Экономика / 15. Государственное регулирование экономики

Пакуліна Г.С.

ЗОСШ № 95, м. Харків

Структура соціальної сфери й глобалізація та

соціалізація світової економіки

Соціальна сфера має кадрову структуру, Вона також має свою видову структуру як сукупність видів економічної діяльності, спрямованих на задоволення потреб населення (рис. 1).

Рис. 1. Структура соціальної сфери й глобалізація та соціалізація світової економіки

(розроблено автором)

Складовими соціального територіального комплексу є види економічної діяльності згідно з їх класифікацією (КВЕД), а не галузі. Недостатній розвиток одного або декількох видів економічної діяльності може призвести до уповільнення розвитку соціального комплексу в цілому або його руйнування.

Соціальна сфера має також свою інформаційну і фінансову структуру Вона характеризується спільністю територіального розміщення, тісним взаємозв’язком складових його елементів, залежністю від глобалізації та соціалізації світової економіки.

Процеси глобалізації мають істотний вплив на соціальний розвиток територій (країн, регіонів), виводять його на принципово новий якісний рівень, що характеризується домінантою соціальних пріоритетів. Йдеться про розвиток територій при акценті на соціальні домінанти.

Під соціально-домінантним розвитком територій (СДРТ) розуміють сукупність економічних, соціальних, політичних, духовних еволюційних процесів, що розгортаються в суспільстві, головною ідеєю (домінантою) яких є пріоритетність вирішення соціальних завдань, досягнення передусім соціальних цілей розвитку. Він характеризується істотним впливом процесів глобалізації економіки і вирівнюванням соціальних нормативів.

Україна, щоб зайняти місце серед розвинених держав світу, повинна розвиватися в соціальному напрямі. Рівень розвитку соціальної держави залежить від стану кожної її території. В умовах обмежених ресурсів їх необхідно раціонально розподіляти не лише між складовими соціальної сфери, але й між регіонами. Щоб досягти максимальних результатів у найкоротші терміни, довгостроковий соціальний розвиток повинен базуватися на моделюванні та плануванні, визначенні ефективності одночасно із створенням соціальної держави і, зрештою, обґрунтованої стратегії. Пріоритети державного регулювання довгострокового соціального розвитку визначаються, ураховуючи співвідношення між складовими соціальної сфери, необхідністю її відтворення на основі детального економічного аналізу їх стану і сучасних тенденцій розвитку.

«Маячками» у процесі створення соціальної держави є соціальні нормативи та мінімальні соціальні гарантії.

Соціальні нормативи – це науково обґрунтовані орієнтири спрямованості соціальних процесів. Розрізняють соціальні нормативи розвитку матеріальної бази соціальної сфери, прибутків і витрат населення, соціального забезпечення та обслуговування, споживання населенням матеріальних благ і платних послуг, умов життя, стану та охорони довкілля, споживчого бюджету тощо. Вони можуть бути рівневими, що виражають абсолютну або відносну величину норми відповідно в натуральних показниках або відсотках (можливі варіанти нормативів – моментні, інтервальні, мінімальні, максимальні), а також приростними, у вигляді співвідношення приростів двох показників.

Безпосереднє відношення до рівня життя має споживчий бюджет, що підсумовує нормативи споживання населенням матеріальних благ і послуг, диференційовані за соціальними і статевовіковими групами населення, кліматичними зонами, умовами і тяжкістю праці, місцем проживання і т. д. Розрізняють мінімальний і раціональний споживчі бюджети. Крім того, до основних соціальних нормативів належать мінімальна заробітна плата і допомога з тимчасової непрацездатності, допомога з безробіття працездатних осіб, мінімальні трудові і соціальні пенсії для літніх і непрацездатних громадян, інвалідів, мінімальні стипендії особам, які навчаються, регулярні або разові цільові виплати найуразливішим у матеріальному відношенні групам населення (багатодітним і малозабезпеченим сім’ям, матерям-одиначкам та ін.). У сукупності вони утворюють систему мінімальних соціальних гарантій як обов’язок держави забезпечити громадянам мінімальні розміри оплати праці і трудової пенсії, право на отримання допомоги з соціального страхування (у тому числі з причини безробіття, хвороби, вагітності і пологів, догляду за малолітньою дитиною, малозабезпеченості та ін.), мінімальний набір загальнодоступних і безкоштовних послуг у сфері освіти, охорони здоров’я і культури. Стрижень соціальної політики – прожитковий мінімум, і з ним повинні узгоджуватися всі інші соціальні стандарти і гарантії.