К.е.н, доцент Ульяницька О.В., Ванзонкіна К.А.

Донбаський державний технічний університет

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕЧУРНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ

У статті розглядається проблеми та перспективи розвитку венчурних фондів в Україні, сфера діяльності, схема устрою венчурної індустрії та досвід іноземних держав.

Ключові слова: венчурне фінансування, венчурні фонди, вексельні схеми, джерела фінансування

І Вступ. Економіка України рухається курсом динамічного розвитку і потребує науково – технічних нововведень у всіх сферах діяльності, що в свою чергу вимагає шукати значні фінансові вливання. Саме нові технології, сучасне обладнання, матеріали, новітні способи виробництва обумовлюють суттєве поліпшення якості вітчизняної продукції, підвищення її конкурентоспроможності на зовнішньому і внутрішньому ринках, збільшення обсягу виробництва при мінімальних витратах матеріальних, енергетичних і людських ресурсів.

Для багатьох українських суб’єктів господарювання проблема фінансування є найгострішою. Підприємствам найбільш доступні кредити, мікрокредитування за рахунок коштів кредитних спілок, проектне фінансування, прямі інвестиції й залучення венчурного капіталу. Досвід розвинутих країни, які використовують венчурну індустрію для створення конкурентної економіки, переконливо свідчить про значне зростання у них виробництва конкурентноспроможної продукції, прискорене використання новітніх технологій в усіх галузях промисловості, зростання зайнятості населення тощо. В Україні не дивлячись на постійне зростання кількості венчурних фондів позитивних тенденцій не спостерігається.

ІІ Постановка задачі. Метою дослідження є розкриття сутності, особливостей і значення венчурних фондів для економіки України, визначення пріоритетних напрямків, правових засад та проблем розвитку венчурного бізнесу в Україні.

ІІІ Результати. Проблема венчурного фінансування в Україні з’явилася з процесом переходу до ринкової економіки. Тому до вивчення цих питань звернулися досить недавно, з появою перших фондів на пострадянській Україні. Значний внесок до вивчення інституту венчурного інвестування вніс Н.В.Андреюк, який пов’язував розвиток венчурного бізнесу в Україні з банківськими та страховими компаніями. Такі вчені як Редіна І. та Пікуліна Н. присвятили свою монографію виявленню значення та перспектив венчурного інвестування у ринковій економіці [11]. Не зважаючи на те що більшість досліджень спрямовані на тенденції розвитку, теоретичні засади, значення для національної економіки та вивчення правових засад але такі питання як особливості функціонування венчурних фондів, організаційні аспекти, причини використання венчурної індустрії як засобу «відмивання» грошей та засоби перешкоджання цьому є недостатньо вивчені.

В Україні інноваційні процеси ще й досі не набули належного прискорення, а державна інвестиційна політика не стала в числі найбільш приоритетних напрямків економічної стратегії динамічного розвитку суспільного виробництва. Спостерігається недостатня увага засобам спрямування державної економічної політики на посилення інвестиційної діяльності та визначення шляхів її активізації в реальний сектор економіки України. Саме тому мало місце сповільнення темпів росту ВВП у 2005 році (з 6,5% в січні до 2,6% в цілому за рік) [1]. Негативна тенденція темпів росту ВВП продовжувалась і в 2010 році.

На сповільнення зростання темпів росту ВВП вплинули, перед усім, падіння інвестиційного попиту, негативні тенденції на зовнішніх ринках, які обумовили різке сповільнення темпів росту експорту, високий рівень фіскального тиску на бізнес, активне витискання українських товаровиробників з внутрішніх ринків за рахунок лібералізації імпорту. Також негативно вплинула на інноваційні процеси в економіці політична нестабільність в Україні.

У керівників багатьох компаній і починаючих підприємців однією із серйозніших проблем є брак коштів для реалізації інноваційних проектів або розвитку бізнесу. На ринку існують різні джерела фінансування, однак не всі засоби залучення коштів можна використовувати через специфіку підприємства, період часу його функціонування на ринку, кількості необхідних ресурсів, а також не всі варіанти фінансування будуть прийнятними для компанії.

