Традиційні підходи оцінки вартості банківських установ, їх суть та складові.

Сучасні тенденції розвитку банківської системи України обумовлюють підвищення уваги до оцінки вартісних характеристик провадження банківської діяльності. У процесі оцінки виникає необхідність урахування не тільки сукупності матеріальних активів банку, а й цілого ряду інших складових його діяльності: клієнтської бази, іміджу, нематеріальних активів, ділової репутації тощо, що в комплексі формує специфічний об’єкт оцінки. Важливою складовою загальної проблеми оцінки вартості банківських установ є формування системи оцінки, що дасть можливість виділити основні елементи, підсистеми та зв’язки між ними.

На сьогоднішній день велика кількість банків в Україні виставлені на продаж, серед них є і середні й великі, але більша частина – дрібні кредитні установи. За даних умов актуальність оцінки вартості банківських установ зростає як ніколи. Досвід розвитку банківських систем в країнах з ринковою економікою свідчить, що в перспективі вартість банку буде мати вирішальне значення не лише тоді, коли вони стають потенційними чи реальними об’єктами ринкових процесів і угод, а і під час управління ними.

Основні проблеми щодо визначення вартості банківських установ та їх складових, системи представлення оцінки розглядалися та визначалися у працях як вітчизняних так і закордонних науковців. Та саме питання вартості банківських установ у вітчизняній літературі приділено, на жаль, дуже мало уваги, ці проблеми розглядають в основному зарубіжні автори, такі як Т.Коупленд , Дж. Мурін і ін.. Серед вітчизняних авторів слід зазначити роботи З. Васильченко, С. Науменкової, І. Івасива , І. Никонової , А.Грязнової, М. Федотової , А. Седіна .

Метою статті є адаптація підходів оцінки вартості банку до теперішнього стану економіки в Україні.

Стрімкий розвиток банківського сектору України сприяє покращенню оцінки вартості банківських установ, що досить пильно розглядається українськими науковцями. Основою для такого розвитку є укрупнення, що найчастіше відбувається шляхом злиття чи поглинання.

На думку експертів, переважають угоди з консолідації українських банків. Менш стійкі фінансові заклади зливаються із сильними гравцями, що допомагає уникнути державного втручання у вигляді тимчасової адміністрації НБУ й подальшої рекапіталізації з боку держави[2].

Згідно до Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» в українській практиці законодавчо закріплена обов’язковість застосування витратного, порівняльного, доходного та системного підходів до оцінки вартості будь-якого об’єкту [2]. Розглянемо можливості використання кожного підходу на сучасному етапі розвитку банківської системи України.

Витратний підхід, який являє собою сукупність методів визначення вартості об’єкта з врахуванням витрат на його відновлення й обумовлений відмінністю результатів балансової та ринкової оцінки активів і пасивів банку. Витратний підхід може реалізовуватись на практиці з використанням двох методів оцінки: методу чистих активів і методу ліквідаційної вартості.

Суть витратного підходу полягає в тому, що банк розглядається як майновий комплекс, який використовується для здійснення банківської діяльності. В ході його застосування вартість визначається шляхом переоцінки ресурсів, що були витрачені на створення банку, тобто оцінюється з позиції понесених втрат [1]. Для розрахунків використовуються дані балансу банку на дату оцінки.

В умовах перехідної економіки витратний підхід є найбільш актуальним. Це обумовлено наявністю, як правило, достовірної інформації для розрахунків, а також використанням традиційних для вітчизняної економіки витратних методів до оцінки вартості бізнесу. З іншого боку, в той час коли розвиток банківської сфери України набирає обертів, вважається некоректним використовувати методи оцінки, що базуються на ретроспективних даних і не враховують перспективи розвитку — майбутній прибуток.

Основною умовою застосування порівняльного підходу при оцінці банку є наявність активного фондового ринку, оскільки цей підхід полягає в використанні даних про фактично здійснені угоди з акціями аналогічних банків.

Крім того, застосування порівняльного підходу можливе лише при наявності доступної різносторонньої фінансової інформації не лише по банку, що оцінюється, але і по банкам-аналогам, що відібрані оцінщиком в процесі аналізу. Інформація про угоди між банками в Україні, що може бути використана за базу порівняння, часто недоступна. Реальна ціна та умови проведення угод часто відомі лише інсайдерам. Застосовувати в якості аналогів американські банки чи банки країн Центральної та Східної Європи неможна у зв’язку з відмінністю макроекономічних показників і специфікою банківських систем цих держав.

