аспірант, Пачева Н.О.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ПОЗАЕКОНОМІЧНИХ ІНСТИТУТІВ

Розвиток економічної системи в будь-якій країні корегується особливостями всіх складових суспільного розвитку і основним серед яких є позаекономічні чинники (культура, менталітет, моральне та духовне виховання та ін.). Зосередимо свою увагу на структуру позаекономічних інститутів та їх ролі в суспільному відтворенні. Економічні та позаекономічні інститути підпорядковуються один одному.

Позаекономічні інститути складаються з конституційних і соціокультурних. До конституційних позаекономічних інститутів відносять:

Правові інститути. І держава, і право тісно пов'язані з політикою, релігією, економікою, філософією та іншими елементами надбудови суспільства, що впливають на рівень його розвитку. І саме удосконалення соціального життя викликає зміну якості регулювання, яка відображається в удосконаленні державно-правових інститутів.

Політичні інститути – це держави, партії, профспілки та різного роду громадські організації, що спрямовують свої політичні цілі на встановлення і підтримання певної форми політичної влади, судові і адміністративні органи, інститути правотворчості, об'єднання, правового виховання, інститути правопорядку і соціального контролю, прав людини, вирішення правових конфліктів і ін. Дані політико-правові інститути здійснюють певний вид соціальної діяльності по управлінню і регулюванню суспільними стосунками.

Ідеологічні інститути. З поміж сукупності інституціональних чинників економічної політики провідна роль належить ідеології як засобу координації інститутів. Ідеї та ідеології формують розумові конструкції, які індивідууми використовують для того, щоб інтерпретувати навколишній світ та зробити вибір. Більше того, структуруючи взаємодію людей, формальні інститути чи навмисно, чи випадково "знижують ціну" діяльності згідно з чиїмись ідеями і тому підвищують значення розумових конструкцій та ідеологічних стереотипів у процесі вибору [3, с.94].

Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів; суспільна свідомість[1].

Етична інститути. На сучасному етапі суспільного розвитку все більш гостро постає проблема етичної культури та моралі, посилення їх ціннісного аспекту. Етична культура допомагає усвідомити цінності людського життя, особливо в умовах суспільно-економічної кризи.

Інституціональні дослідження базуються на вченні про людину (екзистенціалізм), її поведінку, мораль тощо та пов'язані з проблемами етики в економіці. Етична поведінка — це продукт таких інститутів, як релігія, система освіти, виховання. [3, с.90].

До соціокультурних позаекономічних інститутів відносять:

Менталітет. Дуже багато науковців не беруть до уваги таку національну особливість як ментальність, що в результаті дуже часто призводить до підсилення, або гальмування економічного поступу.

Поведінка індивідів, в цілому засновується на менталітеті. А економічна поведінка та чинники, від яких вона залежить породжує матеріальні цінності, які в свою чергу породжують основу економічного добробуту.

Отже, дослідження ментального досвіду є однією з важливих умов успішного розвитку економіки як складової розвитку суспільства. Адже економіку формують відповідні інститути суспільства і вони суттєво впливають на поведінку і соціальне мислення суб’єктів економічних відносин.

Звички та стереотипи мислення. Повсякденний світ — світ життєвих аксіом, звичок, звичаїв, стереотипів мислення.

Інституціональна економіка досліджує такі чинники, як сукупність норм і правил (інститутів), за допомогою яких структуруються та спрощуються відносини та взаємодія між економічними суб'єктами. Згідно з цією теорією людина схильна діяти на підставі само підтримуваних соціокультурних норм (звичок, стереотипів) та узвичаєної практики— різноманітних "рутин". Вони стають орієнтиром у дуже складному й мінливому світі, який людина пізнати не в змозі [3, с. 93].

Довіра. Поняття «довіра» використовують у різних галузях науки. Спробуємо у даному слові виявити наявність економічного змісту. Довіра базується на здатності передбачити і на знанні об'єкта, прогнозувати чи впливати на його діяльність. Економічна довіра характеризує надію, або впевненість людей на наслідки економічних процесів, зокрема в управлінській, грошово-кредитній, інвестиційній та інших сферах господарської діяльності.

Довіра не виникає і не зникає раптово, вона обумовлена національними культурними особливостями та історичною пам’яттю. Академік В.М. Геєць вважає, що інститут довіри є важливим рушієм соціально-економічного розвитку [2, с. 3-4].

Освіта. Освіта — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення [1].

Досліджуючи інститут освіти як соціокультурне явище, звернемо свою увагу на такий момент, що інститут освіти має характеристики, загальні для різних епох та саме вони складають його якісну визначеність. Інститут освіти може прогресувати, регресувати, трансформуватись і т.д.

Релігія. Розглядаючи релігію як соціальний інститут можна подолати однобокість у її тлумаченні, розкриваючи її зміст через виконувані нею функції в суспільстві. Отже, релігія повинна йти поруч і формувати в людині культуротворчі позиції для активного розвитку високогуманного суспільства та нести в суспільство високий гуманістичний зміст, естетичну наповненість.

Культура. Зі всього розмаїття соціальних процесів, відносин і фактів, які існували у минулому й існують нині, ми виділяємо певну особливу сферу, яка іменується культурою. Більшість людей переконана, що саме культура — те головне, основне, що відрізняє людське і соціальне буття від існування дикої природи [1].

Іващенко М.В. вважає, що саме культура визначає, як індивіди обробляють, використовують інформацію, та впливають на специфіку неофіційних обмежень і, відповідно, на економічну поведінку [4].

З розвитком суспільства, життєвого рівня людей, їх знань та освіти, зростає необхідність в збільшенні рівня освідченості людей, рівня їхньої культури, що в майбутньому призведе до підвищення соціально-економічних показників та притоку ресурсів.

Виховання. Під інститутами виховання розуміються громадські організації і структури, які покликані надавати виховну дію на особу. Виховні та соціокультурні інститути мають на меті: освоєння і наступне відтворення культурних і соціальних цінностей, накопичених у процесі економічної діяльності; залучення індивідів у певну економічну субкультуру; соціалізацію індивідів через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки людини.

Позаекономічні інститути – це певна спадкова інформація (менталітет, норми, правила (формальні і неформальні), звички та стереотипи, культура, виховання), що циклічно циркулює у суспільстві. Вони властиві всім економічним системам, але масштаби їх дії залежить від існуючих соціокультурних норм та державної ідеології.

Література:

1. Вільна енциклопедія. Вікіпедія / Режим доступу: http://uk.wikipedia.org

2. Геєць В.М. Взаємодія довіри і розвитку/ В.М. Геєць // Економічна теорія. – 2002. – № 3. – С. 3 -16.

3. Економічна політика: Навч. посіб. / О. О. Бєляєв (кер. кол. Е 40 авт.), А. С. Бебело, М. І. Диба та ін. — К.: КНЕУ, 2004. — 287 с.

4. Іващенко М.В. Територіальний аспект соціальних чинників формування економічної поведінки суб’єктів господарювання [Електронний ресурс] / М.В. Іващенко Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/PSPE/2009_4/Ivaschenko_409.htm