Виходячи з перерахованих факторів, найбільш розповсюдженим є варіант фінансування бізнесу за рахунок банківського кредиту, яким можуть скористатися як великі компанії, так і малі фірми. Це один з доступніших способів залучення коштів ще й з погляду організації процесу, витрат часу й ресурсів: банки зазвичай вимагають стандартний пакет документів. Однак для залучення банківського кредиту існує необхідність застави, вартість якої, в більшості випадків, повинна у два рази перевищувати суму кредиту. У банку пропонують кредити під завищені відсоткові ставки, з метою страхування від ризику невиплат кредиту підприємцями - до 38,5 % і обмежений строк виплати, а також сума кредиту обмежена приблизно до 250000 дол. США [11].

Банківське кредитування найбільш вигідне для торговельних підприємств і великих фірм, які часто користуються кредитами для поповнення оборотних коштів. Банки вірогідніше усього видадуть кредити компаніям, які відповідають наступним вимогам:

- рентабельність компанії вище средньогалузевого показника;

- бізнес існує певний час і має кредитну історію;

- у компанії немає інших заборгованостей перед банками або вона готова фінансувати непогашену частину цих заборгованостей;

- боргові зобов'язання з урахуванням нового кредиту не перевищують 60% сукупного капіталу підприємства;

- у компанії відсутня висока сезонність продажів (це важливо для нормального погашення відсотків і основної суми боргу) [6, с.20].

Венчурні фонди заробляють на фінансуванні високотехнологічних і наукомістких проектів. Венчурних інвесторів приваблюють нові комерційно вигідні розробки продуктів і послуг, інновації, які можна капіталізувати. Вони інвестують в акціонерний капітал компаній на початковому етапі, іноді ще на стадії розробки нового продукту, розраховуючи на вихід товару (послуги) на ринок протягом 3–5 років. Після цього, як правило, вони виходять з бізнесу, продаючи розробки стратегічним і фінансовим інвесторам.

В опрацьованих джерелах досить розгорнуто подано матеріал щодо визначення венчурного бізнесу та тонкощах його функціонування. Існує багато визначень «венчурне фінансування», але найбільш розповсюдженим є наступне – це фінансування приватним підприємницьким капіталом проекту, вдала реалізація якого не гарантована.

Поняття «венчур» (venture) в перекладі з англійської означає «ризик», «ризиковий початок», «ризикове підприємство».

Історично так склалось, що найбільш цікавими об’єктами для вкладення венчурного капіталу були інвестиційні компанії, орієнтовані на розробку та вихід на ринок наукомісткої продукції на базі високих технологій, тому часто венчурне фінансування пов’язується з прямими інвестиціями в компанії технологічного сектору [1].

Венчурні фонди навряд чи буде фінансувати проект, запланована віддача від якого менше 40% річних. І хоча є венчурні фонди, які готові інвестувати малі суми, багато з них все ж таки не займаються проектами, які потребують менше одного мільйона доларів США.

На сучасному етапі венчур у розвинених країнах – це багатомільярдна індустрія, що забезпечила «потокове виробництво» інноваційних компаній, у тому числі й такому класі, як Intel, Microsoft, Silicon Graphics, Google mail.ru,і російські Yandex, Ozon, Rambler [8].

В Українському законодавстві венчурний фонд – це інвестиційний фонд закритого типу (пайовий або корпоративний), структура активів якого не обкладається значними обмеженнями (як у випадку диверсифікованого фонду), та вкладниками якого можуть бути лише юридичні особи. Активами фонду керує компанія по управлінню активами (КУА), відповідальне зберігання активів забезпечує компанія-зберігатель. Встановити однозначне число фондів важко, тому що українське законодавство відносно венчурних фондів з’явилося нещодавно, та як і більшість законодавчих актів є недосконалим та неоднозначним. Спостерігачі часто висловлюють думку, що українські венчурні фонди – це далеко не те саме що й фонди приватного капіталу на Заході, що їх мета полягає не в фінансуванні ростучого бізнесу, а реалізація тих чи інших схем управління власністю та використання податкових переваг, якими володіє фонд (інвестиційні фонди не виплачують податок на прибуток) [2].

Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року, який започаткував утворення абсолютно нових для перехідної економіки України інститутів фінансового ринку, після першого читання не передбачав венчурних фондів. Ідея поєднати можливість управління класичними взаємними (в Україні - корпоративними) фондами та юніттрастами (в Україні - пайовими фондами) з управлінням венчурним фондами народилась під час підготовки закону до другого читання і виявилась плідною, оскільки відповідала специфічній задачі оптимізації фінансових потоків, легалізації та ефективному використанню вивезених за кордон коштів за рахунок створення відповідного податкового середовища.

