У АСПЕКТІ ЇЇ
АКТУАЛЬНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ. ЧАСТИНА 2.
Досліджуючи рівні привласнюючого та
відсилочного засвоєння суб'єктам правової свідомості дійсності ми їх
цілепокладаємо у основу методологічних принципів становлення та розвитку української правової свідомості та
культури (це рівні правового детермінізму,
відображення, єдності свідомості та діяльності, розвитку, системно-структурного
принципу та ін.). Спробуємо їх проаналізувати.
Принцип
детермінізму правової свідомості пропонуємо за ідеями С. Л. Рубінштейном, коли у
зовнішньому формулюванні правової
свідомості віддзеркалюєься «зовнішнє через внутрішнє» (тобто зовнішні, як
правило, ідейно-світоглядні причини
впливають на первинного суб’єкта правової свідомості - людину, лише
заломлюючись крізь внутрішні її нормативно-правові умови ); О. М. Леонтьєв його
переформулював як «внутрішнє через зовнішнє» (тобто внутрішнє, суб'єкт правової
свідомості, діє крізь зовнішнє, й тим себе змінює); О. М. Ткаченко прийняв
обидва формулювання як такі, що складають діалектичну єдність.
• За
ідеями Рубінштейна головне те, що за внутрішнім як суб'єктом правової
свідомості визнається влада самодетермінації (внутрішньої причинної
обумовленості ідейно-світоглядних психічних явищ правової свідомості);
внутрішнє нормативно-правове корегує зовнішні ідейно-світоглядні впливи, а
значить, воно не повністю залежить від зовнішнього, воно має власну, (можливо
самодостатню, ідейно сутність,
розвивається за власною ідейно-світоглядною та нормативно-правовою логікою.
Самий принцип є необхідним, щоб вказати на інший тип детермінації у правовому
знанні порівняно зі знанням природничонауковим, де детермінізм є прямим.
• За
ідеями Леонтьєва важливим виявляється вже не те, що внутрішнє (суб'єкт правової
свідомості) діє, а те, що через зовнішнє; тут підкреслено, що діяльність слугує
засвоєнню суб’єктом правової свідомості соціально вироблених і нормативно
врегульованих засобів правової діяльності, а також засобом соціалізації правової
свідомості особистості.
• За
ідеями Ткаченко також не акцентуємо момент самодетермінації правової свідомості
суб'єкта (як чисто психічної детермінації): За його ідеями у нього діє
біопсихічна детермінація правової свідомості (на рівні організму, якому притаманний
реактивний характер організації поведінки); соціопсихичічна (на рівні індивіда
- суб'єкта суспільних відносин у процесі засвоєння готового правового досвіду);
окремий підрівень соціопсихічної (на рівні правової свідомості особистості,
котра досягла спроможності до творчості нового соціального досвіду).
Принцип
відображення правової свідомості (він походить безпосередньо з ленінської теорії
відображення), у найбільш жорсткій формі стверджує, ніби (ідейно-світоглядне
(психічне) не є саме по собі об'єктивним правовим буттям, а просто віддзеркалює
у правовій свідомості буття зовнішнього світу. Згідно цьому принципу всі
психічні функції правової свідомості за своєю природою є відображувальними;
психічне відображення має сигнальний характер (повідомляє суб'єкта правової
свідомості про значущі для нього об'єкти за допомогою нейтральних подразників).
Жодної внутрішньої (сутнісної) єдності у такій відображувальній системі не
передбачено; послідовне застосування цього принципу веде до функціоналізму
(напряму, котрий розглядає психіку-правосвідомість як засіб адаптації організму
суб'єкта правової свідомості до умов середовища, що змінюються. Цей принцип
також можна розглянути на різних рівнях існування та функціонування суб'єкта
правової свідомості. На рівні організму психічне відображення забезпечує
життєдіяльність суб'єкта правової свідомості, на рівні індивіда - привласнення
соціального досвіду суб’єктом правової свідомості, на рівні особистості –
творчість-творення-верифікація соціально значущих продуктів суб’єктами та для
суб’єктів правової свідомості [1]. Чогось значущого не біологічно або
соціально, а просто індивідуально-психічно психічне відображення не дає, бо
віддзеркалює воно тільки щось зовнішнє суб'єкту.
Принцип
єдності психіки та діяльності у суб’єктів правової свідомості (за ідеями Л.
Рубінштейну, але у нього мова йшла про єдність із діяльністю не психіки, а саме
свідомості суб’єктів правової свідомості). Згідно
цьому принципу психіка являє собою внутрішній план діяльності правової
свідомості (життєдіяльності, засвоєння соціального досвіду, його
виробництва - відповідно рівням суб'єкта правової свідомості). За новими ідеями
С. Л. Рубінштейна принцип єдності правової свідомості та правової діяльності не
зводиться до того, що правова свідомість виступає внутрішнім планом правової
діяльності, повторює її всередині суб'єкта правосвідомості (ідея
інтеріоризації); за його ідеями принципово відрізняємо правову свідомість від
правової діяльності. Єдність їх - це не тотожність. Ця єдність витікає з
належності як правової свідомості, так і правової діяльності свідомому і
діючому суб'єкту правової свідомості. Правова особистість стає підставою
зв'язку правової свідомості та правової діяльності, саме в правовій особистості
й особистістю цей зв'язок реалізується (тобто зв'язок правової свідомості та
правової діяльності виявляється особистісно опосередкованим). Це особистісне
опосередкування зв'язку правової свідомості і правової діяльності долає
функціоналізм: психолого-правові та психо-правові процеси не мають самостійних
ліній розвитку, а розвиваються в процесі розвитку особистості – суб’єкта
правової свідомості. Для подальших розмірковувань нам дуже важливим є поняття та правова
категорія воночас «правова діяльність»,
яку ми розуміємо у двох контекстах: у першому контексті правова діяльність – це
будь-яка офіційна, легальна діяльність всіх суб’єктів правової свідомості за
чинним законодавством України (родова правова природа) та правова діяльність як
професійна діяльність юристів, тобто юридична правова діяльність (видова
правова природа), в першу чергу, вторинних її суб’єктів. Коли ми говоримо без
уточнення про правову діяльність, то ми маємо на увазі обидва види правової
діяльності.
Література:
1. Дмитренко Ю.Н. Новое направление
развития теории та истории государства и права: компьютерное моделирование
диагностики связей составных пропорций формулы украинского правосознания //
Современный научный вестник. N 1 (1) 2005.
Научно-теоретический и практический журнал. – Белгород, 2005. - С. 148-151