к.е.н., Чирва О.Г., аспірант Олійник К.А.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ КРЕДИТНОЇ КООПЕРАЦІЇ У РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ СВІТУ

У кредитно – фінансових системах багатьох країн світу, окрім традиційних комерційних банків, надзвичайно важливе місце посідають унікальні фінансові установи – кредитні кооперативи та кооперативні банки. Ці організації знаходяться у власності своїх членів і є результатом практичного втілення кооперативної ідеї фінансової взаємодопомоги населення, що виникла понад 150 років тому в Німеччині, звідки поширилась по всьому світу. Співпрацюючи між собою, кооперативні фінансові установи окремих країн створили потужні багаторівневі розгалужені фінансові системи з розвинутою сервісною інфраструктурою [2,с.147].

В більшості високо розвинутих країнах система кредитної кооперації являє собою сукупність організацій, які розрізняють за розмірами, статусом, фінкціями, цілями тощо. Кредитні кооперативи, як правило, створюються та здійснюють свою діяльність за класичними принципами: взаємодопомоги, самоуправління, відповідальності за зобов’язаннями і т.д. [3,с.65].

Фундаментальні принципи формування кооперативних структур були ухвалені Міжнародним кооперативним альянсом (МКА) у 1995 році на ювілейному конгресі з нагоди 100- річчя його існування. До основних принципів, які становлять фундаментальну основу кредитної кооперації відносять: добровільне і відкрите членство, демократичний членський контроль, економічна участь членів, автономія і незалежність, турбота про громаду, співробітництво між кооперативами, освіта й підвищення кваліфікації.

В Декларації ХХХІ Конгресу МКА 1995 року було дано визначення кооперативу. Кооператив – це автономна асоціація осіб, які добровільно об’єдналися з метою задоволення своїх економічних, соціальних та культурних потреб за допомогою спільного володіння й демократичного управління [4,с.11].

Батьківщиною кредитної та сільськогосподарської кооперації вважають Німеччину. З ініціативи Генріха Шульце – Деліча тут у другій половині ХІХ ст. почали виникати ощадно – позичкові “народні банки”. А Фрідріх – Вільгельм Райффайзен став творцем ”позичкових кас”, названих пізніше його іменем. Сучасні міські та сільські кредитні кооперативи досі функціонують на засадах, запропонованих цими піонерами німецької кооперації [1,с.81].

Так, для товариств Шульце – Деліча були характерні порівняно високі паї і вступні внески, відповідальність членів за зобов’язаннями товариства усім своїм майном і повернення позиченого капіталу в короткий термін. Зокрема, перше таке товариство надавало позики терміном до 3- х місяців і розміром не більше 9 і не менше 3 тисяч марок з розрахунку 8% річних. Термін кредиту можна було продовжити, але не більше ніж на 3 місяці і під 10% річних [1,с.76].

Селяни значно активніше бралися за створення кооперативів, що діяли на правилах, що їх запропонував інший ідеолог німецької кооперації, Фрідріх – Вільгельм Райффайзен. Він вважав, що сільська кооперація повинна допомагати сільському господареві перетворитися в економічно незалежного товаровиробника й завдяки цьому звільнитися від повсякденної боротьби за матеріальні блага [1,с.77].

Райффайзен та Шульце – Деліч відграли значну роль у формуванні кооперативного руху, розробці та розповсюдженню принципів кооперативної філософії та поведінки [4,с.12].

Система кооперативних банків Credit Agricole обслуговує дві третини французького аграрного сектора і має активи понад 875 млрд.євро. Кооперативний банк Rabobank, охопивши майже 40% ринку депозитних вкладень Нідерландів, на 90% забезпечує потреби аграрного сектора країни в кредитних ресурсах. Активи кооперативного банку DZ – Bank (Німеччина) на початку 2003 року становили 183,5 млрд.євро, а загальний баланс трирівневої кооперативної банківської системи, до якої входять крім згаданого банку, 3 регіональних кооперативних банки та 1300 кредитних кооперативів (Volksbanken та Raiffeisenbanken), що мають понад 17 тисяч філій та відділень, перевищує 338,8 млрд.євро [2,с.147].