До появи вказаного закону в країні з середини 1990-х років існували інвестиційні і взаємні фонди, які створювалися спеціально в цілях забезпечення процесів масової приватизації. Серед них можна назвати 1.Western NIS Enterprise Fund (150 млн. дол., виділених урядом США для освоєння в харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України); 2.Sigma Blayzer (капітал - 100 млн. дол.); 3.фонд прямих інвестицій «Україна» (капітал - 22,5 млн. дол., більша частина якого була внесена ЄБРР, МФК, Greditanstalt Investment Bank AG, Соmmercial Саріtal, Банком Бостона і приватними інвесторами).

Особливості економічного розвитку провідних країн світу призвели до того, що в останні 10 років майже половина реалізованих у промисловій сфері інновацій забезпечувалася малим бізнесом, який намагається завоювати свою ринкову нішу шляхом створення нового виробу з розширеними можливостями використання.Результати досліджень американських фахівців показують, що на першій стадії інноваційного процесу, коли проробляється науково-технічна ідея, відсіюються понад 80% науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. З усіх  науково-дослідних проектів, що розробляються промисловими фірмами, 70 % не дають позитивного комерційного результату і тільки 20 % нових виробів є конкурентоспроможними і не знімаються з виробництва. Імовірність отримання позитивного результату на стадії фундаментальних досліджень становить 5-10 %, на етапі прикладних досліджень – 85-90 %, а на етапі розробки – 95-97 %. Наведені дані вказують на доцільність упровадження венчурного підприємництва, що може значно зменшити витрати на створення інноваційного продукту. Саме з цих причин американським законодавством передбачається обов’язкове залучення малих фірм до виконання усіх науково-технічних  проектів з обсягами  фінансування більше 100,0 тис. дол.[10].

Розглянемо найбільш привабливі галузі економіки щодо іноземномного досвіду на рис.1.

Ключовими учасниками інвестиційного процесу є: (1)інвестори, які прагнуть отримати високого прибутку; (2) підприємці, яким потрібен капітал; (3) інвестиційні банки, які організовують продаж компаній; (4) венчурні фонди, які заробляють гроші на посередництві між перерахованими зацікавленими сторонами [2].

У порівнянні з іншими сегментами ринку колективного інвестування, фонди венчурного типу зовсім не постраждали від кризи. Якщо на кінець 2007 року їх сумарні активи складали 36 млрд.грн., то на середину 2010 року вони сягали 88,8 млрд.грн. Кількість фондів нестримно росте, якщо у 2007 році їх було близько 650, то станом на 2010 рік їх стало вже 787 [5].

Основна схема дії венчурного фонду полягає у скуповуванні відносно дешевих акцій підприємств, при цьому акції придбаються шляхом приватної скупівлі, через деякий час венчурні фонди продають акції які значно виросли стратегічному інвестору, та розподіляють дохід між учасниками фонду.

Розглянувши більш детально функціонування венчурних фондів України, можна побачити, що 70% їх вкладень це будівництво. Завдяки податковим льготам якими користуються венчурні фонди, будівники та інвестори моють змогу зменшити витрати. Враховуючи той факт, що держава не обмежує венчурні фонди ні за кількістю учасників, ні за інструментами вкладень, венчурні фонди добре підходять у будівництві - вони позбавляють необхідності будівника платити податок, що збільшує рентабельність його роботи.

Світовий досвід венчурної діяльності свідчить про доцільність вибору і використання форм і механізмів підтримки та стимулювання інноваційного процесу залежно від рівня й особливостей економічного розвитку країни і венчурного підприємництва. Потрібно всіляко розширювати методи опосередкованого впливу, зокрема через оподаткування, кредитування, митні тарифи, цінову політику , у тому числі виключення з доходів підприємств, які підлягають оподаткуванню, затрат на проведення НДДКР; списання затрат на проведення НДДКР на собівартість продукції; виключення з оподаткування коштів підприємств, що направляються на створення ризикових фондів; проведення прискореної амортизації та ін.

Перевага такої схеми підтримки венчурних підприємств є в тому, що вона базується на відрахуваннях від можливих податкових надходжень і не пов’язана з прямими витратами державного бюджету.

