Харчук С.А.,

Вінницький інститут економіки

Тернопільського національного

економічного університету

Організаційно-економічний механізм підвищення

зайнятості населення

У сучасних умовах економічної кризи зайнятість населення набула особливого значення на державному, регіональному та місцевому рівнях.

Проблема зайнятості та працевлаштування на сьогодні є однією з актуальних. Зайнятість – це складна і досить багатогранна соціально-економічна категорія, яка відображає глобальний загальнолюдський характер і є необхідною в будь-якій галузі національного господарства умовою реалізації робочої сили. Саме через зайнятість людина отримує можливість до самовираження і на цій основі задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Вагомий внесок у розвиток теорії зайнятості населення внесли вітчизняні вчені: Д. Богиня, О. Булавка, М. Долішній, С. Злупок, Г. Купалова, Е. Лібанова, В. Онікієнко, І. Прокопа, В. Петюх, В. Сташенко, К. Якуба та ін.

Проблеми зайнятості населення вони розглядають з різних теоретично- методологічних позицій. Зокрема, В. Петюх погляди на її вирішення об’єднує наступним чином: зайнятість працездатного населення (трудових ресурсів); зайнятість економічно активного населення (робочої сили); зайнятість населення на ринку праці, тобто зайнятість найманою працею [1, с. 120].

У цивілізованому світовому ринку праці, до якого намагається наблизитися Україна, зайнятість формується під впливом його кон’юнктури, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

З огляду на це цінним з нашої точки зору є визначення сутності зайнятості, наведене М. Долішнім і С. Злупком. На їх думку, “зайнятість – це система соціально-економічних суспільних відносин, пов’язаних із залученням у виробництво працездатного населення на основі попиту і пропозиції робочої сили, конкуренції та врахування особистих інтересів кожної людини, її соціальної захищеності” [2, с. 127].

Проте оскільки процес зайнятості відбувається на основі попиту та пропозиції в робочій силі, то треба враховувати, що у взаємовідносинах власника робочої сили і роботодавця головне значення мають особисті інтереси першого. Відтак зайнятість має синтезувати сукупність відносин працівника у суспільному виробництві, але з точки зору його включення в суспільно корисну працю. Вона буде показувати, наскільки працездатна особа забезпечена робочим місцем у системі кооперації суспільної праці та відповідає рівню реалізації його права на працю.

Підвищення зайнятості населення значною мірою залежить від здійснення соціально-економічних заходів. Для більшості населення України зайнятість – це головне джерело доходів, від характеру її тенденцій та сфери залежать матеріальні інтереси людини, соціальний статус і спосіб життя.

Тому для забезпечення вирішення організаційно-економічних питань щодо підвищення зайнятості населення необхідно змінити всю систему соціально-економічних відносин в державі. У практичному відношенні це має означати, перш за все, відмову органів державної влади від традиції вирішувати економічні проблеми населення у останню чергу та формувати фінансове забезпечення соціального захисту населення за залишковим принципом.

Такий підхід не дозволяє сьогодні вирішувати актуальні питання для населення – зниження надміру високих темпів зайнятості та значних втрат людського капіталу. З іншого боку необхідно невідкладно поглибити й підвищити соціально-економічну результативність розвитку економічних відносин, яка зумовлена, передусім, низькою соціально-економічною результативністю.

Слід відмітити, що вона знаходиться на багато нижче її допустимого рівня, і подолання цього явища має стати найважливішим завданням сучасної політики. Визначальною його складовою має бути зміна в найближчий період повністю негативних тенденцій в соціально-економічних відносинах на надійно відновлювальні.

З точки зору підвищення зайнятості населення новітня політика має вирішувати такі завдання:

- закріплення й подальший розвиток позитивних надбань усіх складових економічних відносин – земельних, майнових, організаційних тощо. Найважливішим тут має стати збереження та створення нових робочих місць з поступовим переходом до повного подолання безробіття;

- створення передумов усьому населенню для реалізації прав власності та відкриття широкого простору для формування малих і середніх власників при забезпеченні достатньо високої соціальної їх захищеності;

виведення на істотно вищий рівень організаційно-економічні та соціально-економічні відносини, розглядаючи їх в аспекті соціального партнерства.

В Україні політика сприйняття зайнятості розглядається як система соціального захисту від безробіття і надання послуг в одержанні інформації про робочі місця, професійній підготовці і перепідготовці, працевлаштуванні, допомозі зареєстрованим безробітним і громадянам, що звернулися в центри зайнятості.

У Конституції України (ст. 46) декларується, що кожний громадянин у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від нього обставин має повне право на соціальний захист. Таке право базується на загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні, яке повинно здійснюватися за рахунок страхових внесків громадян та страхових платежів підприємств різних форм власності, а також за рахунок інших джерел соціального забезпечення [3].

Законом України “Про зайнятість населення” (1991 р.) регулюється порядок надання соціального захисту і працевлаштування безробітних, але лише тих, які звернулися в службу зайнятості [4].

Тобто, державна політика зайнятості зорієнтована в основному на відносно малий сегмент, зокрема лише на регульований ринок, який включає вакансії, незайнятими і безробітними і зареєстрованими лише в державній службі зайнятості України.

Сутність правової держави повинна полягати не тільки в прийнятті відповідних законодавчих актів для зареєстрованих у службі зайнятості осіб, а й для всіх працездатних осіб, сприяти за рахунок дієвих заходів подоланню такого явища як безробіття. Перш за все, це стосується опрацювання і впровадження механізму реалізації прав і гарантій, що стосується у сфері зайнятості, особливо щодо заборони роботодавцями трудових відносин у тіньових формах та зниження ефективності використання робочої сили.

За нинішніх складних економічних та фінансових умов найголовніше – запобігти поширенню бідності серед працюючих, малозахищених верств населення і розпочати заходи над підвищенням рівня організаційно-економічних показників зайнятості населення.

Список використаної літератури:

1. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: навч. посіб. / В. М. Петюх. – К. : КНЕУ, 1999. – 288 с.

2. Трудовий потенціал і зайнятість: теоретичні основи та регіональні особливості / [Долішній М. І., Злупко С. М., Злупко Т. С. та ін.] ; відп. ред. Долішній М. І. – Львів: [б.в.], 1997. – 422 с.

3. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відом. Верхов. Ради, 1996. – № 30. – С. 141.

4. Закон Української РСР від 01 березня 1991 р. № 803-XII “Про зайнятість населення” // Відом. Верхов. Ради, 1991. – № 14. – С. 170.