Чорний А.В. Чорна Н.В.

Науковий керівник: Петрук О.Ф.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Світовий досвід формування доходів муніципальних органів влади

У сучасних умовах існує нагальна потреба у реформуванні або створенні нової, більш ефективної системи фінансування місцевого самоврядування в Україні, вдосконаленні механізму наповнення місцевих бюджетів. Важливого теоретичного та практичного значення набувають питання вивчення зарубіжного досвіду фінансування місцевого самоврядування. Водночас зауважимо, що зарубіжний досвід не є догмою, але окремі його фрагменти безцінні тим, що наочно підтверджують проведення розумної фінансової політики на місцевому рівні. Детальне вивчення особливостей фінансування місцевого самоврядування у зарубіжних країнах дозволить виділити характерні риси цього процесу та запобігти поширенню негативних явищ у нашій державі і вказати на позитивний досвід, який може бути використаний при проведенні політики децентралізації державних фінансів в Україні.

У сучасних наукових дослідженнях вітчизняних учених приділяється увага лише окремим аспектам фінансового забезпечення місцевого самоврядування. О.Д. Василик висвітлював ці питання в теорії фінансів. О.Д. Данілов, В.В. Зайчикова, В.І. Кравченко, О.О. Сунцова описують теоретичні засади організації фінансового забезпечення місцевого самоврядування в контексті теорії місцевих фінансів та міжбюджетних відносин. Але, незважаючи на це, науковці, як представники фінансової науки, так і юристи-фінансисти, окремо не виділяли положення, які варто запозичити із зарубіжного досвіду для вдосконалення фінансування місцевого самоврядування в Україні.

Метою є характеристика досвіду фінансування місцевого самоврядування зарубіжних країн, детальний аналіз якого дозволить запозичити та використати

позитивні риси у вітчизняній практиці.

Регіональні можливості фінансового регулювання територіального розвитку залежать, перш за все, не від того, який, наприклад, перелік місцевих податків, а від соціально-економічного стану кожної держави і характеру тих змін, які в ній відбуваються. Важливим чинником ефективного фінансового регулювання територіального розвитку - при інших рівних умовах - є ступінь відповідності механізмів цього регулювання.

Місцеві бюджетно-фінансові системи утворюють нижній рівень організаційної системи економічних відносин, які складаються на рівні всієї держави. Вони існують у «прив’язці» до територій адміністративних одиниць, які переважно мають органи самоврядування.

У Великобританії такі системи є в округах, графствах і містах; у Німеччині - в громадах і містах; у Франції - в департаментах і комунах; в Японії - у префектурах, районах, містах; у Бельгії та Італії - у провінціях, комунах; у США - в графствах, муніципалітетах, тауншипах (township), спеціальних округах тощо [4, с. 62].

Зарубіжний досвід переконує, що однією з фундаментальних умов ефективного функціонування місцевого самоврядування є як повноцінне ресурсне забезпечення, так і достатність - гарантія самостійності та незалежності. Наявність фінансово-економічної бази дозволяє органам місцевого самоврядування вирішувати найважливіше завдання - задоволення життєво важливих потреб населення відповідної місцевості.

Місцевому самоврядуванню незалежно від моделі його організації надаються гарантії правового захисту і фінансової підтримки. Наприклад, Основний закон Федеративної республіки Німеччини досить жорстко формулює ці принципи: громадам повинно бути надане право регулювати в межах закону під свою відповідальність усі справи місцевої громади. Союзи громад також користуються правом самоврядування в межах їх законної компетенції на підставі законів. Основний Закон містить положення, згідно з яким законодавство навіть у стані оборони повинно забезпечувати «життєдіяльність громад і союзів громад, і перш за все у фінансовому відношенні» [2, с. 48].

Усі демократичні суспільства змушені знайти баланс між вимогами неухильної реалізації національної політики і необхідністю надання широкої самостійності місцевим органам влади. Центральний уряд намагається забезпечити загальний рівень комунальних послуг по всій країні. Водночас, місцеві органи влади спрямовують свою діяльність на підкреслення особливостей своїх територій, що пов’язані з соціально-економічними, культурними, географічними, демографічними та іншими чинниками. А відповідно і вимагають адекватного фінансування.

Більшість органів місцевого самоврядування у Західній Європі є автономними і незалежними суб’єктами права. Тому самостійно вирішують питання фінансового забезпечення і мають для цього відповідні фінансові ресурси та інші можливості.

Розподіл функцій між національними і субнаціональними органами влади і управління, а також органами місцевого самоврядування суттєво відрізняється. До того ж, у багатьох країнах окремі послуги, наприклад, енерго-, тепло-, водопостачання, каналізація та громадський транспорт більше не є турботою органів влади, а повністю передані приватним компаніям. І, нарешті, місцеві органи влади Західної Європи дедалі більше починають розглядати себе в якості моніторингових служб, які слідкують за тим, щоб потреби місцевого населення задовольняла низка організацій державного чи приватного сектора, а у деяких випадках і приватні підприємці. Застосування цього принципу «передачі повноважень» дозволяє органам влади максимально використовувати вигоди ринкової економіки (щодо витрат і якості).

Основою фінансової автономії муніципалітетів є місцевий бюджет. Місцеві бюджети широко використовуються для впливу на економіку, для регулювання господарських процесів, розвитку культури і освіти, подолання соціальних конфліктів, працевлаштування населення. Доходи місцевих бюджетів зазвичай складаються з чотирьох частин: податків, неподаткових надходжень, субсидій і дотацій з центрального бюджету та запозичень.