Оцінка банку з використанням доходного підходу – це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть в результаті діяльності банку і (можливого) подальшого його продажу. Таким чином, оцінка з позиції доходного підходу багато в чому залежить від того, які перспективи оцінюваного банку.

Приведення майбутніх доходів до поточної вартості на дату оцінки базується на концепції зміни вартості грошей в часі, згідно якої дохід, отриманий в поточний момент часу, має більшу цінність, чим такий же дохід, що буде отриманий в майбутньому.

Однією з основних проблем, що виникає при використанні доходного підходу, є прогноз майбутніх доходів. Для розрахунку величини вартості банку в межах цього підходу дуже важливим є отримання достатньо точних даних щодо майбутніх доходів банку, а це породжує певні складності. Більшість практикуючих фахівців з оцінки, зокрема, в США, давно не використовують цей метод для визначення вартості банків.

Ще одним з підходів є системний, який являється таким напрямком методологічного дослідження, при якому об’єкт дослідження розглядається як цілісна множина елементів у сукупності відносин і взаємозв’язків [3]. Системний підхід дає можливість дослідити будь-який вид діяльності, базуючись на закономірностях та взаємозв’язках його елементів, що в результаті створює можливість для їх більш ефективного використання. Таким чином, системний підхід ми розглядаємо як більш глибокий спосіб пізнання у порівнянні із просто предметним.

Згідно з визначенням системного підходу, сукупність прийомів дослідження підпорядковується таким основним принципам:

- цілісність (розгляд системи одночасно як єдиного цілого і як підсистеми для вищих рівнів);

- ієрархічність побудови (наявність багатьох елементів (не менше двох), що мають ієрархічне підпорядкування – елементи нижчого рівня підпорядковуються елементам вищого рівня);

- структуризація (зв’язки елементів системи відображаються через певну структуру, що дає можливість аналізувати як самі елементи, так і зв’язки, що розглядаються в рамках цієї структури);

- множинність (використання багатьох моделей, в тому числі кібернетичних, економічних, математичних, для опису окремих елементів, а також системи в цілому).

Системному підходу властива наявність елементів, поєднаних зв’язками різних рівнів; вихід (кінцева ціль); вхід (ресурси); зв’язок із зовнішнім середовищем та зворотній зв’язок. Такий науковий підхід об’єднує в собі положення теорії пізнання та діалектики в дослідженні процесів та явищ.

Для кожного окремого випадку визначення вартості банківської установи існує лише один найбільш обґрунтований з наукової точки зору метод виконання цієї роботи. Рекомендації усереднювати чи зважувати оцінки вартості банку, отримані різними методами, порушують адекватність оціночної діяльності, тим паче, що значення коефіцієнтів зважування не мають наукового пояснення.

Характеристика підходів, що використовуються при оцінці вартості банку дозволила розглянути їх з точки зору можливості застосування в соціально-економічних умовах України. В якості найбільш прийнятного підходу, який можна взяти за базу для подальших досліджень, запропоновано доходний підхід. Його використання дозволяє найбільш повно врахувати цільові установки діяльності банків та особливості банківської системи України.

Національні нормативно-правові акти з оцінки певною мірою є аналогами міжнародних стандартів, проте більшою мірою враховують внутрішні умови функціонування в країні та особливості її законодавчої бази. Це обумовлює наявність розбіжностей між національними та міжнародними стандартами, в яких одне те саме явище буде розкриватися по-різному.

Будь-яка діяльність провадиться за допомогою певних інструментів та технічних засобів. Оціночна діяльність не є винятком. Безумовно, оціночна діяльність не пов’язана із значним фізичним навантаженням, а характеризується інтелектуальною роботою, проте належне матеріально-технічне забезпечення є також вкрай важливим. У даному випадку на перший план виходить забезпечення обчислювальними пристроями, за допомогою яких відбувається аналіз великої кількості факторів.

Нормативно-правове забезпечення процесу регулює вимоги до якості всіх інших елементів, які забезпечують процес оцінки. Висуваються вимоги до належного інформаційного забезпечення, створення умов для проведення оцінки, висуваються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня оцінників, регулюються основні методи оцінки вартості банків.

Отже, одним із факторів обчислення є інформація, яка має велику цінність, тому однією з найголовніших задач є одержання максимально повного та розширеного інформаційного забезпечення про стан об’єкта оцінки. Наявна на момент проведення оцінки інформація формує весь процес визначення вартості , адже від даних того чи іншого роду буде залежати значною мірою не лише сам процес оцінки, а й інтерпретація результатів його проведення. Зовнішніми постачальниками інформації по відношенню до процесу оцінки є різні компанії та агенції, які формують дані про об’єкт оцінки (рейтинги, відгуки, аналітичні матеріали тощо).

