Право/9. Цивільне право

Мілевська А.О.

Національний університет державної податкової служби України

Спадкування майна територіальною громадою у порядку визнання спадщини відумерлою

Цікавим і неоднорідним у спадкових відносинах є правове положення територіальних громад. Аналіз норм ч.2 ст.1222 та ст.1277 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у спадкових правовідносинах територіальна громада може бути спадкоємцем як згідно із заповітом, так і за законом [1]. У першому випадку становище територіальної громади як спадкоємця за заповітом нічим істотно не відрізняється від становища інших спадкоємців. Єдина особливість пов`язується з наперед визначеними способами подальшого використання, залежно від виду спадкового майна, його стану та ін., і є передбаченим «Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року. Однак ця особливість не означає, що громада не підпадає під дію норм спадкового права [2].

Принципово відмінним від інституту спадкування територіальною громадою за заповітом є перехід до неї усієї спадщини або її частини у порядку відумерлості, що може наступити у таких випадках: 1) за відсутності спадкоємців за законом та заповітом із будь-яких причин: позбавлення їх права спадкування в силу норм закону або розпоряджень заповідача, відмови від прийняття спадщини або неприйняття її та ін.; 2) за відсутності спадкоємців за законом, якщо спадкодавцем було заповідано лише частину майна.

Слід відзначити, що згідно із ЦК УРСР майно, щодо якого не виявилося спадкоємців, переходило не у комунальну власність, до територіальної громади, а до держави. Стаття 1277 ЦК України передбачає інші наслідки, встановлюючи, що у перелічених вище випадках суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Перехід до територіальної громади відумерлого майна слід визнати спадкуванням, оскільки це підтверджується самим законом: згідно із ч.4 ст.1277 ЦК України територіальна громада є зобов`язаною задовольнити претензії кредиторів спадкодавця, а отже, є правонаступником як у правах, так і в обов`язках спадкодавця (універсальним правонаступником). Ця ознака об`єднує територіальні громади зі спадкодавцями [3]. Варто звернути увагу на те, що визнання спадщини відумерлою відбувається не автоматично за наявності вказаних обставин, а лише за рішенням суду. Але рішення про визнання спадщини відумерлою суд приймає не з власної ініціативи, а за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Перед тим як звернутися до суду із заявою, заявнику необхідно впевнитися в тому, що спадкоємці взагалі відсутні або вони відмовилися від спадщини, не прийняли її, або були усунені від спадкування. Окрім того, слід з’ясувати чи має спадкодавець утриманців, які мають спадкувати у п’яту чергу, чи були спадкоємці, які постійно проживали зі спадкодавцем (адже відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК такі особи вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо вони протягом шестимісячного строку не заявили про відмову від неї), хто може бути зацікавленою особою у справі, якою є спадкова маса, якими документами підтвердити належність майна померлому. Також необхідним є подання документа про смерть спадкодавця. Залежно від того, чи доведе заявник те, що у померлого немає спадкоємців, суд вирішить питання про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 року заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених ЦК, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини [4]. Відповідно до ст. 276 ЦПК суд відмовляє у прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов’язковою участю заявника та з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. Заінтересованими особами можуть бути родичі померлого та інші особи, які могли успадкувати майно. Проте участь цих осіб у процесі є проблематичною, оскільки їх виявлення досить важке, а визначення адреси, за якою проживають дані особи, є ще складнішим питанням.

За клопотанням заявника суд може сприяти у встановленні необхідних фактів та витребуванні доказів. Окрім того, певні обставини цілком можливо доводити шляхом допиту свідків, особливо сусідів — наприклад, про належність певної речі померлому, про те, що померлий проживав сам тощо. Суд ухвалюючи рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини, повинен зазначити склад майна, що переходить у власність територіальної громади [5].

До визнання спадщини відумерлою необхідно подбати про охорону спадщини. Відповідно до п. 195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 № 20/5, якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, учинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, на підставі заяви заінтересованої особи, зокрема представника територіальної громади, після пред’явлення свідоцтва про смерть спадкодавця укладає договір на управління спадщиною.

Договір на управління спадщиною укладається за місцем відкриття спадщини і має заноситися до книги обліку таких договорів. У разі надходження до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви спадкоємців про прийняття спадщини, про відмову від спадщини на користь інших спадкоємців, про вжиття заходів до охорони спадкового майна тощо, нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про припинення дії договору. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом укладений договір діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою.

Тому, з огляду на те, що укладення договору на управління спадщиною дозволяє проконтролювати те, чи приймуть спадкоємці спадщину, його укладення є цілком доцільним, оскільки може полегшити процес визнання спадщини відумерлою. Хоча укладення чи неукладення цього договору ніяким чином не впливає на можливість визнання спадщини відумерлою, його укладення необхідне для того, щоб майно збереглося в належному стані до моменту його переходу до майбутнього власника.

Література

1. Цивільний кодекс України: станом на 3 березня 2006 р. – К.: Велес, 2006. – 272 с. (офіц. док..).

2. Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 // Офіційний вісник України від 10.09.1998. – 1998. - № 34. – С.29.

3. Особливості спадкових правовідносин: [Електронний ресурс] / Я. Яровий // Юридичний журнал – 2005. - № 10 – Режим доступу до журналу: http://www.justinian.com.ua/article.php?d=1948.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами станом на 1 березня 2006 р.: - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 66 с. – (Кодекси України).

5. Порядок визнання спадщини відумерлою: [Електронний ресурс] / І.Диба // Загальнонаціональна правова газета «Юридичний вісник України» - 2007. - № 34 (530) – Режим доступу до журналу: http://www.yurincom.com/ua/legal_bulettin_of_Ukraine/publications/