Cтудентка 5 курсу
спеціальності “Міжнародна економіка”
Фролова В.Ю.,
к.е.н., старший викладач – науковий керівник Січко С.М.
Миколаївський національний університет ім. В.О.
Сухомлинського, Україна
Глобалізація як
чинник впливу на стан навколишнього середовища
У статті
розглянуто питання визначення змістовної характеристики поняття “глобалізація”
різними вченими. Розглядається виникнення
економічної глобалізації та її вплив
на навколишнє природне
середовище.
Досліджено
позитивні і негативні сторони глобалізації та запропоновано шляхи вирішення
глобальних екологічних проблем.
Ключові слова: глобалізація, екологічна криза, екологічний
протекціонізм, навколишнє середовище.
Постановка проблеми та актуальність теми. Тенденція розвитку
економіки ХХІ століття у руслі глобалізації є вирішальною стратегією для
багатьох країн світу. Тому в близькому майбутньому вона буде визначати стан
світової економіки, впливати на фінансову політику, стане пріоритетною в
зовнішньоекономічній діяльності багатьох країн світу і, насамперед, країн, що
залежать від світового капіталу. У цих умовах жодна держава не може залишатися
осторонь, тим більше Україна, яка прагне до входження в систему нового порядку.
Аналіз досліджень, розкритих у публікаціях. Проблеми економічної
глобалізації та її екологічного аспекту знайшли своє відображення в
працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як Т. Левіт, У. Бек, В. Погорілков, М. Чешкова, Б. Баді, Т.
Тимофеєв та ін. Проте залишаються дискусійними питання екологічних наслідків
економічної глобалізації.
Мета роботи. Метою даної статті є дослідження
екологічних наслідків економічної глобалізації, визначення терміну
“глобалізація” та дослідження впливу глобалізації на навколишнє середовище.
Виклад основного матеріалу. В останні два-три
десятиліття спостерігалося прискорення і поглиблення економічної глобалізації.
При наявності багатьох позитивних аспектів цього процесу виникає і безліч
проблем, пов'язаних з швидкими змінами у технологічній та соціальній сферах, що
веде до значних “перекосів” у розвитку світової економіки [1; С.17]. Термін “глобалізація” став використовуватися
на початку 80-х років серед
економістів і фінансистів. Спочатку ним визначалися деякі процеси в економічній
сфері, але у
80-х роках утвердилась
уява про глобалізацію як про
“вільний рух капіталів і зростаючу залежність національних економік від
глобальних фінансових ринків
і транснаціональних компаній” (Дж. Сорос). У 90-х роках XX ст.
проблеми глобалізації стали
в центрі уваги світового співтовариства [3; С.33].
Глобалізація, як складний, багатогранний
процес – має безліч проявів
та включає багато проблем. Саме це робить
проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі
сторони цього явища.
Німецький
вчений Ульріх Бек дає таке визначення: “...глобалізація є діалектичний процес,
який створює транснаціональні соціальні зв’язки і простори, зміцнює локальні
культури і сприяє виникненню третіх культур” [2; С. 28].
Російський
вчений М. Чешков дає таке визначення: “Глобалізація – процес з’єднання різних
компонентів людства під час його еволюції на противагу процесу диференціації
людства” [10; С. 114].
З точки зору
відомого українського вченого В. Погорілка, глобалізація в
розвитку сучасного суспільства поступово охоплює всі сфери суспільного
життя – політичну, економічну, соціальну,
духовну – і зумовлює
трансформації в них
на всіх рівнях – міжнародному, регіональному, національному, місцевому [11; С.3].
По М. Елброу, глобалізація включає до себе “всі ті
процеси, за допомогою
яких народи земної кулі об’єднуються в одне світове або глобальне
суспільство”[12; С.340].
Своєрідно визначив
зміст глобалізації американський дослідник
Т. Фрідман: “…інтеграція ринків, націй-держав і технологій, що дозволяє індивідам,
корпораціям і націям-державам
досягати будь-якої точки світу
швидше, глибше і
дешевше, ніж коли б то не було
раніше” [13; С.9].
У 90-х роках
XX ст. – на початку XXI ст. розуміння “глобалізації” наповнюється більш
широким змістом і
охоплює всі сфери
людської діяльності: економіку, політику, культуру тощо. Ускладнюється і
визначення терміну “глобалізація”. Російські політологи Володін А.Г. і Широков Г.К. визначають
глобалізацію як “...поступове перетворення світового простору в єдину зону, де безперешкодно
переміщуються капітали, товари, послуги,
де вільно поширюються ідеї і пересуваються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів
і шліфуючи механізми
їх взаємодії” [8; С.83]. Найбільш
узагальнене визначення глобалізму було запропоновано
Т.Т.Тимофеєвим, який характеризує його як сукупність “...об'єктивних і
суб'єктивних процесів, їх
рушійних науково-технічних,
соціальних та ідеологічних факторів. Це
– реальність, яка відображає і
соціально-економічні зрушення світового
масштабу, і політичні
ціленастанови держав і громадських сил в умовах зрушень які відбуваються у
світі, і певне світорозуміння,
ціннісні орієнтації, породжені
цими зрушеннями, так і ті, що мають свої самодостатні витоки і мотиви,
формуючи суспільну свідомість і суспільну психологію” [4; С.35].