Кредитна складова кооперативного сектора Франції включає в себе множину кредитних організацій. Їхні інтереси на вищестоящих рівнях представляють регіональні кредитні установи та Головний банк кооперативів всієї країни. Місцеві кредитні кооперативи входять в підсистему 59 регіональних банків, так як є головними їхніми пайовиками. Регіональні банки як повноцінні кредитні установи здійснюють свою діяльність в межах департаментів, маючи майже 10 тисяч відділень. На національному рівні інтереси кооперативної групи представляють дві організації, одна з яких державна, а друга – приватна. Державна здійснює нагляд за діяльнісю нижчестоящих кредитних установ, розподіляє пільгові кредити фермерам, інвестує тимчасово вільні кошти регіональних банків. В свою чергу, приватна організація координує діяльність 59 регіональних банків, представляючи їхні інтереси в органах державної влади та спеціалізованих сільськогосподарських підприємницьких союзах Франції [3,с.87-88].

У США значну роль у кредитуванні фермерів відіграють 36 кооперативних фермерських банків із часткою в загальних обсягах кредитування фермерів до 35%. Загалом в кінці ХХ століття у світі налічувалось близько 40 тис. кредитних кооперативів до яких входило 100 млн. членів, та з активами, які перевищили 400 млрд. доларів США [2,с.144].

В світі не існує єдиної схеми створення системи кредитної кооперації. Соціально – економічні умови, побудова банківської системи, державна підтримка малого та середнього бізнесу – все це визначає особливості системи кредитної кооперації. Функціонально за сферами діяльності у світі склалися три типи кредитної кооперації:

· кооперація, орієнтована на споживче кредитування своїх членів (кредитні спілки США, Ірдандії);

· кооперація виключно галузевого спрямування («Farm credit system» США та «Credit agricole» у Франції);

· універсальна модель кредитної кооперації, яка обслуговує сферу малого та середнього підприємництва (Канадська кооперативна система Дежарден, Японія) [3,с.67].

Типовими в інституціональному та організаційному аспектах для кредитної кооперації розвинутих країн є три – та дворівневі системи (США, Франція – трирівневі, Бельгія, Голландія, Данія – дворівневі, Німеччина та Австрія – поєднання першого та другого варіантів) [3,с.68].

Світовий досвід кредитування сільгоспвиробників свідчить, що фінансові кредитні ресурси в аграрний сектор можуть надходити трьома основними каналами – державним, комерційним та кооперативним. Причому останній (кооперативний) у багатьох країнах є якщо не головним, то ненабагато меншим, ніж інші. Це і є класична диверсифікована (багатоканальна) кредитна система. Кожен канал має свої організаційні форми, джерела та механізми надходження коштів [2,с.94].

Найпотужнішим в Україні є комерційний канал, а найслабшим – кооперативний. Тому подальший розвиток системи фінансування сільських регіонів вбачається саме через розширення кооперативного каналу [2,с.95].

Література:

1. Бабенко С.Г., Гелей С.Д. Основи кооперації / С.Г. Бабенко, С.Д. Гелей. – К.: КООТ «Знання» України, 2004. – 470с.

2. Дем’яненко М.Я. Проблеми фінансової підтримки малих і середніх підприємств на селі / за ред. М.Я. Дем'яненко. – К. : Ін-т аграр. економіки УААН, 2004 . – 240 с.

3. Пахомов В.М. Кредитная кооперация: теория и практика / В. М. Пахомов; М-во сел. хоз-ва РФ, Департамент науки и техн. прогресса, Упр. развития п-ва, фермерства и кооп. - М. : ФГНУ "Росинформагротех", 2002. – 252с.

4. Пахомов В.М. Как создать сельскохозяйственный кредитный потребительский кооператив и организовать его работу: рекомендации / ред. В. М. Пахомов. - М. : Росинформагротех, 2007. - 272 с