До джерел доходів місцевих бюджетів у Західній Європі належать місцеві доходи, інші бюджетні доходи і надходження у вигляді урядових субсидій. У деяких країнах з федеральним устроєм, наприклад, Німеччині й Австрії, практикуються також різноманітні схеми дольового розподілу податків між центральним урядом і місцевими органами влади.

Одним із найважливіших джерел доходів місцевих бюджетів є податки. Рівень доходів від оподаткування достатньо коливається. В Італії, Ірландії та Нідерландах він найнижчий і складає менше 10% ресурсів місцевих бюджетів. Інша ситуація в Бельгії, Великобританії, Данії, Німеччині, Франції, де доходи від місцевих податків перевищують 20% бюджетних доходів. Найвищі показники по статистиці у Данії: податкова стаття доходів у місцеві бюджети у цій країні перевищує 40%. Система місцевого оподаткування країн Заходу достатньо різноманітна. У Японії налічується близько 30 місцевих податків, в Італії - більше 30, у Франції - більше 50, у Бельгії - близько 100, а в Англії їх лише два [4, с. 64].

Важливим джерелом фінансування місцевих бюджетів більшості країн є державні субсидії і дотації. Наприклад, в Італії за рахунок перерозподілу коштів з державного бюджету комуни отримують близько 80% своїх доходів. У Нідерландах місцеві бюджети на 80% формуються за рахунок державних трансфертів. У Бельгії та Великобританії на державні субсидії припадає близько 60% бюджетних доходів, у Німеччині і Данії - близько 45%, в Японії - 40%, у Франції - більше 30%, у США - 25% [1, с. 228].

Можна виділити декілька причин через які органи місцевого самоврядування одержують державні субсидії: визнання певного сектору загальнонаціональним і відповідно допомога органам місцевого самоврядування у наданні послуг; зменшення тиску місцевого оподаткування шляхом передачі частини доходів національного бюджету на місця; вирівнювання ресурсів територій, шляхом виділення субсидій з урахуванням місцевої податкової бази окремих місцевих утворень.

Ще однією формою державного трансферту на користь муніципальних органів є перерозподіл податкових надходжень. У країнах з федеральним устроєм, наприклад Австрії та Німеччині, між центральним урядом і органами місцевого самоврядування існує домовленість про те, що останні одержують визначену частку податків [3, с. 312].

Оскільки органам місцевого самоврядування в усіх країнах Західної Європи бракує фінансових ресурсів, необхідних для розв’язання таких гострих проблем, як розвиток і оновлення інфраструктури, послаблення негативних соціальних наслідків економічних перетворень, задоволення потреб населення, а також розв’язання проблем, пов’язаних зі змінами демографічної ситуації, ще одним джерелом місцевих доходів є запозичення,. Водночас зі зростанням потреб у фінансових ресурсах органи місцевого самоврядування усвідомлюють необхідність обмеження державних доходів з метою скорочення бюджетного дефіциту у вигляді частки валового внутрішнього продукту.

Оскільки видатки на місцевому рівні складають значну частку загальнодержавних видатків (зазвичай від 20 до 30%), центральні уряди змушені встановлювати жорсткі планові показники для органів місцевого самоврядування, супроводжуючи їх скороченням субсидій, а іноді і встановленням меж місцевого оподаткування.

Однією з найважливіших проблем, що наявна у Західній Європі, останнім часом є децентралізація, в основі якої лежить популярний принцип субсидіарності. Цей принцип активно пропагує Європейський Союз. У найпростішому вигляді субсидіарність - це принцип, згідно з яким кожен рівень управління несе певну відповідальність. Так, якщо певну роботу можуть ефективно виконувати на нижчих рівнях, то їм і треба доручати її виконання.

Зарубіжний досвід свідчить про те, що, по-перше, місцеві органи повинні мати власну фінансову базу, яка б відповідала функціям і завданням, що перед ними стоять, та право на використання її за власним розсудом, але при здійсненні контролю за цим процесом; по-друге, виділення субсидій нижчестоящим бюджетам є вимушеним заходом, від якого з часом треба відмовитися; по-третє, метод дотацій зменшує зацікавленість муніципалітетів у поповненні доходів бюджету, ставить їх в економічну залежність від центру, отже, він може мати місце лише у виняткових випадках.

Отже, досвід зарубіжних країн, свідчить про те, що не у всіх державах органи місцевого самоврядування мають бажану фінансову самостійність. Але враховуючи положення нормативно-правових актів, які мають міжнародне визнання, держави намагаються створити належні фінансові умови для їх функціонування.

При вдосконаленні механізму фінансування місцевого самоврядування в Україні варто використовувати позитивні досягнення зарубіжних країн, що сприятиме скороченню матеріальних затрат при реформуванні місцевого самоврядування, розвитку нових форм його фінансування.

Використана література:

1. Черновська М.М. Принципи формування доходів місцевих бюджетів / М.М. Черновська // Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. -2010.-№ 2.-С. 227-229.

2. Панасюк, Л.В. Удосконалення механізму формування фінансових ресурсів місцевих органів влади з урахуванням світового досвіду / Л.В. Панасюк // Економіка та держава. - 2009. - №1. - С. 46-50. - Бібліогр.: с.50.

3. Диба О.М. Механізм залучення зовнішніх ресурсів формування інветсиційного потенціалу місцевих бюджетів / О.М. Диба, В.В. Крук // Вісник ДНУЕТ ім. М. Туган-Барановського. Економічні науки. - 2010. -№ 3. - С. 306-314.

4. Дмитровська В.С. Зарубіжний досвід місцевого оподаткування [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc _Gum/Aprer/2008_4_2/50.pdf.