Право/5.Гражданское право

Студентки 5-го курсу Березної Т.О.

Національний університет державної податкової служби України, Україна

«Правовий статус суб’єктів нотаріального права»

Суб'єктами нотаріального права є широке коло нотаріусів, і громадян, юридичних осіб, державних органів, органів нотаріального самоврядування. Всі вони наділені взаємними правами та обов'язками: права одних суб'єктів забезпечуються кореспондуючими цим правам обов'язками інших суб'єктів.

Також, можна погодитися з Г.Черемних, який дає наступне визначення суб'єктів нотаріального права: «це учасники суспільних відносин, що регулюються нормами нотаріального права, які виступають у якості носіїв передбачених нотаріальним правом, суб'єктивних прав і обов'язків»[5,с.194].

Найпоширенішим є визначення правового статусу як системи законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов'язків особи. Правовий статус суб’єктів є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Він є системою еталонів, зразків поведінки суб'єктів, які, з одного боку, захищаються державою, а, з іншого - схвалюються суспільством.

Таким чином, правовий статус характеризує становище особи у взаємовідносинах із суспільством та державою.

Будь-яка особа реалізує себе через активну участь у житті суспільства, правила поведінки в якому встановлюється державою. Велике значення для існування особи в будь-якій державі та суспільстві має її правовий статус. Як зазначається в юридичній літературі, правовий статус закріплює досягнутий рівень свободи особи, людини в суспільстві, виступає важливим засобом ефективного задоволення потреб і інтересів кожної людини, створення і використання умов для всебічного розвитку особи. Правовий статус служить юридичною основою та засобом підвищення соціальної активності, втягнення кожного громадянина в активну діяльність по управлінню державними і суспільними справами, в розвиток економічного виробництва [4,с.100]. С.С. Алексєєв під правовим статусом особистості розуміє правове положення людини, фактичний стан, що відображає його, у взаєминах з суспільством і державою [6,с.549]. Як зазначає М.І. Матузов, у самому короткому вигляді правовий статус визначається як юридично закріплене положення особистості в суспільстві. В основі правового статусу лежить фактичний соціальний статус, тобто реальне положення людини в даній системі суспільних відносин. Право лише закріплює це положення, вводить його в законодавчі рамки [7, с.145]. З цими положеннями в тій або іншій мірі погоджуються й інші вчені, які досліджували дану проблему.

На думку О. Дудурова, діяльність нотаріуса пов’язана з реалізацією повноважень на вчинення юридично значимих дій, здатних породжувати, змінювати або припиняти правовідносини, з видачею документів, які надають права або звільняють від обов’язків. Тобто діяльність нотаріуса носить організаційно - розпорядчий характер, а тому він є суб’єктом, який наділений правовим статусом [3,с.160].

До суб’єктів нотаріального права належать нотаріальні органи й особи, що беруть участь у здійсненні нотаріальних дій. Залежно від здійснення функцій, завдань і цілей. Ними можуть бути такі нотаріальні органи державні та приватні нотаріуси, посадові особи місцевих органів виконавчої влади, консульські установи України. Згідно із статтею 40 Закону України «Про нотаріат», до нотаріально посвідчених документів прирівнюються заповіти й доручення, засвідчені рядом посадових осіб[2].

Отже, нотаріат покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб’єктивні права і законні інтереси, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави. Тому, розвиток нотаріальної діяльності зумовлювався зростанням економічного потенціалу, а відтак і цивільного обороту, розширенням кола об’єктів та суб’єктів приватної власності.

Таким чином, деякі питання нотаріату в Україні досліджували такі вітчизняні вчені, як Р. Кочер’янц, В. Баранкова, С. Фурса, В. Черниш. Проте зазвичай у працях названих науковців висвітлювалися здебільшого галузеві проблеми. Отож і до сьогодні залишилися недостатньо вивченими процеси зародження, розвитку та функціонування нотаріату в Україні, його об’єктивний зв’язок із державним та культурно-історичним розвитком українського суспільства; питання впливу світового досвіду на формування нормативно-правової бази нотаріату в Україні та визначення правового статусу; питання правових проблем та їх удосконалення на сучасному етапі розвитку українського нотаріату.

Література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1966 року.-К.: Велес, 2010.- 272 с.

2. Про нотаріат: Закон України від 02.09. 93 №3425-XII 204.

3. Підприємство і господарство і право: журнал 2005 р. № 12 ст.160-163.

4. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: навч. посібник [для юрид. фак. вузів]. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.

5. Черемных Г,Г., Черемних И.Г. Нотариальноє право РФ: Учебник.-2-е издание,перероб.и доп./ Под ред. Ю.А. Дмитриева.-М.: Изд-во Єксмо, 2006,-с.194.

6. Теория государства и права: учебник [для вузов] / под ред. С. С. Алексеева. – М.: Издат. группа НОРМА–ИНФРА-М, 2000. –595 с.

7. Теория государства и права / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – М. :Юрист, 2008 г. – 742 с.