Саме в
останній чверті ХХ ст. в процесі науково-технічної революції
через інтенсивну індустріалізацію та
урбанізацію господарські навантаження на планеті різко стали перевищувати
здатність екологічних систем до самоочищення та відновлення. Основними
джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії, усі промислові об`єкти, екстенсивне
сільськогосподарське виробництво,
військова промисловість і військові
об`єкти, всі види транспорту. Вони
забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями,
шумами, вібраціями, надмірним теплом.
Проявом
екологічної кризи є: кількісне та якісне виснаження природних ресурсів,
зменшення площі лісів та сільськогосподарських угідь, запасів прісної води,
забруднення океанів, розширення зони пустель; інтенсифікація природних
катаклізмів, стихійних лих та катастроф; глобальна зміна клімату,
хімічне та радіаційне забруднення атмосфери, руйнування озонового шару,
виникнення парникового ефекту;
незворотні втрати у генофонді планети у зв’язку із зникненням багатьох видів тварин і рослин тощо;
зростання генетичних загроз людській популяції у результаті збільшення кількості
радіоактивних відходів, формування збудників нових хвороб.
Екологічні
проблеми породжені неузгодженістю економічної, демографічної та
природно-ресурсної сторін процесу економічного
розвитку, які формуються на національному рівні з наступним розвитком
цих тенденцій у глобальному масштабі [8; С.41].
В основі глобалізації
лежить розвиток світових ринків товарів,
послуг, праці та капіталу [9; С.13].
Іншими словами, економічна глобалізація полягає у глобалізації ринків та збільшенні організаційних
структур економіки.
Сьогодні розвиток
національних економік, забезпечення найсприятливіших умов для розвитку держави
неможливі без співробітництва з міжнародними об’єднаннями, такими як СОТ, МВФ,
Світовий банк та ін., адже вказані організації займаються питаннями регулювання фінансових
ринків, удосконалення національних
економічних політик, встановленням торгових тарифів. Під впливом
глобалізаційних процесів відбувається перебудова економічних відносин. У результаті та під впливом інтеграційних процесів
різного характеру і масштабу відбувається
формування «геоекономіки» [8, С.73].
З метою
протидії поведінці розвинутих
країн та ТНК
у економічно відсталих
країнах звертаються до політики
протекціонізму. Нині з’явився термін “екологічний протекціонізм” [5; С.615]. Екологічний
протекціонізм – це політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продаж і використання
екологічно небезпечної продукції та ввезення в країну технологій і
товарів, які завдають
шкоди навколишньому середовищу
і становлять загрозу
здоров’ю населення.
Вирішити національні
екологічні проблеми не
можна лише силами
однієї країни, або
за рахунок інших
країн. Природне довкілля
не визнає державних
кордонів, екологічні прорахунки та недоопрацювання в
певному місці насправді завдають
шкоди іншим державам і негативно впливають на глобальну економіку
[6; С.82].
Екологічна
економіка означає запровадження нового підходу, за якого всі країни прагнули б
розвитку, який би об’єднував інтереси виробництва з інтересами збереження й
підвищення значення еколого-ресурсної бази і забезпечував високий життєвий
рівень для всього людства [7].
Висновки. Сутністю глобалізації як процесу, який характеризує
сучасний етап розвитку людства, є формування спільного світового економічного,
політичного та культурного простору, який функціонує на основі універсальних
загальновизнаних правових цінностей
та принципів.
Глобальні
проблеми сучасності є породження передусім суперечностей суспільного розвитку,
а саме масштабів впливу діяльності людини на
навколишню дійсність та нерівності соціально-економічного,
науково-технічного розвитку країн і
регіонів. Вони є комплексними та
всеосяжними, взаємопов’язані з регіональними та національно-державними
проблемами. Тому ефективна стратегія розв’язання глобальних проблем виводить
суспільства на нові рубежі розвитку, а саме на рівень усвідомлення необхідності
об’єднання зусиль усіх народів та держав для подолання глобальних проблем.
Література:
1. Пискулова
Н.А. Экология и глобализация: монография / - М.: МГИМО-Университет, 2010. – 188 с.
2. Бек У. Что такое глобализация? – М., 2001. – 371 с.
3. Козлітін В.Д. Глобалізація: дискусії про сутність,
причини та перспективи світових глобалізаційних процесів наприкінці XX на
початку XXI ст. // Збірник наукових праць. - Харків: Майдан, 2004.-Вип. 16. -
С.27-33.
4. Дилеммы глобализации. Социумы и цивилизации: иллюзии и
риски/ Отв. ред. Т.Т.Тимофеев. – М., 2002. – 219 с.
5. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. – 6-е вид.,
перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2007. – 645 с.
6. Туниця
Т.Ю. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст. – К.: Знання, 2006. – 82 с.
8. Кравчук М.
Глобалізація вимагає не орієнтуватись на поточні вигоди / М. Кравчук // Віче. – 2003. – № 11.
– C. 73–76.
9. Лукашевич
В. М. Глобалистика / В. М. Лукашевич. – Львов : Новий світ-2000, 2004.
– 392 с.
10. Чешков М.
Глобализация: сущность и перспективы. – 2009. – 423 с.
11. Конституційно-правові
форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї
річниці незалежності в Україні/ за ред.. В.Ф. Погорілка. – К.: Ін-т держави і
права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 356с.
12.
Рукавишников В.О. Политические культуры
и социальные изменения. Международные сравнения / В.О. Рукавишников,Л. Халман, П.
Естер. – М. : Совпадение,2008. – 368 с.
13. Friedman.
Th. Undestandinj Globalization // The Lexus and The Olive Tree. N. Y., 2000. –
P. 9.