Внутрішні постачальники відрізняються від зовнішніх тим, що їх інформація розкриває сутність бізнесу через: звіти, різноманітні внутрішні аналізи, нормативні документи, що регулюють внутрішній розпорядок функціонування бізнесу тощо. Дана інформація є дуже цінною для оцінки банку, проте надмірне її розкриття може лишити конкурентних переваг. Виходячи з цього, внутрішні постачальники, як правило не дуже радо її розкривають, адже в більшості випадків їх благополуччя залежить від ефективного функціонування бізнесу.

Важливою проблемою також виступає кадрове забезпечення процесу оцінки. У даному випадку на перший план виходить уміння обробляти інформацію та застосовувати такі аналітичні методи, які максимально точно відповідають меті оцінці і враховують найширше коло факторів, що формують вартість у даному випадку.

Отже, розглянувши існуючі підходи до оцінки вартості банківської установи можна зробити висновки, що деякі аспекти цих підходів не завжди враховують особливості банківської діяльності, що обумовлює необхідність корегування цих аспектів в оцінці вартості банківських установ, адже при значному різноманітті методів, що входять до даних підходів, лише обмежена їх кількість відповідає завданню оцінки вартості банків сої установи.

Оцінка вартості банківського бізнесу, проведена за замовленням власників, буде в більшості випадків характеризуватися метою визначення ефективності власних інвестицій, темпів приросту результатів. В той час як керівництво банку буде розглядати результат оцінки як інтегральний показник, що свідчить про ефективність задоволення потреб споживачів та правильність обраної стратегії поведінки на ринку.

Таких користувачів даними, як банки, буде також цікавити інформація про ефективність функціонування їх партнера, проте вже з іншого боку – обрання стратегії боротьби за споживача або навіть розгляд можливості злиття. Страхові компанії можуть розглядати вартість бізнесу і як базу для визначення суми страхових виплат, і як індикатор проблем бізнесу, в той час як інші учасники ринку фінансових послуг будуть розглядати дану величину як дані для розроблення власної стратегії функціонування та визначення надійності банку в ролі партнера у її реалізації.

Погляди інвесторів на результати оцінки банківського бізнесу будуть подібні до власників бізнесу, проте відрізнятися в тому напрямку, що спрямовані не лише на аналіз ефективності власних інвестицій у даний бізнес, а більшою мірою – визначення можливості участі у ньому. В даній ситуації на допомогу інвесторам мають прийти експерти, які визначають вартість бізнесу з метою її продажу, тобто в даному випадку результат оцінки стає товаром. Хоча в даному випадку кінцева мета і відрізняється від більшості цілей оцінки контрагентів, в той же час вона має характеризуватися високою точністю, адже у протилежному випадку даний експерт може втратити своїх клієнтів.

Хоча більшість контрагентів і є приватними особами, виключати органи держаної влади із цього переліку не варто. Зрозуміло, що оцінка вартості бізнесу в даному випадку буде істотно відрізнятися від інших, проте різниця буде і не такою значною.

Приватизація та націоналізація є яскравими прикладами потреби держави в оцінці вартості банківського бізнесу, засади проведення якої можуть повною мірою ґрунтуватися на ринкових засадах.

Список використаної літератури:

1. Григорьев, В.В. Оценка предприятия: теория и практика [Текст] / В.В. Григорьев. — М.: ИНФРА, 1997. — 318 с.

2. Стратегия бизнеса [Текст] : аналитический справочник / под общ. ред. академика РАЕН, д.э.н. Г.Б. Клейнера. — М. : «КОНСЭКО», 1998.

3. Системный поход [Электронный ресурс]. – Режим доступу //http://ru.wikipedia.org.

4. Базарний, Д.В. Управління економічною вартістю як механізм забезпечення стабільної діяльності банківської установи / Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. – Вип. 30. – с. 28-35.

5. Васильченко, З.М. Оцінювання вартості банківського бізнесу як об’єктивна передумова здійснення угод злиття та поглинання в банківському секторі / Вісник Академії праці і соціальних відносин: Наук.-пр. зб. – Київ: АПСВ, 2009. – Вип.2. – С. 65-69.

6. Дохідність ОВДП на первинному ринку. Національний Банк України [Електронний ресурс]. – режим доступу. URL: http://bank.gov.ua/Statist/sfs.htm.

7. Коупленд, Т., Коллер Т., Мурин Дж. Стоимость компаний: оценка и управление. М.: Олимп-Бизнес, 2005 - 569 стр.