УДК 159.922:316.64:165. 242.2

Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

АКТУАЛЬНІ НОВІТНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У АСПЕКТІ ЇЇ АКТУАЛЬНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ. ЧАСТИНА 4.

Продовжуючи вивчати принципи побудови ідейно-світоглядного (психологічного) дослідження правової свідомості та культури презентуємо принцип об'єктивності психологічного (системного) та ідеологічного (структурного) дослідження правової свідомості, які вирішують проблему об'єктивного і суб'єктивного у науковому її пізнанні. Цей перший принцип стверджує, що індивідуальний правовий світ «Я» людини (предмет правової психології – системної частини правової свідомості) існує об'єктивно. Він є цілісним і завершеним у своїй сутності, а тому немає потреби пояснювати психічо-правове через інші («більш об'єктивні») рівні реальності правової свідомості - біологічні або соціальні форми правосвідомості. Психо-юридичне постає як об'єктивне явище правової свідомості, зміст якого завжди є суб'єктивним. Принцип багатомірного і багаторівневого існування предмета правової свідомості як предмета правової психології та ідеології вказує на те, що визначення сутності предмета правової свідомості при його психологічному і ідеологічному дослідженні можуть стосуватись різних рівнів його ідейно-світоглядного і нормативно-правового існування, але вони мають бути спорідненими і перебувати в певній ієрархії, залежно від змістової ієрархії самих рівнів існування даного явища. Дотримання цього принципу є необхідним у синтетичних, міждисциплінарних дослідженнях правової свідомості на перетині різних галузей науки: філософії, психології, лінгвістики, соціології та ін. Принцип дослідження психологічних, психічних та ідеологічних явищ правової свідомості у їхньому розвитку базується на розумінні індивідуального правового світу «Я» особистості (предмета правової психології та ідеології) як динамічного явища, яке постійно перебуває у стані зміни. На відміну від принципу розвитку у попередньому переліку, даний принцип передбачає, що психічне та ідеологічне явище розгортається з власної сутності, а не є пасивним об'єктом вирішальних для розвитку впливів зовні - з біологічної природи або соціуму.

Принцип творчої самодіяльності правової свідомості (за ідеями С. Л. Рубінштейна) вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального правового світу «Я» людини (предмета правової психології та ідеології) та на змістовий напрям динаміки психічних і ідеологічних явищ правової свідомості. Цей принцип вимагає визнання взаємозалежності буття світу і людини, що утворюються одним і тим же актом творчої самодіяльності, яким правова особистість включається в світове ціле, яке її охоплює. За ідеями І. П. Манохи виділяємо п'ять основних положень, що складають у єдності зміст даного принципу: 1) про необхідність включення в об'єктивне правове буття, котре становить модель конструктивного цілого правового усвідомлення дійсності, елементу творчої конструктивності; 2) про те, що об'єктивність суб'єктивного психічного ідеологічного змісту правової свідомості залежить не від того, що він створений об'єктивними факторами, а від того, чи замикається він в самостійну правову і праворефлексивну цілісність; 3) про визнання акту творчої самодіяльності правової свідомості таким, що має в якості прямого об'єкту самостійний правовий світ (об'єктивне правове буття) й таким, що вибудовує перед суб'єктом правової свідомості світ у цілісності й завершеності; 4) про те, що суб'єкт правової свідомості в актах творчої самодіяльності не лише виявляє себе, але й створюється, визначається; 5) про визначення створюваною суб'єктом правової свідомості правової діяльністю не тільки завершеного її продукту, але й багатства самого суб'єкта. Творча самодіяльність суб’єктів правової свідомості (як шлях розвитку людини, пов'язаний із внутрішньою правовою детермінацією) альтернативна її соціалізації, вирішальному впливу суспільства.

Принцип організації розвиваючих та формуючих психологічних та ідеологічних впливів правової свідомості визначає умови, за яких вплив психолога та ідеолога на психологічні, психічне та ідеологічні явища правової свідомості може дійсно вважатися розвиваючим. Головною умовою для здійснення такого впливу є «змістовне співнастроювання» з предметом правової свідомості, з його сутністю, з індивідуальною логікою його розвитку. Також цей принцип визначає необхідний і очікуваний ефект взаємодії психолога та ідеолога як суб'єктів правової свідомості із предметом свого дослідження й перетворення. Теоретичні основи правової психології та правової ідеології як системна та структурна основи правової свідомості утворюють пояснювальні моделі. Ці моделі можуть бути різного рівня узагальнення. Вони можуть охоплювати психологічний, психічний та ідеологічний правовий світ в цілому, або стосуватись лише певних класів психологічних, психічних і ідеологічних явищ правової свідомості. Методи теоретизації правової свідомості, які можна застосовуються під час створення зазначених вище моделей, в першу чергу, повинні узгоджуватись із методологічними принципами (не обов'язково з усіма викладеними вище й тільки з ними - але чітка методологічна визначеність теоретику правової свідомості необхідна). Психологічні теорії правової свідомості мають зворотній вплив на її методологію. Коли знайдений пояснювальний принцип становлення та розвитку правової свідомості виявляється більш широким, ніж теоретичні рамки, в яких його створено, він може поширитися далі й утворити парадигму - принцип, який домінує в правовій науці протягом якогось часу і набуває в цей час методологічного значення. Прикладом парадигми може вважатися, наприклад, ленінська теорія віддзеркалення, яка заперечувала існування психіки як світу, наділеного самостійною сутністю. Природничі основи правової свідомості, правової психології та правової ідеології (до яких можна віднести повністю чи частково еволюційну теорію Ч. Дарвіна, вчення І. М. Сєченова про рефлекси головного мозку та І. П. Павлова про вищу нервову діяльність) довгий час існували у якості рівних за значенням теоретичним і методологічним основам. Правова свідомість (правова психологія та ідеологія), щоб затвердитись як серйозні науки, вимушена спиратися на факти фізіології, навіть коли мала достатньо власне психологічних, ідеологічних та інших фактів. Підкреслювати матеріальність предмету правової свідомості (правової психології та правової ідеології) - а це ідеологічно необхідно - дозволяє посилання на зв'язок психіки із діяльністю нервової системи [1]. Цей зв'язок дійсно існує, але коли він перетворюється на певне або повне ототожнення, правова свідомість (правова психологія) тим самим перетворюється на фізіологію центральної нервової системи, правова ідеологія на теоретичні правові знання - бо втрачає власний об'єкт вивчення – психологічну, психічну, ідеологічну та правову реальність.

Література:

1. DMITRIENKO UY. HOW IS LEGISLATIVE CONSCIOUSNESS CREATED? // Materialy VI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Perspektywicze opracowania sa nauka i technikami - 2010» (07-15 listopada 2010 rokи). Volume 9. Pravo. – Przemysl: Nauka i studia, 2010. – P. 22-25