Необхідно також мінімізувати можливості адміністративного тиску на венчурний бізнес, що перешкоджає надходженню іноземних інвестицій; звільнити інвестора від подвійного оподаткування й забезпечити більш привабливі, ніж у інших країн світу, умови інвестування. [10].

На основі опублікованих Кристофером Стренером даних у виданні «Forbes» зобразимо рис.1 [7].

Рис.1 Розподіл інвестиційної привабливості економіки, іноземний досвід.

Серед нових проектів, до яких можуть бути застосовані схеми з використанням венчурних фондів,для України, експерти називають інвестиції до сільського господарства. Виходячи з цього, на будівному ринку, фонди можуть переключитись на нові напрямки. Найбільш логічно з них – створення більших земельних банків для подальшого перепродажу куплених гектарів [10].

Згідно українському законодавству, венчурні фонди, як і будь який інший інститут спільного інвестування звільняється від сплати податку на прибуток та ПДВ до моменту завершення своєї роботи та виплати дивідендів. Ця привілегія здатна забезпечити беззбиткове реінвестування грошей від реалізації проекту. Акумулюючи прибуток у рамках венчурного фонду, володар має змогу реінвестувати її в інші проекти без сплати податків. При цьому прибуток який створюється у фонді, є власністю власника і, відповідно, коли власник отримує дохід за рахунок активів фонду, або у вигляді дивідендів, або продажу цінних паперів фонду, то його дохід обкладається податками на загальних засадах.

Між тим, обкладення податками після завершення інвестиційних проектів набагато вигідніше ніж щорічні виплати фіскалам [9].

Рис.2 Схема устрою венчурної індустрії

Суть цієї схеми полягає у наступному: будівник формує коло інвесторів та створює з ними венчурних фонд, продавши їм свої сертифікати, потім венчурних фонд направляє отримані від продажу сертифікатів гроші будівнику. Після завершення будівельних робіт він передає готове будівництво інвесторам у якості доходу. Ті ж, у свою чергу, продають нерухомість та отримують гроші, а сам фонд продовжує функціонувати не сплачуючи податки, адже усі податки він має виплатити лише у випадку закриття.

Крім цього венчурні фонди дають можливість інвестувати кошти за кордон, реалізовувати вексельні схеми, отримувати кредити під заставу активів [6].

Висновки: Таким чином дослідивши діяльність венчурних фондів України, можна сказати що, їх необхідність полягає у розвитку національної економіки в цілому, та окремих її аспектах, але ця галузь є нерозвинутою та недосконалаю, тому щоб усунути ці проблеми треба вирішення ряду завдань, а саме:

1. Створення нової законодавчої бази, яка б могла належним чином регулювати діяльність венчурних фондів;

2. Доступ до джерел фінансування інвестицій, тобто дозволити фізичним, юридичним, та інституціональним інвесторам (інвестиційні та пенсійні фонди) інвестувати у венчурні фонди;

3. Створення можливості структурувати угоди, які б обмежували ризики. Мова йдеться про інструменти власності з властивостями опціону - конвертованих привілейованих акцій та конвертованих облігацій;

4.Розвиток ринку акцій та створення умов для ІРО (Initial public offering)

Недостатній рівень інноваційної активності промислових підприємств, а також мало чисельність малих інноваційних підприємств, створюють загрозу економічній безпеці України в умовах зростання конкуренції на світових ринках. Тому на державному рівні необхідні системні заходи щодо створення сприятливих умов, які будуть стимулювати інноваційний розвиток та економічне зростання промислового виробництва в Україні.

Література:

1. http://finans.net.ua/content/view/238/

2. http://www.masters.donntu.edu.ua/2010/iem/sharov/library/article04.htm

3. http://points.net.ua/article.php/20091126163856741

4. http://old.niss.gov.ua/Monitor/june2009/6.htm

5. Газета «Дело», «Во что инвестируют венчурные фонды» 03.11.2010

6. http://www.denga.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id

7. http://www.prostobiz.ua/finansy/investment/stati/10_samyh_perspektivnyh

8. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mre/2009_2/1.2.2.pdf

9. www.eizvestia.com

10. Розвиток венчурного підприємництва в Україні: проблеми та шляхи їх розв’язання А. Шевцов, Р. Боднарчук, О. Гриненко

11. http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/tppe/2010_23/Zb23_10.pdf