Економічні науки/Економіка підприємства

Борячук К.В, к.е.н Хачатрян В.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

Сучасні умови господарювання призвели до того, що для успішного управління підприємством необхідно мати інформацію про минулі, теперішні та майбутні події, що, відповідно, передбачає ведення фінансового, управлінського та стратегічного обліку. Кожна з підсистем обліку передбачає контроль за ефективними використанням ресурсів для збільшення прибутку. Формування систем стратегічного обліку неможливе без тактичного контролю оборотних засобів, зокрема дебіторської заборгованості, що дає змогу відстежувати оборот грошових коштів та приймати дієві управлінські рішення.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебетів на певну дату. Дебіторська заборгованість є одним із видів фінансових активів і визначається як контракт, що надає право отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства. Дебіторами можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи. Тобто дебіторська заборгованість визначається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги така різниця визначається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у період їх нарахування. Момент виникнення дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги визначає П(С)БО 15 «Дохід».

На рівень дебіторської заборгованості впливають основні фактори:

1. оцінка і класифікація покупців залежно від виду продукції, обсягу закупівель, платоспроможності клієнтів, історії кредитних відносин та умов оплати;

2. контроль розрахунків з дебіторами, оцінка реального стану дебіторської заборгованості;

3. аналіз і планування грошових потоків з урахуванням коефіцієнтів інкасації.

Дебіторську заборгованість можна охарактеризувати як безпроцентну позику клієнтам[4].

Основна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації її розміру та строків інкасації боргу.

Систему управління дебіторською заборгованістю в економіці прийнято поділяти на 2 етапи: кредитну політику, що дозволяє максимально ефективно використовувати дебіторську заборгованість як інструмент збільшення продажів, і комплекс заходів, які спрямовані на зниження ризику виникнення простроченої або безнадійної дебіторської заборгованості[2].

В будь-якому випадку слід починати з визначення умов розрахунків з покупцями за реалізовану продукцію. Оптимально, якщо ці умови диференційовані по кожному окремому виді продукції. А щоб на цьому етапі отримати найбільший ефект, важливу роль можуть зіграти укладені контракти з покупцями. Для максимізації притоку грошових засобів необхідно розробити систему договорів з гнучкими умовами строків і форм оплати: передоплата; часткова передоплата; передача на реалізацію; виставлення проміжного рахунку; банківська гарантія при якій банк буде відшкодовувати необхідну суму у випадку порушення дебітором свої зобов’язань; гнучке ціноутворення; гнучка система цін. Всі контракти повинні бути гнучкими і оптимально збалансованими, повинні враховувати інтереси і виробників, і споживачів. Потрібно ввести не окремі роздрібні знижки, а цілу систему знижок, і оцінити їх вплив на фінансові результати діяльності підприємства. На сьогодні підприємства встановлюють цільові орієнтири для різних видів продажів. Немало важливе стимулювання працівників для більш активного застосування гнучких контрактів на підприємстві.

Наступний етап кредитної політики підприємства – розробка системи знижок за швидку оплату реалізованої продукції. Такий варіант також зазвичай передбачається в контрактах і його пропозиція виправдовує себе, якщо, по-перше, якщо знижки ведуть до розширення продажів і більш високого загального прибутку, а, по-друге,коли підприємство відчуває дефіцит грошових коштів, то знижки можуть бути запропоновані для збільшення потоку грошей, навіть якщо у віддаленій перспективі загальний фінансовий результат від такої угоди буде негативним.

Політика цінових знижок являється частиною маркетингової стратегії підприємства, і дуже часто її застосування ініційовано аналогічною ціновою поведінкою зі сторони конкурентів. Критерієм визначення розмірів цінової знижки за швидку оплату реалізованої продукції може слугувати рівень поточних витрат, пов’язаних з обслуговуванням дебіторської заборгованості підприємства.

На розмір знижки також впливає рівень інфляції і альтернативні вкладення капіталу. В нинішніх умовах будь-яка відстрочка платежу веде до зменшення поточної вартості реалізованої продукції, тому підприємству для зміцнення свого положення є сенс оцінити можливість надання знижки при достроковій оплаті.

Другим етапом управління дебіторською заборгованістю, з нашої точки зору, виникає за умови, якщо строки та стандарти, встановлені підприємством з надання кредиту покупцям (споживачам), порушені. За умови порушення договірних зобов’язань, строкова дебіторська заборгованість перетворюється на прострочену. Тому саме на цьому етапі логічним є перехід до другого етапу управління дебіторською заборгованістю - управління дебіторською заборгованістю, яка не передбачена підприємством. На відміну від першого етапу, де дебіторська заборгованість підпорядковується керівництву підприємства, цей етап характеризується некерованістю дебіторської заборгованості і спонтанним виникненням. Саме другий етап є важливим для підприємств комунальної сфери, адже дебіторська заборгованість у цій сфері формувалася роками і її повернення або хоча б упорядкування є важливою задачею керівництва таких підприємств.

Втілення комплексу заходів, які передбачає другий етап, необхідно розпочати з етапу інвентаризації дебіторської заборгованості, який передбачає можливості її повернення підприємству. На цьому етапі ми виділяємо безнадійну, сумнівну та прострочену дебіторську заборгованість. При цьому важливо правильно розробити критерії віднесення дебіторської заборгованості, яка вже не є строковою, до інших видів дебіторської заборгованості[4].

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Поділ дебіторської заборгованості на безнадійну, прострочену та сумнівну дає змогу розробити заходи щодо мінімізації та ліквідації, на основі методів, які базуються на розробках. Основне завдання контролю в системі стратегічного обліку – установити, чи успішно підприємство просувається до своєї мети. У стратегії управління дебіторською заборгованістю потрібно застосовувати інструменти, які дають змогу швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища, що сприятиме розвитку діяльності та забезпечення економічної безпеки підприємств. Для розвитку та беззбиткового функціонування підприємств слід здійснювати тактичний та стратегічний контроль дебіторською заборгованістю і аналізувати динаміку її зростання та погашення. Це зменшить ризик підприємств зазнати втрати через виникнення дебіторської заборгованості, дасть змогу реально оцінити надійність контрагентів та активи підприємства і потенціал підприємства на майбутнє.

Література:

1. Билык М.// Справочник экономиста.-2004.-№2.-С.58-65.

2. Іванілов О.С.,Смачило В.В., Дубровська Є. В.//Актуальні проблеми економіки.-2007.-№1.-С.156-163.

3. Нанкерська Г.// Бухгалтерський облік і аудит.-2009.-№11.-С.31-37.

4. Слипачук О.//Справочник экономиста.-2006.-№3.-С.50-55.